Ухвала

від 25.11.2024 по справі 522/20274/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/20274/24

Провадження №2/522/8285/24

УХВАЛА

25 листопада 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В. розглянувши на підставі наявних матеріалів заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Споживчого товариства «СУЗІР`Я БУДОВА», Споживчого товариства «СУЗІР`Я ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД», третя особа Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання права власності, визнання правочинів недійсними, у якій позивач просить:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на: квартиру АДРЕСА_1 , І черга будівництва (IV пусковий комплекс);

- визнати недійсними додаткову угоду №4 від 25.01.2024 року та додаткову угоду №5 від 01.03.2024 року до Договору про спільну діяльність від 29.08.2016 року, що укладені між ТОВ «УВГП-СИСТЕМА» та СТ «СУЗІР`Я БУДОВА»;

- здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій заявник просив:

- заборонити СТ «СУЗІР`Я БУДОВА», «СТ, СУЗІР`Я ПЛЮС», а також іншим особам, органам та суб`єктам, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо користування, розпорядження та відчуження (передавання, прийняття) майнових прав в будь-який спосіб відчужувати (передавати) будь-яким особам майнові права на квартиру АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення №4/10г-К; нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , І черга будівництва (IV пусковий комплекс);

- накласти арешт на: квартиру АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення №4/10г-К; нежитлове приміщення №1094, які розташовані на 10 поверсі у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_4 , І черга будівництва (IV пусковий комплекс).

Заява мотивована тим, що будівництво будинку, де розташовані спірні об`єкти нерухомого майна наразі завершено, що дасть змогу відповідачам розпорядитися зазначеними об`єктами нерухомого майна на власний розсуд, та в подальшому може утруднити виконання рішення по справі.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України вказано, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчинення певних дій.

Щодо заходу забезпечення позову у вигляді арешту, суд зазначає наступне.

Постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 містить висновок про те, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом:

1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що свідчить про те, що захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, який просить застосувати заявник нерозривно пов`язаний з предметом спору, а тому, застосування такого виду заходу забезпечення, арешт майна є належним заходом забезпечення позову.

Згідно постанови КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 504/158/22, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Враховуючи те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що в подальшому може впливати на строки процесуального розгляду справи, спричинити труднощі під час виконання рішення по справі, беручи до уваги те, що заява про забезпечення позову в частині накладання арешту на спірні об`єкти нерухомого майна є обґрунтованою, а арешт майна, як захід забезпечення позову, який просить застосувати заявник є належним, збалансованим та співмірним відносно заявлених позовних вимог, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту.

Щодо застосування заходу забезпечення позову у вигляді вчинення будь-яких дій, в тому числі реєстраційних, щодо користування, розпорядження та відчуження майнових прав іншим особам, суд зазначає наступне.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник просить застосувати такий захід до саме до майнових прав.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Тлумачення вказаних норм дає можливість зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється:

1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо;

2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у Постанові КЦС ВС від 18.09.2024 у справі № 761/44867/21

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

З зазначеного вбачається, що після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності.

У матеріалах позовної заяви наявна копія сертифіката №ІУ123241004661, яким засвідчується відповідність закінченого будівництвом об`єкта, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , І черга будівництва (IV пусковий комплекс).

Тобто, відбувся процес трансформації майнових прав у право власності, а тому, відсутня необхідність вживати будь-які заходи забезпечення позову саме щодо майнових прав, оскільки, з моменту завершення будівництва вони як такі перестали існувати, натомість, відносини між особами почали врегульовуватися саме інститутом права власності.

Постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23) містить висновок про те, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості.

Отже, оскільки накладення арешту включає й обмеження права на розпорядження таким майном, суд не вбачає підстав для вжиття додаткових заходів забезпечення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149-154,157,259-261,353-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на наступні об`єкти нерухомого майна:

- квартиру АДРЕСА_5 черга будівництва (IV пусковий комплекс);

- нежитлове приміщення №1093 (будівельний номер 10г) загальною площею 6,0 кв.м. яке розташоване на 10 поверсі у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, просп. Лесі України (Гагаріна) 19-21, І черга будівництва (IV пусковий комплекс);

- нежитлове приміщення №1094 (будівельний номер 10д) загальною площею 4,1 кв.м. яке розташоване на 10 поверсі у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, просп. Лесі України (Гагаріна) 19-21, І черга будівництва (IV пусковий комплекс).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.

Суддя Косіцина В.В.