Рішення

від 25.11.2024 по справі 940/1364/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25.11.2024 Провадження по справі № 2/940/550/24

Справа № 940/1364/24

РІШЕННЯ

Іменем України

25 листопада 2024 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді : Косович Т.П..

при секретарі : Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Новий колектор», що є правонаступником ТОВ «Споживчий центр», звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року, укладеним між ним та ТОВ «Споживчий центр», в сумі 21000 грн. та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.01.2021 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 24.01.2021-100004654, відповідно якого відповідачу надано кредит в сумі 7000 грн. з первиннимстроком користування14календарних днівз датиотримання запроцентною ставкою«Економ» /«Стандарт»,в обмін на зобов`язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 21000 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом (ч. 1ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Із матеріалів справи встановлено, що 24.01.2021 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 24.01.2021-100004654 шляхом підписанняЗаявки,що єневід`ємноючастиною даногоДоговору,відповідно доякого відповідачотримав кредитнікошти урозмірі 7000грн.з первиннимстроком користування14календарних днівз датиотримання запроцентною ставкою«Економ» /«Стандарт»зі сплатою відсотків за користування кредитом, в обмін на зобов`язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору (а.с. 11-23, 25-28). На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується копією квитанції від 24.01.2021 року (а.с. 33), проте останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 21000 грн., в тому числі: 7000 грн. заборгованості за тілом кредиту та 14000 грн. заборгованості за відсотками, що підтверджується карточкою субконто боржника (виписка) по кредитному договору та копією довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року (а.с. 36-41, 45).

Відповідно договору факторингу № 261223-10 від 26.12.2023 року ТОВ «Споживчий центр» право вимоги за кредитним договором № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року, укладеним з ОСОБА_1 на суму 21000 грн. відступило ТОВ «Новий колектор» (копія договору факторингу а.с. 49-55, копія акту приймання-передачі переліку № 1 до договору факторингу № 261223-10 від 26.12.2023 року а.с. 44, копією переліку № 1 від 26.12.2023 року а.с. 29-31).

26.12.2023 року ТОВ «Новий колектор» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги за Договором факторингу № 261223-10 від 26.12.2023 року та вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року в сумі 21000 грн. проте остання так і залишилась не виконаною (а.с. 42-43).

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За нормоюст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зіст. 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначеност. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис»за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

ПоложенняЗакону України «Про електронну комерцію»передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із дослідженого судом кредитного договору № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.

Отже, підписання кредитного договору № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідност. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернувсумупозики,він зобов`язанийсплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу -боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2статті 77 ЦПК Українивстановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимогст. 81 ЦПК Українижодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

Таким чином,виходячи зізмісту заявленихпозовних вимог,аналізу положеньчинного законодавстваУкраїни таматеріалів справи,суд вважає,що позовнівимоги позивачанеобхідно задовольнитиповністю,оскільки відповідачемпорушено умовикредитного договору № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року, укладеного між ним та ТОВ «Споживчий центр», та не виконано взятих на себе зобов`язань.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 980 від 08.08.2024 року (а.с. 56), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Як вбачається з договору про надання правничої допомоги № 07/24-НК від 02.07.2024 року, укладеного між ТОВ «Новий колектор» та адвокатським об`єднанням «Верітас Центр» (а.с. 47-48), звіту про виконану роботу відповідно до договору про надання правничої допомоги № 07/24-НК від 02.07.2024 року (а.с. 15) та платіжної інструкції № 956 від 02.08.2024 року (а.с. 24), розмір гонорару адвоката за надання правничих послуг ТОВ «Новий колектор» у справі про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 складає 4000 гривень.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідачки таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуваннямнаведеного судстягує звідповідача накористь позивача3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.

Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства зобмеженою відповідальністю«Новий колектор»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства зобмеженою відповідальністю«Новий колектор», код ЄДРПОУ 431702980, юридична адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601, заборгованість за кредитним договором № 24.01.2021-100004654 від 24.01.2021 року у розмірі 21000 (двадцять одна тисяча) гривень 00 копійок та понесені судові витрати у розмірі 5422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Т.П. Косович