Рішення

від 25.11.2024 по справі 760/9324/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/9324/23

2/760/1487/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Черчукан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, -

В С Т А Н О В И В:

27.04.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із зазначеним позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з 28.04.2022 з ОСОБА_1 , начальником відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1», якого включено до Списку працівників Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1», дія трудових договорів яких призупиняється з 28.04.2022 до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (додаток 4 до наказу Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022);

- зобов`язати Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» поновити з 28.04.2022 дію трудового договору з ОСОБА_1 , начальником відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1», з яким було призупинено дію трудового договору на підставі наказу Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022;

- стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 28.04.2022 по 08.02.2023 у розмірі 661 399,72 грн.;

- стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.04.2022 по 08.02.2023 у розмірі 45 322,20 грн.;

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 08.02.2023 №121-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на посаді начальника відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 з 08.02.2023;

- стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08.02.2023 по день поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення дії укладеного з ОСОБА_1 трудового договору, стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу призупинення дії трудового договору в межах суми платежу за один місяць, поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на посаді начальника відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2, стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення в межах суми платежу за один місяць;

- стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та судові витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, наказом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» (надалі відповідач або ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», або Компанія) від 27 квітня 2022 року № 39к було призупинено дію трудового договору з позивачем, начальником відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1», з 28.04.2022 до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Пунктом 5.1 наказу від 27.04.2022 передбачено на час призупинення дії трудових договорів працівників, зазначених у додатку 4 до цього наказу, нараховувати таким працівникам заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати та фіксувати розмір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який підлягав би виплаті із сум заробітної плати та компенсаційних виплат. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам, зазначених у додатку 4 до цього наказу, на час призупинення дії трудових договорів у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наказом відповідача від 26.11.2022 № 115-ШР «Про зміни в штатному розписі» підрозділ, у якому працював позивач (Регіональне управління № 3), та посаду, яку обіймав позивач (головний спеціаліст), було скорочено.

08.12.2022 відповідач надіслав позивачу повідомлення про наступне вивільнення.

08.12.2023 позивача було звільнено із займаної посади відповідно до наказу відповідача від 08.02.2023 №121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників.

При звільненні позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

На думку позивача, призупинення дії укладеного з ним трудового договору та його подальше звільнення із займаної посади відбулося незаконно, а саме без наявності для цього законних підстав та з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, позивач вважає, що призупинення дії трудового договору з ним проведено не у відповідності до вимог діючого трудового законодавства, оскільки в оспорюваному наказі не зазначено підстав прийняття рішення про тимчасове призупинення з ним трудового договору, а є лише посилання на статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в тому числі, не вказано про виключення можливості надання та виконання ним роботи.

Із Наказу від 27.04.2022 не вбачається одночасної наявності двох умов, за яких можливе призупинення дії трудового договору, і яким чином факт військової агресії проти України виключає можливість роботодавця надавати роботу позивачу, а у позивача цю роботу виконувати.

На дату видання Наказу від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з позивачем, відповідач мав можливість надавати роботу, а позивач мав можливість її виконувати.

Так, позивач зазначає, що починаючи з 28.04.2022 та до дня звільнення він постійно знаходився у м. Києві, відповідні його контактні дані відомі відповідачу. Більше того, в квітні 2022 року за дорученням керівництва Компанії працівниками Управління безпеки проводилося опитування працівників Компанії щодо їх готовності приступити до виконання своїх обов`язків на робочому місці і під час такого опитування в телефонній розмові в квітні 2022 року позивач повідомив працівнику Управління безпеки Компанії про його готовність приступити до виконання своїх обов`язків на робочому місці.

Позивач заявляє, що він у період з 28.04.2022 та до дня звільнення мав можливість виконувати роботу відповідно до покладених на нього завдань та обов`язків як на начальника відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 відповідно до Положення про відділ реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», затвердженого 18.09.2020 Генеральним директором ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_4, як на своєму робочому місці, так і віддалено, з використанням засобів телекомунікацій, ніколи не звертався до керівництва ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» з ініціативою щодо призупинення дії його трудового договору, а також не отримував від керівництва подібних пропозицій та не погоджувався з ними.

Водночас, ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» як станом на час початку збройної агресії РФ, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу працювала та продовжує працювати, а тому Компанія могла забезпечити його роботою, враховуючи, що в Україні було введено воєнний стан, Компанія є офіційно уповноваженою організацією на закупівлю озброєння та військової техніки і позивач працював начальником відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, основними завданнями та функціями якого було, серед іншого, проведення маркетингу відповідних ринків озброєння, військової техніки, послуг військово-технічного призначення, підготовка договорів та інших необхідних документів для транспортування продукції та проходження митних процедур згідно з умовами правочинів.

Позивач зазначає, що ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» є державним комерційним підприємством, заснованим відповідно до постанови КМУ від 14.08.1996 №944 «Про створення Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення» на державній власності та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, починаючи з 09.03.2022 відповідно до постанови КМУ від 09.03.2022 №237 «Деякі питання діяльності Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2».

ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» створена з метою одержання прибутку від здійснення діяльності експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, які підлягають експертному контролю, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Підвищення ефективності використання і розвитку експортного потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу та розширення міжнародного співробітництва у військово-технічній сфері.

Указом Президента України від 19.06.1999 №640/99 передбачено, що ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» є уповноваженим державою посередником у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, у встановленому порядку.

Позивач вказує, що враховуючи предмет діяльності відповідача, функції та завдання відділу, в якому він працював, а також самі його посадові функції, простежується можливість відповідача надавати роботу позивачу та можливість ним виконувати її.

Зазначене вище також підтверджується тим, що на офіційному сайті ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» у розділі «Новини» міститься повідомлення за 25.03.2022, в якому повідомлено, серед іншого, що Компанія працює в усіх куточках країни та за її межами, що Компанія зберегла та навіть зміцнила відносини з її партнерами, та що остання підтримує ефективну систему внутрішніх комунікацій. Крім того, у звіті про управління за 2022 рік зазначено, що за результатами 2022 року Компанією забезпечено суттєве перевиконання основних показників затвердженого фінансового плану. У цьому звіті в розділі 8 вказано, що в нових реаліях керівництвом Компанії переорієнтовано її діяльність на забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в критичній номенклатурі озброєння, військової техніки, запасних частин та амуніції. Для реалізації зазначеного, Компанією укладаються державні контракти з Міністерством оборони України та відповідні імпортні контракти з нерезидентами-партнерами.

Наведене свідчить про відсутність підстав для призупинення дії трудового договору з позивачем, адже вказує, що відповідач не перебував в таких обставинах, коли не міг надати роботу працівнику, що є одним із головних факторів для призупинення дії трудового договору згідно із ст. 13 Закону №2136-ІХ, а навпаки в результаті своєї діяльності в 2022 році суттєво перевиконав основні показники фінансового плану.

Окрім того, позивач вважає, що відповідач мав абсолютно рівні можливості щодо надання роботи для всіх працівників ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки оспорюваним наказом від 27.04.2022 було затверджено 4 окремих списків працівників Компанії, а саме: список працівників, які виконують свої посадові обов`язки на робочому місці; список працівників, які виконують свої посадові обов`язки дистанційно; список працівників, яким оголошено простій не з вини працівника; список працівників, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28.04.2024.

Так, до списку працівників ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», дія трудових договір з якими призупиняється з 28.04.2022 було включено лише частину працівників Регіонального управління № 2, в якому працював позивач, решта - продовжували виконувати свої посадові обов`язки, використовуючи виробничу інфраструктуру та робочі місця, що функціонують у нормальному режимі, деяким працівникам було оголошено простій.

Позивач вказує, що трудові договори згідно з Наказом від 27.04.2022 були призупинені лише щодо 4 працівників Регіонального Управління № 2, натомість, загальна кількість працівників Регіонального Управління № 2 становила 30 осіб. В цілому, станом на 27.04.2022 загальна чисельність працівників ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно зі штатним розписом становила 458 чоловік, із них трудові договори були призупинені лише щодо 74 працівників. Водночас, у відділі реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2 згідно зі штатним розписом 6 посад (начальник відділу, чотири посади головного спеціаліста та одна посада провідного спеціаліста), натомість, дія трудового договору була призупинена лише з трьома працівниками - начальником відділу, одним головним спеціалістом та провідним спеціалістом, що, на думку позивача, також свідчить про незаконність оскаржуваного Наказу від 27.04.2022, адже за можливості відповідача надавати роботу головним спеціалістам відділу, який очолював позивач, абсурдною є позиція відповідача призупинити трудовий договір з начальником відділу, який за функціональними обов`язками є вище за посаду головного спеціаліста.

Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ від 27.04.2022 № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині, що стосується призупинення дії укладеного з позивачем трудового договору з 28.04.2022, виданий всупереч вимогам чинного законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню, а порушені відповідачем трудові гарантії мають бути відновлені шляхом поновлення дії трудового договору з позивачем з 28.04.2022 по 08.02.2023 - день звільнення позивача.

Крім того, у зв`язку з призупиненням відповідачем дії трудового договору позивачу було припинено виплату заробітної плати, тому позивач вважає, що з метою відновлення порушених трудових прав він має право на стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору (вимушеного прогулу), який за період з 28.04.2022 по 08.02.2023 року за розрахунком позивача складає 661 399,72 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Також, оскільки у період з 28.04.2022 по 08.02.2023 дія трудового договору була призупинена з позивачем згідно з наказом від 27.04.2022, то період призупинення дії трудового договору з позивачем не був зарахований до стажу його роботи для щорічної основної відпустки, тому з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за 21 невикористаних днів щорічної основної відпустки за період з 01.04.2022 по 08.02.2023 року у розмірі 45 322,20 грн.

Позивач також вважає своє звільнення згідно наказу за №121-к з займаної посади з 08.02.2023 незаконним, оскільки відповідач порушив установлений законом порядок його звільнення, а саме не виконав обов`язок щодо його подальшого працевлаштування, не встановив факту неможливості переведення його на іншу роботу за новим штатом.

Відтак, оскільки позивача було звільнено із займаної посади незаконно, а тому він підлягає поновленню за рішенням суду на посаді, з якої його було незаконно звільнено зі стягненням відповідного середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

27.04.2023 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Солом`янського районного суду м. Києва Букіній О.М.

22.05.2023 до суду надійшла інформаційна довідка з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА №93542528 про задеклароване/зареєстроване місце проживання позивача.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23.05.2023 року, прийнято справу до провадження Солом`янського районного суду м. Києва, відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Визначено відповідачу/ам/ строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.08.2023, залишено без задоволення клопотання представника відповідача Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» - адвоката Клименка Артема Ростиславовича про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.08.2023, продовжено відповідачу Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» процесуальний строк на подачу відзиву на позовну заяву на 15 днів, тобто до 12 вересня 2023 року.

15.09.2023 до суду від представника відповідача Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді начальника відділу реалізації контрактів № 3 регіонального управління № 2.

Вказане регіональне управління займалося реалізацією експортних поставок товарів, робіт і послуг військового призначення та подвійного використання у ряд держав Азії та Африки, зокрема у Анголу, Бангладеш. Єгипет, Алжир, Казахстан.

При цьому, позивач в регіональному управління №2 станом на початок 2022 року самостійно не виконував жодного експортного контракту. За своєю спеціалізацією позивач до 2021 року супроводжував контракти з технічного обслуговування літаків типу Ан-72, Ан-74, а з 2021 року - здійснював допоміжні функції при виконанні інших проектів, що стосуються військово-транспортної авіації. Вказані обставини підтверджуються службовою запискою начальника регіонального управління № 2 від 21.04.2022.

З 2011 року, на підставі постанови Кабінету міністрів України від 29.12.2010 № 1221 «Про утворення Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2», Закону України від 16.06.2011 № 3531-VІ «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 «Деякі питання Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2», відповідач був включений до переліку державних підприємств - учасників Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2».

24.02.2022, у зв"язку з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 (з подальшими змінами і доповненнями) в Україні введено воєнний стан, який триває і досі.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2022 № 237 «Деякі питання діяльності Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2» постановлено виключити зі складу Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2» Державну компанію «ІНФОРМАЦІЯ_1» (код згідно з ЄДРПОУ НОМЕР_2) та передано її до сфери управління міністерства оборони україни.

14.07.2022 наказом Міністерства оборони України від 14.07.2022 № 187 було затверджено нову редакцію статуту відповідача. Відповідно до п. 1.1 Статуту, Державна компанія «ІНФОРМАЦІЯ_1» є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України.

Представник ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначає, що з 24.02.2022, після початку повномасштабної збройної агресії РФ проти України, діяльність відповідача у сфері експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, яка була основним джерелом доходів відповідача, фактично повністю зупинена. Державною службою експортного контролю України були скасовані усі дозволи на експорт продукції військового призначення. Натомість, в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України Міністерством оборони України покладено на відповідача виконання завдань щодо забезпечення закупівель для Збройних Сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави. На виконання вказаних завдань відповідач бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, як безпосередній виконавець державних контрактів, так і є стороною у зобов`язаннях, укладених на виконання державного оборонного замовлення.

Таким чином, прибуток відповідача від здійснення імпортних операцій із закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, які на даний час є основним видом діяльності Компанії, становить не більше 3% вартості таких товарів, робіт і послуг, що неминуче впливає на фінансовий стан відповідача. Отже, внаслідок початку повномасштабної збройної агресії та введення в Україні воєнного стану фінансовий стан відповідача суттєво погіршився і продовжує погіршуватися.

21.03.2022 відповідачем був виданий наказ № 51 про особливості його роботи в умовах воєнного стану, яким, зокрема, було зобов`язано керівників структурних підрозділів у строк до 25.04.2022 року подати до управляння роботи з персоналом списки працівників, трудові договори з якими можуть бути призупинені відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та пропозиції щодо оголошення простою не з вини працівників відповідно до статей 34 та 113 КЗпП України (п. 7.2).

На виконання п. 7.2 наказу № 51, 21.04.2022 начальник регіонального управління № 2 подав до управління роботи з персоналом службову записку, в якій зазначив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на цей час самостійно не виконується жодного експортного контракту. За своєю спеціалізацією зазначені працівники раніше супроводжували контракти з технічного обслуговування літаків типу Ан-72, Ан-74, але такі роботи вже з 2021 року виконуються Державним підприємством «Завод 410 ЦА» без залучення ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1». Вказані працівники виконував допоміжні функції при виконанні інших проектів, що стосуються військово-транспортної авіації, але у зв`язку із збройно агресією рф проти України та закриттям повітряного простору усі потенційні іноземні замовники припинили не лише виконання існуючих проектів, але і переговори щодо потенційного та майбутнього ремонту авіаційної техніки в Україні. Зазначені працівники іноземними мовами не володіють. Таким чином, наразі повністю відсутня робота, яка може виконуватись зазначеними працівниками.

Крім того, у цій же службовій записці начальник підрозділу доповідав, що:

1) у зв`язку з фактичною відсутністю роботи ним були підготовлені пропозиції щодо звільнення ряду працівників, у тому числі і позивача;

2) у зв`язку із зупиненням експорту, обсяг роботи в регіональному управлінні № 2 продовжує зменшуватися, що неминуче вимагатиме запровадження змін в організації виробництва і праці, пов`язаних із скороченням чисельності працівників.

Так, на підставі пропозицій керівників структурних підрозділів наказом відповідача від 27.04.2022 № 39-к було призупинено дію трудових договорів з 74 працівниками, в тому числі, і позивачем.

Пунктом 5.2 вказаного наказу відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудових договорів було покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Практично повне припинення експортної діяльності внаслідок широкомасштабної агресії російської федерації стало причиною послідовного скорочення обсягів роботи у Регіональному управлінні № 2 та, зрештою, повної ліквідації цього підрозділу.

За результатами розгляду пропозицій начальника управління роботи з персоналом наказом від 26.11.2022 року № 115-ШР, штатний розпис відповідача було скорочено більше, ніж на 40%, в тому числі повністю ліквідовано одразу 4 «контрактні» управління, зокрема, і регіональне управління № 2, у якому працював позивач, оскільки деякі підрозділи фактично позбавлені відповідного навантаження, значна частина співробітників взагалі не має роботи. 08.02.2023 позивача було звільнено, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Таким чином, внаслідок обставин, пов`язаних із повномасштабною військовою агресією рф, у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, пов`язані із скороченням чисельності та штату працівників і в тому числі повна ліквідація підрозділу, в якому працював позивач.

Відповідачем повністю дотримано передбачений трудовим законодавством порядок звільнення позивача.

Представник відповідача вказав на те, що згідно зі ст. 13 Закону статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у первинній редакції, яка діяла до 19.07.2022) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

У частині 2 даної статті Закону вказано, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові інші персональні дані відповідних працівників. Відтак, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не стосовно всього персоналу, а відносно конкретних працівників.

Крім того, підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону, може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків.

Відповідач вважає, що саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього.

Таким чином, відповідачем повністю дотримано вимоги чинного законодавства під час видання оскаржуваного наказу. Посилання позивача на необхідність одночасного існування для обох сторін трудового договору неможливості його виконання стосується редакції статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка набула чинності лише з 19 липня 2022 року, тобто не діяла на момент видання оскаржуваного наказу.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, представник відповідача вказав на помилковість здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку.

Так, у своєму розрахунку середнього заробітку, позивач за період з 02.06.2022 по 22.07.2022 враховував по 6 повних оплачуваних робочих днів у кожному тижні, не з`ясувавши, чи було збільшення тривалості робочого часу у вказаний період оплачувавним.

Відповідно до листа від 31.07.2023 № USE-13.1-6828, відповідачем надано пояснення, що оскільки запровадження шестиденного робочого тижня не було зумовлене збільшенням обсягів роботи або навантаження на персонал (навпаки, у вказаний період обсяги роботи та навантаження експортно орієнтованих підрозділів продовжували послідовно зменшуватися), зміна тривалості робочого часу не потягла за собою зміну розмірів оплати праці працівників Державної компанії «Укрспецпроект».

Таким чином, 8 додаткових годин роботи (шостий робочий день на тижні) у період з 02.06.2022 по 22.07.2022 працівникам ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» не оплачувалися і тому не можуть бути включені у розрахунок середнього заробітку.

Враховуючи вищевикладене, представник ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» просить відмовити в задоволенні позову.

19.09.2023 до суду від представника ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшла заява про судові витрати, відповідно до якої представник цією заявою інформує суд про те, що подасть докази понесення та розміру своїх судових витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом 5 днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

03.10.2023 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Голиця Т.І. надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

03.10.2023 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Голиця Т.І. надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача, зокрема, вказує на те, що відповідачем разом з відзивом не надано суду доказів, що на момент видання оспорюваного наказу №39к від №27.04.2022 в частині призупинення з ним дії трудового договору, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Крім того, твердження відповідача про фактичне зупинення діяльності компанії у сфері експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання не свідчить про неможливість відповідача забезпечити його роботою, оскільки предметом його діяльності є не лише здійснення діяльності з експорту вищевказаної продукції і послуг, але й здійснення їх імпорту та інших видів діяльності.

Поряд з цим, з відзиву слідує, що у період з 28.04.2022 по 08.02.2023 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» не зупиняло ні повністю свою діяльність, ні частково діяльність окремих структурних підрозділів, а отже могло та мало забезпечити, в тому числі й позивача роботою, шляхом, зокрема, її розподіленням між всіма наявними підрозділами або залученням останнього до виконання завдань в інший підрозділ.

З урахуванням викладеного, відповідач не надав жодного доказу до відзиву, яким би довів, що був позбавлений можливості надати позивачу роботу, в тому числі, частково, дистанційно, шляхом встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня, чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен він виконувати відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

До того ж, у зв`язку з великим обсягом роботи в Компанії було встановлено з 02.06.2022 року шестиденний робочий тиждень тривалістю 48 годин, а зі Звіту про управління за 2022 рік вбачається, що за результатами 2022 року Компанією забезпечено суттєве перевиконання основних показників затвердженого фінансового плану, що спростовує твердження відповідача про погіршення його фінансового стану та про те, що на момент видачі оскаржуваного наказу була відсутня робота, яка може виконуватися позивачем.

Також представник позивача вказала на правомірність розрахунку середнього заробітку позивача, який включає запроваджений відповідачем в період з 02.06.2022 по 22.07.2022 шостий робочий день на тижні.

Враховуючи вищевикладене, наполягає на задоволені позовних вимог.

24.10.2023 представником ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначається, що спеціальна норма Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ передбачає право сторін ініціювати призупинення дії трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи сторонами трудового договору.

Твердження позивача про те, що він у період часу з 28.04.2022 по 08.02.2023 міг та бажав продовжувати працювати не підтверджені жодними доказами, зокрема, не надано доказів, що він у вищевказаний період звертався до керівництва з пропозиціями про вихід на роботу, скасування призупинення дії трудових договорів, виконання будь-якої роботи. Крім того, самі лише вказівки у посадовій інструкції позивача про те, що повинен вміти працювати із імпортними операціями не свідчать про існування у відповідача у вказаний період реальних імпортних контрактів.

Посилання позивача на те, що відповідачем у червні-липні 2022 року було змінено тривалість робочого дня не свідчить про збільшення обсягу роботи. Такі дії були здійснені для забезпечення роботи Компанії в такому режимі, який максимально відповідав режиму роботи основного замовника - Міністерства оборони України, та ніяким чином не пов`язані зі збільшенням обсягів роботи або навантаження на персонал, навпаки, у вказаний період обсяги роботи та навантаження послідовно зменшувалися. До того ж, наказом відповідача від 22.07.2023 № 76 було відновлено п`ятиденний робочий тиждень тривалістю 40 годин.

Крім того, зі звітів про фінансові результати відповідача за перше півріччя 2022 року, 9 місяців 2022 року, 2022 рік та перший квартал 2023 року вбачається, що неухильно зменшувався чистий фінансовий результат відповідача у порівнянні із показниками минулих звітних періодів. Перевиконання відповідачем показників фінансового плану, про яке зазначено у звіті про управління, свідчить лише про те, що Міністерство оборони України, яке затверджує фінансовий план відповідача, вже під час затвердження фінансового плану передбачає у ньому мінімальні показники прибутків, перевиконання яких аж ніяк не свідчить про покращення фінансового стану відповідача.

Також, представник відповідача звернув увагу на помилковість здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку, оскільки запровадження шестиденного робочого тижня та зміна тривалості робочого часу не потягла за собою зміну розмірів оплати праці працівників, тому 8 додаткових годин роботи у період з 02.06.2022 по 22.07.2022 року не оплачувалися, а відтак, не можуть бути включені у розрахунок середнього заробітку.

21.11.2023 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Голиця Т.І. надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

23.07.2024 до суду від представника ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшла заява про застосування наслідків пропуску строків звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що чинним трудовим законодавством встановлений тримісячний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

Так, оскаржуваний наказ видано 27.04.2022, а до суду позивач звернувся рівно через рік - 27.04.2023 , водночас, у позовній заяві не наведено поважних причин пропуску вищевказаного строку, а міститься лише посилання на карантин, що діяв у вказаний час.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 17 липня 2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.

Враховуючи викладене, представник відповідача просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Цього ж дня, стороною відповідача подано письмові пояснення, в яких викладено посилання, на його думку, на релевантну до спірних правовідносин судову практику.

Станом на 25.11.2024 будь-які додаткові письмові пояснення, клопотання/заяви з процесуальних питань від учасників процесу до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та обіймав посаду начальника відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2.

27 квітня 2022 року ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» видано наказ №39к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким затверджено список працівників Компанії, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року.

Зі змісту вищевказаного списку (Додаток 1 до наказу Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 27 квітня 2022 № 39-к) вбачається, що з 28 квітня 2022 року дія трудового договору призупинена, в тому числі, з позивачем ОСОБА_1 .

Наказом ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 08 лютого 2023 року № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 08 лютого 2023 року ОСОБА_1 , начальника відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Дія воєнного стану неодноразово продовжувалася та триває по теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (частина перша статті 1 Закону).

Частинами другою та третьою статті 1 Закону (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 27 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 149/1089/22, провадження № 61-292св23).

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» є державним комерційним підприємством, заснованим відповідно до постанови КМУ від 14.08.1996 №944 «Про створення Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення» на державній власності та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, починаючи з 09.03.2022 відповідно до постанови КМУ від 09.03.2022 №237 «Деякі питання діяльності Державного концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2».

ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» створена з метою одержання прибутку від здійснення діяльності експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, які підлягають експертному контролю, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, підвищення ефективності використання і розвитку експортного потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу та розширення міжнародного співробітництва у військово-технічній сфері.

Указом Президента України від 19.06.1999 №640/99 передбачено, що ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» є уповноваженим державою посередником у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, у встановленому порядку.

На офіційному сайті ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» - ІНФОРМАЦІЯ_3 у розділі «Про компанію», підрозділ «Напрямки діяльності» зазначено, що ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» займається такими напрямками діяльності:

- здійснення на комерційній основі операцій з експорту, імпорту та реалізації на внутрішньому ринку продукції, технологій і послуг військового призначення та подвійного використання, в тому числі озброєння, боєприпасів, військової та спеціальної техніки, комплектуючих виробів до неї, вибухових речовин, інших товарів, які можуть використовуватися для створення та виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки і підлягають експортному контролю, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю;

- участь у формуванні і розміщенні та виконання державного замовлення з експорту та імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання;

- надання представницьких послуг українським та іноземним підприємствам і організаціям у здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також залучення нерезидентів для виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

- участь у науково-дослідних та проектно-конструкторських роботах з метою удосконалення існуючої, створення та виробництва нової продукції військового призначення та подвійного використання;

- сприяння розробленню та впровадженню у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, прогресивних технологічних процесів;

- провадження інвестиційної діяльності за рахунок власних і залучених коштів;

- надання послуг з ремонту і технічного обслуговування озброєння та військової техніки;

- надання інженерно-консультаційних послуг;

- проведення технічної та цінової експертизи стосовно товарів військового призначення;

- надання послуг суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності з попереднього розгляду їх документів щодо можливості здійснення ними міжнародних передач товарів, що підлягають експортному контролю, та підготовки документів до подання на розгляд Держекспортконтролю;

- надання транспортно-експедиційних послуг;

- реалізація автотранспортних засобів, утому числі конверсійних;

- розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

- виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 5,45 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

- провадження торговельної, в тому числі комісійної, консигнаційної, торговельно- посередницької та торговельно-закупівельної діяльності;

- надання маркетингових, рекламних, консультаційних і посередницьких послуг у зовнішній та внутрішній торгівлі;

- проведення маркетингових досліджень самостійно, а також із залученням на договірній основі представників інших підприємств і організацій, у тому числі нерезидентів;

- організація навчання українських та іноземних фахівців у сфері реалізації продукції і послуг військового призначення та подвійного використання;

- організація і проведення переговорів з резидентами, нерезидентами та укладення відповідних договорів (контрактів);

- організація та проведення конференцій, симпозіумів, виставок, виставок-продажів, аукціонів (тендерів), у тому числі міжнародних;

- надання послуг з організації ділових поїздок українських підприємців за кордон і прийому в Україні представників іноземних ділових кіл.

Судом встановлено, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем обіймав посаду начальника відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2.

Відповідно до розділу 2 Положення про Регіональне управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», затвердженого 02.07.2020 генеральним директором ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_4, до основних завдань і функцій управління належать зокрема:

- проведення маркетингу відповідних ринків озброєння, військової техніки, послуг військово-технічного призначення, визначення рівня зовнішніх цін і передача отриманої інформації до підрозділів, що відповідають за питання експортного контролю та маркетингу;

- ведення роботи з потенційними контрагентами;

- опрацювання та аналіз комерційних запитів на поставку відповідної продукції, підготовка комерційної пропозиції згідно з ними;

- проведення переговорів з контрагентами;

- робота з контрагентами по уточненню цін, строків, обсягів поставки та іншого, для підготовки проектів правочинів;

- узгодження, підписання у керівника компанії або уповноваженої особи правочинів та подання їх для реєстрації;

- проведення переговорів, узгодження та підписання правочинів з контрагентами;

- підготовка документів для оформлення дозволу на експорт (імпорт) або висновку про тимчасове ввезення (вивезення) товарів згідно з умовами укладеного контракту та передача таких документів до Управління експортного контролю для отримання відповідного дозволу чи висновку;

- приймання продукції у постачальника (передача імпортеру) згідно з умовами правочину;

- підготовка необхідних документів для транспортування продукції та проходження митних процедур згідно з умовами правочинів, передача відповідних документів до Управління логістики та митного оформлення;

- робота з підприємствами-виробниками по виконанню графіків поставки продукції, надання послуг, обсягів та розмірів поставок та ін. відповідно до правочинів;

- участь у прийманні продукції представниками нерезидента та/або резидента відповідно до правочинів;

- організація гарантійного обслуговування поставленої техніки, продовження ресурсу спільно з підприємствами-виробниками;

- контроль виконання та супроводження правочинів до повного виконання сторонами своїх зобов`язань тощо.

Аналогічні функції та завдання покладено також на відділ реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», що вбачається з розділу 2 Положення про відділ реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», затвердженого 18.09.2020 генеральним директором ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_4.

Відповідно до розділу 5 Положення про відділ реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», затвердженого 18.09.2020 генеральним директором ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_4, начальник відділу, серед іншого, для виконання покладених на відділ завдань:

- організовує роботу та здійснює керівництво відділом, забезпечує виконання завдань, покладених на відділ, вживає заходів з удосконалення та підвищення ефективності його діяльності;

- готує документи і довідкові матеріали для укладення договорів (контрактів) щодо експорту, імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення;

- у ході роботи використовує відомості про тактико-технічні характеристики, склад, алгоритм функціонування, результати випробувань зразків (систем, комплексів або складових цих зразків) озброєння чи військової техніки або боєприпасів, які перебувають (плануються) в експлуатації (на зберіганні) у військах, витік яких створює загрозу національним інтересам і безпеці за сукупністю всіх показників щодо окремого зразка (системи, комплексу або складових цих зразків) озброєння чи військової техніки або боєприпасів, зі ступенем секретності інформації «таємно»;

- забезпечує інформування працівників відділу та використання ними у роботі інформації про тактико-технічні характеристики основних зразків озброєння і військової техніки, які мають експертну привабливість;

- аналізує рівень робочої завантаженості працівників відділу, подає начальнику управління пропозиції щодо чисельності та персонального складу працівників відділу, їх переміщення залежно від їх завантаження;

- організовує планування, контроль, координацію роботи працівників відділу під час виконання договорів (контрактів) та перспективних проектів, складання звітної документації;

- за дорученням начальника управління відвідує військові частини. Режимні установи і підприємства;

- за дорученням керівництва управління проводить переговори з представниками іноземних суб`єктів господарської та іншої діяльності країн закріплених за управлінням регіонів та представниками підприємств оборонно-промислового комплексу України;

- організовує роботу з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом тощо.

До основних посадових обов`язків позивача на посаді начальника відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» належало: організація роботи та здійснення керівництва відділом, забезпечення виконання завдань, покладених на відділ, вживання заходів з удосконалення та підвищення ефективності його діяльності; готування документів і довідкових матеріалів для укладення договорів (контрактів) щодо експорту, імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення; організування планування, контроля, координації роботи працівників відділу під час виконання договорів (контрактів) та перспективних проектів, складання звітної документації; за дорученням начальника управління відвідування військові частини. Режимні установи і підприємства; організація роботи з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом тощо.

Як вбачається з витягу зі штатного розпису ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на 25.11.2022, копія якого додана до позову, в очолюваному позивачем відділі реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 згідно зі штатним розписом 6 посад (начальник відділу, чотири посади головного спеціаліста та одна посада провідного спеціаліста). Дія трудового договору була призупинена лише з трьома працівниками - начальником відділу, одним головним спеціалістом та провідним спеціалістом. Відповідно інші 3 працівника відділу продовжували виконання роботи і, враховуючи, що до посадових обов`язків позивача належало здійснення організації роботи та здійснення керівництва відділом, координація роботи працівників відділу, то ця обставина додатково підтверджує можливість відповідача забезпечити роботою позивача.

Встановлено, що 21 березня 2022 року ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» видано наказ «Про особливості роботи Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» в умовах дії воєнного стану» № 51 відповідно до підпункту 7.2 пункту 7 якого керівникам самостійних структурних підрозділів Компанії наказано в строк до 25 квітня 2022 року подати до Управління роботи з персоналом списки працівників, трудові договори з якими можуть бути призупинені відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року та пропозиції щодо оголошення простою не з вини працівників відповідно до статей 34 та 113 КЗпП України.

На виконання п. 7.2 наказу № 51 начальником Регіонального управління № 2 С. Кір`яков надано начальнику управління роботи з персоналом ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» службову записку від 21 квітня 2022 року, в якій запропоновано призупини дію трудового договору, в тому числі, з ОСОБА_1 , оскільки на час її складання він самостійно не виконує жодного експортного контракту. За своєю спеціалізацією він супроводжував контракти з технічного обслуговування літаків типу АН-72, АН-74, але такі роботи вже з 2021 року виконуються Державним підприємством «Завод 410 ЦА» без залучення ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1». Вказаний працівник виконував допоміжні функції при виконанні інших проектів, що стосуються військово-транспортної авіації, але у зв`язку зі збройною агресією рф проти України та закриттям повітряного простору усі потенційні іноземні замовники повністю припинили не лише виконання існуючих проектів, але і переговори щодо потенційного та майбутнього ремонту авіаційної техніки в Україні. Іноземною мовою ОСОБА_1 не володіє. Таким чином, наразі повністю відсутня робота, яка може виконуватись зазначеним працівником.

Як вбачається з оскаржуваного наказу від 27.04.2022, до списку працівників ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», дія трудових договорів з якими призупиняється з 28.04.2022, включено лише частину працівників Регіонального управління №2, в якому працював позивач, решта - продовжували виконувати свої посадові обов`язки.

Також вбачається, що трудові договори згідно з Наказом від 27.04.2022 були призупинені лише щодо 4 працівників Регіонального Управління №2.

Натомість загальна кількість працівників Регіонального Управління №2 становила 30 осіб. В цілому, станом на 27.04.2022 загальна чисельність працівників ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно зі штатним розписом становила 458 чоловік, із них трудові договори були призупинені лише щодо 74 працівників.

При цьому, у відділі реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 згідно зі штатним розписом 6 посад (начальник відділу, чотири посади головного спеціаліста та одна посада провідного спеціаліста).

Водночас, відповідно до списку працівників Компанії, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, затвердженого оспорюваним наказом, трудові договори були призупинені лише з трьома працівниками зазначеного Управління (начальником відділу, одним головним спеціалістом та провідним спеціалістом), серед яких лише один працівник, який обіймав посаду начальника відділу № 3 , яким є позивач.

Разом з тим, в оспорюваному наказі відповідачем не наведено підстав прийняття рішення про призупинення дії трудового договору саме з позивачем, а лише міститься посилання на статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зокрема, не обґрунтовано неможливість виконання позивачем покладених на нього обов`язків з огляду на те, що працівники, які обіймали посади в тому самому відділі були переведені на роботу дистанційно або на простій не з вини працівника.

Крім того, в ході судового розгляду судом встановлено, що відповідач продовжував свою діяльність та після початку повномасштабного вторгнення, його було передано до сфери управління Міністерства оборони України та покладено на нього виконання завдань щодо забезпечення закупівель для Збройних Сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави, що не заперечувалось сторонами.

Натомість відповідачем не надано суду разом з відзивом жодного доказу, що на час видання оспорюваного наказу №39к від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з позивачем, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівнику - виконувати її.

Твердження відповідача про фактичне зупинення діяльності ДК «Укрспецеспорт» у сфері експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання не свідчить про неможливість відповідача забезпечити роботою позивача, з огляду на те, що предметом діяльності відповідача є не лише здійснення діяльності експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, але й здійснення імпорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання. І при цьому, це лише один із видів діяльності Компанії, що не заперечує відповідач та підтверджує доводи позивача у поданому до суду відзиві.

Більше того, сам відповідач у відзиві підтвердив ту обставину, що в умовах повномасштабної збройної агресії рф проти України Міністерством оборони України покладено на відповідача виконання завдань щодо забезпечення закупівель для ЗСУ та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави. На виконання вказаних завдань відповідач бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, як безпосередній виконавець державних контрактів, так і є стороною у зобов`язаннях, укладених на виконання державного оборонного замовлення.

З відзиву слідує, що у період з 28.04.2022 по 08.02.2023 ДК «Укрснецекспорт» не зупиняло ні повністю свою діяльність, ні частково діяльність окремих структурних підрозділів, а отже могло та мало забезпечити, в тому числі й позивача роботою, шляхом, зокрема, її розподіленням між всіма наявними підрозділами або залученням останнього до виконання завдань в інший підрозділ.

З відповіді ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 17.10.2023 року за вих. № USE-13.1-9129 на адвокатський запит представника позивача вбачається, що в період з 03 березня 2022 року по 06 лютого 2023 року ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» укладено 203 контракти з імпорту, 6 контрактів з експорту, 283 договори з резидентами України.

Таким чином, встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» здійснювала свій основний вид діяльності, а саме, з експорту та імпорту озброєння, боєприпасів, військової техніки і спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, робіт і послуг військового та спеціального призначення.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення генерального директора Компанії, у квітні 2022 року Управління безпеки проводило опитування, в тому числі, ОСОБА_1 , зокрема, щодо готовності приступити до виконання своїх обов`язків на робочому місці.

Відповідно до витягу з додатку до службової записки від 22 квітня 2022 року № 15.4/2604, ОСОБА_1 під час вищевказаного опитування повідомив, що перебуває в м. Києві та про свою готовність вийти на роботу.

Таким чином, вищевикладеним спростовуються посилання відповідача на те, що позивачем не виявлялося бажання працювати.

Також, з урахуванням викладеного, критично оцінюються судом твердження відповідача про те, що регіональне управління № 2 взагалі не мало роботи, виконувало лише один імпортний контракт, який супроводжувався головним спеціалістом та експортну діяльність в цілому було припинено, оскільки відповідачем не обґрунтовано, чому з 30 працівників, які працювали в цьому управлінні, лише з 4 працівниками було призупинено трудові договори, серед яких і позивач, якщо Управління за твердженням відповідача не мало взагалі роботи.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано неможливість надання позивачеві іншої роботи або переведення його на роботу в дистанційному режимі, не надано доказів, що ОСОБА_1 пропонувалася інша робота, однак він від неї відмовився.

До того ж, посилання сторони відповідача на зменшення прибутку та погіршення в цілому фінансового стану Компанії як підставу для призупинення дії трудового договору з позивачем не доводить абсолютну неможливість відповідача забезпечити ОСОБА_1 роботою, з огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано, за якими принципами роботодавець визначав з ким слід призупинити трудові відносини, з ким продовжити простій, а кого перевести на дистанційну роботу.

Як вбачається з наданої суду заяви свідка ОСОБА_3 , посвідченої 26.09.2023 приватним нотаріусом КМНО Сомовим І.В., зареєстрованої в реєстрі за № 1345, останній повідомив, що із 15.06.2020 по 01.11.2022 він працював на посаді начальника Регіонального управління №3 ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1». Після повномасштабного вторгнення рф робота Компанії суттєво змінилася, а саме - стало менше експортних контрактів, що відобразилося на фінансовому становищі підприємства, у зв`язку з чим, було скорочено штат працівників на 40%. Зазначив, що Регіональні управління відповідача були експортними і роботи в них не було, оскільки зі слів керівника структурного підрозділу експортні контракти були зупинені через війну. Крім того, запровадження в Компанії шестиденного робочого тижня було пов`язане не зі збільшенням обсягів роботи, а з необхідністю забезпечити режим роботи Компанії, який би максимально відповідав режиму Міністерства оборони України.

Судом така заява свідка оцінюються критично, оскільки пояснення свідка співпадають з позицією відповідача, даний свідок працював в іншому Регіональному управлінні, покази свідка не знайшли свого підтвердження дослідженими в ході розгляду даної справи доказами.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в оскаржуваному наказі, як на підставу для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , відповідач посилався на значне зменшення обсягів роботи, внаслідок військової агресії проти України та неможливістю надання роботи у повному обсязі.

Однак обставин абсолютної неможливості забезпечити позивача роботою відповідач не довів.

Натомість, наявними у справі письмовими доказами підтверджується, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» здійснювало свою діяльність.

Таким чином, в ході судового розгляду судом встановлено, що у відповідача на час видання оскаржуваного наказу була можливість забезпечити позивача роботою, а у позивача її виконувати, тому призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

За вказаних вище обставин суд приходитьдо висновку про обгрунтованість зявлених вимог позивача в частині визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем.

Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час призупинення дії трудового договору та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд зазначає наступне.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22.

Згідно положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки-розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 від 09.02.2023 №USE-11.3-19, середньоденна заробітна плата позивача складає 3 119,81 грн.

Водночас, суд враховує, що наказом відповідача № 63 «Про встановлення шестиденного робочого тижня на період дії воєнного стану» встановлено з 02 червня 2022 року шестиденний робочий тиждень тривалістю 48 годин працівникам ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1», які виконують свої посадові обов`язки на робочому місці та дистанційно.

22 липня 2022 року наказом відповідача № 76 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 02 червня 2022 року № 63» визнано таким, що втратив чинність вищевказаний наказ.

Таким чином, в період з 02 червня 2022 року по 22 липня 2022 року в Компанії було запроваджено шестиденний робочий тиждень, водночас, твердження відповідача про те, що шостий робочий день працівникам не оплачувався належними та допустимими доказами не доведено.

З огляду на викладене, з дня призупинення дії трудового договору з позивачем 28 квітня 2022 року по день звільнення останнього - 08 лютого 2023 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 3 119,81 грн.х212 робочих днів=661 399,72 грн, який підлягає виплаті позивачу без урахування податків і зборів.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України), аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки».

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п.п. 2.2.12 п. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713 суми грошових компенсацій у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час.

Згідно зі ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Аналогічні норми містить і ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як було встановлено судом та зазначено вище, наказом відповідача від 08 лютого 2023 року № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 08 лютого 2023 року ОСОБА_1 , начальника відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 75 КЗпП України.

Періоди, які зараховують до роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, визначає ст. 9 Закону України «Про відпустки» та ст. 82 КЗпП України.

Так, зокрема, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону України «Про відпустки»), зараховуються:

- час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та зарплата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) (п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки»);

- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки»).

Поряд з цим, положеннями ст. 13 Закону №2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Тобто працівник фактично не працює, не отримує допомогу по державному соціальному страхуванню і за ним не зберігають середній заробіток. Це означає, що відсутні підстави зарахувати до стажу роботи для щорічної основної відпустки період призупинення дії трудового договору.

Оскільки у період з 28.04.2022 по 08.02.2023 дія трудового договору була призупинена з позивачем згідно з Наказом від 27.04.2022, то період призупинення дії трудового договору з Позивачем не було зараховано до стажу роботи позивача для щорічної основної відпустки.

Як вбачається з наказу ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» №121-к від 08.02.2023 про звільнення позивача, при звільненні позивача останньому було виплачено грошову компенсацію за 2 невикористані календарні дні щорічної відпустки за частину робочого року з 01.04.2022 по 31.03.2023, відпрацьовану по день звільнення. У випадку непризупинення дії трудового договору з позивачем, кількість невикористаних днів щорічної відпустки за період з 01.04.2022 до 08.02.2023, мала б становити 22 календарних дні (24 (тривалість щорічної відпустки): 365 к.дн (розрахунковий період) х 314 к.дн (стаж роботи за останній робочий рік з 01.04.2022 по 08.02.2023), за які б позивачу мала бути виплачена компенсація при звільненні.

З розрахункового листа за лютий 2023 року про дані щодо сум, які належать позивачу до виплати при звільненні згідно з Наказом ДК «ІНФОРМАЦІЯ_1» №121- к від 08.02.2023, копія якого міститься в матералах справи, вбачається, що позивачу при звільненні було виплачено грошову компенсацію за невикористані 53 календарних днів щорічної відпустки (2 дні з яких за частину робочого часу з 01.04.2022 по 31.03.2023) у розмірі 114 384,60 грн..

Відповідно грошова компенсація за 1 календарний день невикористаної відпустки становить 2158,20 грн (114 384,60: 53).

Разом з тим, пунктами 2, 3 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» встановлено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

З урахуванням вищенаведених положень, а також того, що призупинення дії трудового договору з позивачем мало наслідком не отримання останнім допомоги по державному соціальному страхуванню та не збереження середнього заробітку, підстави для зарахування вказаного періоду до стажу роботи для щорічної відпустки у роботодавця були відсутні.

Відтак, беручи до уваги, що наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем був визнаний судом незаконним, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про грошову компенсацію за 21 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, які мали б нараховуватись позивачу за період призупинення дії трудового договору з 01 квітня 2022 року по 08 лютого 2023 року в сумі 45 322,20 грн.

Правильність розрахунку, наданого позивачем судом перевірена.

Що стосується вимог позивача про визнання незаконним наказу про звільнення позивача за № 121-к від 08.02.2023, поновлення його нароботі з 28.04.2022 та з 08.02.2023, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.02.2023 по день ухвалення рішення по справі, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині виходячи з наступного.

Відповідно до наказу Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 26.11.2022 № 115-ШР було скорочено штат та чисельність працівників Компанії.

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що у Державній компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» відбулось скорочення як структурних підрозділів у повному складі, так і окремих посад в інших структурних підрозділах в організаційно-штатній структурі та штатному розписі Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1». Зокрема, відділ реалізації контрактів №3 Регіонального управління №2 , де працював позивач.

26.11.2022 року наказом відповідача "Про затвердження та введення в дію організаційної структури та штатного розпису Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" № 115-ШР було затверджено та введено в дію з 26.01.2023 організаційну структуру та штатний розпис Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1».

На підтвердження обставин скорочення штату та чисельності працівників Управління адміністративно-господарського забезпечення Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідачем надано суду відповідні витяги зі штатного розпису станом на день видання наказу від 26.11.2022 № 115-ШР та станом на день звільнення Позивача з роботи в Державній компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1»

Згідно повідомлення від 08.12.2022 року, позивач 08.12.2022 під розписку повідомлений про наступне звільнення, а також цим повідомлення позивачеві повідомлено про те, що станом на день складання цього повідомлення у відповідача відсутня інша робота, яку б позивач міг би виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду.

Наказом відповідача від 08.02.2023 № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Трудові відносини в Україні врегульовані Кодексом законів про працю України.

Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 29.09.2020 року у справі № 161/7196/19.

Згідно з класифікатором професій ДК 003:2010, який затверджено наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, кваліфікація - це здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Тобто, це рівень професійної придатності, що забезпечується сукупною наявністю у працівників загальноосвітніх і спеціальних знань, умінь, здібностей, досвіду і трудових навичок, необхідних для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Продуктивність праці персоналу - це показник діяльності працівників. Характеризується кількістю продукції, виробленої за певний період часу.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 800/538/17 виклала правову позицію щодо застосування ст. 49-2 КЗпП.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 дійшла висновку про те, що за приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, ч. 3 ст. 49-2 вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тобто, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду на момент попередження про звільнення працівнику пропонуються не всі вакантні посади, а вакантні посади, які працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 175/1180/17, у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 759/17922/15, у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17, у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 185/332/16 та у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 564/1072/17.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У ході розгляду справи судом встановлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення, як штату так і чисельності працівників.

Вказані обставини стороною позивача не спростовані.

Про наступне вивільнення позивач персонально попереджений не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідачем не пропонувалась позивачеві інша робота з причин її відсутності у відповідача.

Доказів того, що з дня повідомлення позивача про його наступне вивільнення з займаної ним посади і до дня його звільнення 08.02.2023 у відповідача була наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю, або інша робота, яка б відповідала освіті, кваліфікації, досвіду позивача та яка в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України не була запропонована позивачу, позивачем суду не надано, та в ході розгляду справи судом не встановлено.

Доводи позивача про те, що у новоствореному відділі контрактної роботи №4 управління із забезпечення експорту були наявні вакантні посади, суд вважає недоведеними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Разом з цим, суд вважає, що доводи позивача про порушення переваженого права на залишення його на роботі, є необгрунтованими.

Відповідно до правової позиції Верховного суду (справа № 292/50/18, що викладена у постанові від 29.11.2018 переважне право на залишення працівника на роботі не є тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.

Так, переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій і посад.

Проте, враховуючи фактичні обставини справи, положення щодо переважного права на залишення позивача на роботі у відповідача, не розповсюджується.

У свою чергу не знайшли свого підтвердження і доводи позивача про те, що при його звільненні відповідач не перевіряв наявності у нього іншої роботи для позивача.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного суд вважає, що при звільненні позивача, відповідачем не було порушено вимоги чинного трудовое законодавства та права позивача.

За вказаних вище обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання незаконним наказу про звільнення позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.02.2023 по день ухвалення рішення по справі.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача поновити з 28 квітня 2022 року дію трудового договору з ОСОБА_1 , то суд також не вбачає підстав для її задоволення, оскільки, як вже встановлено, 08 лютого 2023 року позивача було звільнено з займаної посади.

Вказаний наказ про звільнення у передбаченому законом порядку не скасований, а тому поновлення дії трудового договору в цьому випадку є неефективним способом захисту порушених прав позивача, водночас, визнання такого наказу незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є достатнім для поновлення порушених прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства по відношенню до позивача та наявності підстав для визнання незаконним наказу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 27 квітня 2022 року № 39к в частині призупинення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року з ОСОБА_1 , стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2022 року по 08 лютого 2023 року в сумі 661 399,72 гривень та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 45 322,20 гривень, без вирахування податків та зборів.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Разом з цим, вирішуючи заяву сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, необхідно зазначити наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Так, постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у квітні 2023 року, тобто під час карантину, не сплив.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480 сво 22).

Ураховуючи викладене, продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України,а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.

Таким чином, заява про застосування наслідків строків звернення до суду є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає.

Водночас, обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилався на постанову Верховного Суду у справі № 552/4200/21, однак слід зауважити, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові у справі № 947/8885/21 від 11 грудня 2023 року відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21, оскільки запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат між сторонами.

За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за вимогу про визнання незаконним наказу в частині призупинення дії трудового договору, підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Оскільки позивач в силу закону звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати, а тому з відповідача на користь держави підлягає стягнення судовий збір у розмірі 7 067,21 грн.,пропорційно задоволених вимог.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В постанові Верховного Суду від 01.04.2020 (справа № 640/4013/17-ц) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то позивач не позбавлений змоги подати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, оскільки в позовній заяві наводив попередній розрахунок витрат, пов`язаних із правничою допомогою, а також до закінчення розгляду справи зазначив, що відповідні докази будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статтями 9, 24 Закону України «Про відпустки», ст.ст. 40, 49-2, 74, 83, 116, 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 27 квітня 2022 року № 39к в частині призупинення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року з ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2022 року по 08 лютого 2023 року в сумі 661 399,72 гривень та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 45 322,20 гривень, без вирахування податків та зборів.

Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073, 60 гривень.

Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2) на користь держави судовий збір у розмірі 7067, 21 гривень.

В іншій частині позову, відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.11.2024 року.

Суддя О.М. Букіна