Рішення

від 18.11.2024 по справі 532/1894/24

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/1894/24

2/532/670/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2024 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Дубовик В.А.,

відповідач - АТ «ІдеяБанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М.,

-приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л.,

-ТОВ «Оптіма Факторинг»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кобеляки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ІдеяБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «ІдеяБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява обґрунтована тим, що в жовтні 2024 року в мобільному застосунку «Дія» ОСОБА_1 дізнався, що приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. відкрито виконавче провадження № 67012241 з виконання виконавчого напису № 4425 від 19.08.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ІдеяБанк» заборгованості за кредитним договором № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року в сумі 132345,19 гривень за період з 06.06.2020 року по 06.07.2021 року. Даний кредитний договір не посвідчений нотаріально. Вчиняючи 19.08.2021 року виконавчий напис, приватний нотаріус необгрунтовано керувався пунктом 2 «Переліку документів» у реданкції постанови КМУ від 26.11.2014 року № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14. Виконавчий напис № 4425 від 19.08.2021 року вчинено за копією кредитного договору № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року, а не за оригіналом нотаріально посвідченого договору, що порушує пункт 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172, пп. 5.1 п. 5 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5. Виконавчий напис № 4425 від 19.08.2021 року вчинено за копією кредитного договору № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року, в якому зазначені сума та строк кредиту, проценти та плата за обслуговування, графік щомісячних платежів, але не зазначено заборгованість, яка вказана у виконавчому написі, що порушує ст. 87 Закону України «Про нотаріат», пункт 2 глави 12 розділу І, пп. 1.1 п. 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5. Крім того, наявна спірна заборгованість, яка стягується за виконавчим написом № 4425 від 19.08.2021 року, яка не підтверджена жодними доказами. У виконавчому написі зазначена вимога про дострокове повернення суми кредиту, сплату процентів, плату за обслуговування кредиту та пені. При цьому, в самому кредитному договорі не зазначені суми процентів, плати за обслуговування кредиту та пені, які зазначені у виконавчому написі. До виконавчого напису не додано розрахунків вказаних сум. Також у виконавчому написі № 4425 від 19.08.2021 року не вказано про направлення відповідачем і відповідно про отримання позивачем претензії (заяви, повідомлення, вимоги) щодо необхідності погашення простроченої заборгованості із зазначенням суми погашення. Неотримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги відповідача, або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення.

Таким чином, ОСОБА_1 прохав суд визнати виконавчий напис № 4425 від 19.08.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ІдеяБанк» заборгованості за кредитним договором № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року в розмірі 132345,19 гривень таким, що не підлягає виконанню; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,60 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2024 року по даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.44-46).

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2024 року залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Оптіма Факторинг» (а.с.148-150).

10 вересня 2024 року до суду надійшов від представника відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. АТ «ІдеяБанк» є неналежним відповідачем по даній справі, оскільки 19.12.2023 року АТ «ІдеяБанк» (Клієнт) і ТОВ «Оптіма Факторинг» (Фактор) уклали договір факторингу № 19/12-2023, згідно якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед Клієнтом та визначені в друкованому Реєстрі боржників (Додаток № 2), що підписується сторонами в день укладання цього Договору, та в Реєстрі боржників в електронному вигляді (Додаток № 1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток № 3) Клієнтом Фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку в день укладання цього Договору. Друкований Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього Договору. Згідно з Додатком № 2 до Договору факторингу № 19/12-2023 від 19.12.2023, в якому зазначено друкований Реєстр боржників № 1 від 19.12.2023 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв на умовах, визначених Договором, право вимоги до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року.

06.12.2018 року між АТ «ІдеяБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z02.22091.004631424. Оскільки ОСОБА_1 як позичальник не виконував власних зобов`язань, станом на 06.07.2021 року заборгованість за кредитним договором становила 130445,19 гривень. АТ «ІдеяБанк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. із заявою пр вчинення виконавчого напису та стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором, а також витрат на його вчинення. На виконання вимог Переліку, АТ «ІдеяБанк» надало нотаріусу всі необхідні документи для вчинення приватним нотаріусом 19.08.2021 року виконавчого напису № 4425, у тому числі, заяву АТ «ІдеяБанк» про вчинення виконавчого напису; кредитний договір № Z02.22091.004631424; довідку АТ «ІдеяБанк» про ненадходження платежів; вимогу АТ «ІдеяБанк» до ОСОБА_1 про усунення порушення кредитних зобов`язань; довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року станом на 06.07.2021; список згрупованих поштових відправлень АТ «ІдеяБанк»; список згрупованих поштових відправлень цінних листів АТ «ІдеяБанк»; опис вкладення до цінного листа, що підтверджує надіслання на адресу позивача документів, а також фіскальний чек по оплаті вказаних послуг поштового зв`язку; виписку по рахунку; детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року станом на 06.07.2021. Такі документи в повній мірі встановлюють суму заборгованості позивача, як боржника, перед АТ «ІдеяБанк»; відповідають вимогам Переліку, а відтак підтверджують безспірність заборгованості позивача. 16.07.2021 року АТ «ІдеяБанк» надіслало позивачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, за допомогою якої позивач був повідомлений про наявність у нього заборгованості за кредитним договором, та в якій його було попереджено про можливість стягнення боргу шляхом вчинення виконавчого нотаріуса нотаріуса або іншим способом на власний вибір відповідача у випадку її непогашення в тридцятиденний строк з дня надіслання відповідної вимоги. До вимоги було долучено довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, що містила інформацію про загальний розмір боргу, а також кожну його складову. Разом з тим, після надіслання АТ «ІдеяБанк» позивачу відповідної вимоги, ОСОБА_1 жодним чином не висловив заперечень щодо її змісту. Викладене свідчить про те, що позивач погодився з вимогами АТ «ІдеяБанк», проте намагається відтермінувати момент повернення боргу, що свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе кредитних зобов`язань.

Представник відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 вважає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 було саме визнано нечинною постанову КМУ від 26.11.2014 року № 662, а тому така може втратити чинність лише намайбутнє з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття спірного акту. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 не містить відомостей про те, з якого саме моменту втрачає чинність постанова КМУ від 26.11.2014 року № 662, внаслідок чого така втрачатиме чинність у загальному порядку, а саме відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року № 32/5. Зважаючи на те, що спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності постановою КМУ від 26.11.2014 року № 662, оскільки така залишається чинною по сьогоднішній час, виконавчий напис № 4425 від 19.08.2021 року є законним та вчинений з додержанням норм чинного законодавства. Крім цього, зазначене також узгоджується з постановою КМУ від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», оскільки пунктом 2 цієї постанови заброняється вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими, тобто до 28.02.2022 року законодавством не заборонялось вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими. Згідно постанови КМУ від 19.04.2022 року № 480 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності нотаріусів та фінкціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», пункт 2 був виключений та втратив чинність.

Таким чином, представник відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 прохала відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

10 жовтня 2024 року до суду надійшла від позивача ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якому зазначено наступне. АТ «ІдеяБанк» є належним відповідачем по даній справі, оскільки саме він звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, саме на користь АТ «ІдеяБанк» було вчинено виконавчий напис нотаріуса. Крім того, стягувачем у виконавчому провадженні також є АТ «ІдеяБанк». Посилання відповідача на укладення між АТ «ІдеяБанк» і ТОВ «Оптіма Факторинг» договору факторингу № 19/12-2023 від 19.12.2023 року є безпідставним. Надана відповідачем копія договору факторингу № 19/12-2023 від 19.12.2023 року не містить підписів та печаток сторін, а отже не є належним та допустимим доказом. Відповідачем не надано доказів надання нотаріусу відповідних документів. На вказані документи немає посилання у виконавчому написі і вони не додані до виконавчого напису. Відповідачем з відзивом не надано доказів отримання позивачем вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань від 06.07.2021 року та довідки-розрахунку заборгованості від 06.06.2021 року за кредитним договором № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року. Постанова КМУ від 26.11.2014 року № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014 року, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 (позиція Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 15.04.2020 року по справі № 158/2157/17). Безпідставними є посилання відповідача на Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Мін`юсту від 31.07.2000 року № 32/5, оскільки ним встановлюється порядок скасування рішення про державну реєстрацію, а не порядок втрати чинності самим нормативно-правовим актом. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 23.01.2020 року по справі № 355/1214/16-ц та від 23.01.2020 року по справі № 490/6023/16 також є безпідставними, оскільки в цих справах предметом розгляду були виконавчі написи, вчинені 05.08.2016 року та 30.05.2016 року, тобто до визнання нечинною постанови КМУ від 26.11.2014 року № 662.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає доводи і вимоги, зазначені у відзиві на позовну заяву АТ «ІдеяБанк», безпідставними, необгрунтованими нормами чинного законодавства та наданими доказами.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дубовик В.А. подав заяву про розгляд справи без їх участі. Позовну заяву задовольнити.

Представник відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву прохала здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л., будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М., будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Оптіма Факторинг», будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, розглянувши та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.

Суду надано копію кредитного договору № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року, укладеного між АТ «ІдеяБанк» та ОСОБА_1 , який не містить нотаріального посвідчення (а.с.22-30).

19 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4425, про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених у строк грошових коштів на підставі кредитного договору № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року, укладеного між АТ «ІдеяБанк» та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 06.05.2020 року включно в розмірі 65578,14 гривень строковий основний борг, 18312,51 гривень прострочений основний борг, 1664,71 гривень прострочені проценти, 415,27 гривень строкові проценти, 8477,95 гривень строкова плата за обслуговування кредиту, 35907,04 гривень прострочена плата за обслуговування кредиту, 89,57 гривень пеня, 1900,00 гривень плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 132345,19 гривень (а.с.21).

На підставі виконавчого напису № 4425 від 19.08.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67012241 від 05.10.2021 року (а.с.17-19).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Зі змісту статті 87 Закону України «Про нотаріат» вбачається, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Аналогічні правила та умови вчинення нотаріусами виконавчого напису містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Водночас цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд зазначає, що дійсно на сьогодні чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця.

Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати в позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається позикодавцем позичальнику в порядку, визначеному статтею 84 Закону України «Про нотаріат».

Отже, встановлена законом процедура стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса не вважається дотриманою (виконана), якщо боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 13 жовтня 2021 року (справа № 554/6777/17).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», такими документами для одержання виконавчого напису є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме: платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Приватним нотаріусом Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис на підставі пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», яким передбачено, що до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів належить така форма договору, як кредитний договір.

Вказаний пункт № 2 був включений до Переліку Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662, зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положеннямстатті 87 цього Закону.

При прийнятті постанови 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

У зв`язку з цим, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» у частині, з моменту її прийняття.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року по справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Тому постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року набрала законної сили цього ж дня 22.02.2017 року, отже і пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року також втратив чинність з цього дня.

Тобто з 22.02.2017 року нотаріуси позбавлені можливості вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливають з кредитних відносин.

Таким чином, діючим на момент вчинення виконавчого напису та на сьогодні є Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції до Постанови Кабінету Міністрів від 26.11.2014 року № 622, тобто без розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Оскільки виконавчий напис, який є предметом спору в даній справі, вчинено 19 серпня 2021 року, тобто після визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, що свідчить про те, що приватним нотаріусом Сазоновою О.М. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не враховано тієї обставини, що норми, які визначають перелік документів, що підтверджують безспірність заборгованості по кредитним договорам, вже не чинні.

Доводи представника відповідача про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 залишається чинною по сьогоднішній час і що до 28.02.2022 року законодавством не заборонялось вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року в справі № 6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі та встановити й зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (правовий висновок, викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі № 137/1666/16-ц, у Постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року по справі № 674/918/17).

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року в справі № 357/12818/17.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається з двох етапів:

- перший етап підготовчий, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного з етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення з відміткою на такому письмовому повідомленні про його отримання.

Надані відповідачем копія вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань від 06.07.2021 року за вих. № 12.4.2/Z02.22091.004631424 та список згрупованих відправлень (а.с.73-75) не містять відомостей про фактичне направлення позивачу та отримання ним зазначеної вимоги, а тому слід зробити висновок, що позивач був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо наявності заборгованості чи оспорити вимоги відповідача.

Крім цього, з матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус Сазонова О.М. отримувала від позивача та відповідача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому в нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості, зазначений у виконавчому написі, є безспірним.

Матеріали справи також не містять доказів того, що при вчиненні виконавчого напису № 4425 від 19.08.2021 року АТ «ІдеяБанк» було надано приватному нотаріусу Сазоновій О.М. нотаріально посвідчений кредитний договір № Z02.22091.004631424 від 06.12.2018 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року по справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору, за яким стягнення заборгованості може провадитися в безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено в безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Вказану правову позицію було також підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 року по справі № 910/10374/17.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 має безспірну заборгованість перед АТ «ІдеяБанк», а також, що приватний нотаріус Сазонова О.М. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису переконалася належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, зокрема, належним чином завірений кредитний договір з відміткою про його нотаріальне посвідчення, а також доказів про належне повідомлення боржника про відступлення права вимоги та про розмір заборгованості та термін її сплати.

Суд зауважує, що рішення і правові позиції Верховного Суду, на які посилається відповідач у своєму відзиві, стосуються виконавчих написів, вчинених до набрання чинності постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14, а тому не є релевантними до обставин у цій справі.

Щодо твердження відповідача про те, що АТ «ІдеяБанк» є неналежним відповідачем.

19.12.2023 року між АТ «ІдеяБанк» і ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідного до якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором (а.с.81-84).

Надавши суду разом з відзивом на позов зазначений вище договір факторингу, відповідач не надав доказів заміни стягувача з АТ «ІдеяБанк» у виконавчому провадженні за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса на ТОВ «Оптіма Факторинг», а тому, з огляду на зміст правовідносин, які склалися між учасниками справи, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що саме ТОВ «Оптіма Факторинг» слід вважати належним відповідачем. Спір наразі існує саме між позивачем ОСОБА_1 та АТ «ІдеяБанк».

Більше того, в пункті 9.3 розділу 9 договору факторингу № 19/12-2023 передбачена можливість повернення права вимоги Фактором Клієнту у випадку якщо Фактором після підписання цього Договору виявлено випадки наявності щодо боржників та/або права вимоги фактів та/або обставин, перелічених у п. 6.4 Договору, які виникли до укладення цього Договору, та про які не було відомо Клієнту.

У даному випадку спірний виконавчий напис нотаріуса № 4425 вчинений до укладення договору факторингу № 19/12-2023, а оспорюється позивачем після його укладення.

Також суд звертає увагу на те, що саме за заявою АТ «Ідея Банк» видано виконавчий напис і саме останній є стягувачем у виконавчому провадженні, тому доводи представника відповідача про неналежність статусу банку як відповідача в даній справі через відступлення прав вимоги до ТОВ «Оптіма Факторинг», на переконання суду є безпідставними. В межах розгляду даної справи не встановлено порушення прав та інтересів позивача вказаним товариством. АТ «Ідея Банк» не надано суду доказів того, що після укладення з ТОВ «Оптіма Факторинг» договору факторингу № 19/12-2023 боржник ОСОБА_1 був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні та отримав відповідне повідомлення.

Крім того, надана відповідачем копія договору факторингу № 19/12-2023 від 19.12.2023 року не містить підписів та печаток сторін, а отже не є належним та допустимим доказом.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та визнати виконавчий напис № 4425 від 19.08.2021 року таким, що не підлягає виконанню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 гривень.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, надано договір про надання правничої допомоги № 6-2024АР від 05.08.2024 року; протокол погодження видів правничої допомоги, розміру гонорару та витрат адвоката від 05.08.2024 року; акт про надання правничої допомоги № 1 від 05.08.2024 року; рахунок на оплату гонорару адвоката № 26/6-2024АР від 16.08.2024 року (а.с.31-36).

З даних документів вбачається, що здійснення попереднього правового аналізу обставин, інформації та документів, законодавства, яке підлягає застосуванню, надання консультацій становить 1000,00 гривень; складення позовної заяви від 16.08.2024 року ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 19.08.2021 року № 4425 складає 4000,00 гривень.

Відповідно до рахунку на оплату гонорару адвоката № 26/6-2024АР від 16.08.2024 року (а.с.36), ОСОБА_1 має сплатити адвокату Дубовику В.А. гонорар в розмірі 5000,00 гривень.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто в розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони в разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц суд звернув увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, в положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 зазначила, що не погоджується з витратами позивача на дання правничої допомоги та вважала, що їх слід зменшити до 0 гривень та відмовити в задоволенні їх стягнення з відповідача. Так, представник відповідача АТ «ІдеяБанк» ОСОБА_2 посилалася на те, що даний спір є спором незначної складності, матеріали справи не містять великої кількості документів або розрахунків. Договір про надання правничої допомоги № 6-2024АР від 05.08.2024 року не містить умови про порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата). Банк вважає, що вартість заявлених позивачем витрат є явно неспівмірною зі складністю спору та витраченим часом, що свідчить про штучне збільшення розміру вартості наданих адвокатом робіт та послуг. Заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень є недоведеною, значно завищеною, необгрунтованою, не відповідає критерію реальності та розумності таких витрат.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц.

Враховуючи складність справи, обсяг та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності, реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою, в розмірі 5000,00 гривень.

Відповідачем не доведена неспівмірність витрат зі складністю справи та їх непропорційність до предмета позову, а також те, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Керуючись статтями 12, 133, 137, 141, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ІдеяБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис № 4425, вчинений 19.08.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь АТ «ІдеяБанк» заборгованості в розмірі 132345,19 гривень таким, що не підлягає виконанню

Стягнути з акціонерного товариства «ІдеяБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_1 .

відповідач - акціонерне товариство «ІдеяБанк», код ЄДРПОУ 19390819, юридична адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11.

Суддя