Ухвала

від 25.11.2024 по справі 1-833/04

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №1-833/04

Провадження № 1-в/522/547/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року місто Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , 25.09.2024 року звернувся до суду із клопотання про скасування арешту в порядку виконання вироку, а саме просив скасувати арешт належного йому на праві власності майна, а саме: 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження 8237295 від 27.11.2008 року), та розглянути клопотання без участі заявника.

В обґрунтування клопотання зазначено, що 19.10.2004 року Приморським районним судом м. Одеси винесено вирок у справі №1-833/04, у тому числі стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході досудового слідства у даній кримінальній справі постановою б/н від 03.03.2003 року слідчого Слідчого відділу УМВС було накладено арешт на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник посилається на ті обставини, що вказана частина житлового будинку належить йому на праві приватної власності згідно договору купівлі продажу 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 53,4 кв.м., який був укладений 06.01.1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та зареєстрований на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь» в Журналі реєстрації договорів по об`єктам нерухомості, реєстраційний номер 98-3 від 06.01.1998 року. Дійсність вказаного договору купівлі продажу майна визнано рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.03.2013 року у справі №2/504/160/13.

Як відомо заявнику, арешт на 1/2 житлового будинку, що належить йому на праві приватної власності, накладено як захід забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна за правилами Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року.

Заявник зазначає, що згідно Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (який є Додатком до Кримінального кодексу України), що діяв на час винесення вироку щодо засудженого у цій справі, не підлягають конфіскації таки види майна та предмети, що належать засудженому на правах особистої власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, зокрема, жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім`я постійно в ньому проживають.

Саме через той факт, що належна заявнику 1/2 частина житлового будинку розташована у сільській місцевості та у вказаному будинку він проживав разом зі своєю дружиною та неповнолітньою донькою, а іншого житла у нього не було, вказане майно, на яке накладено арешт у ході здійснення досудового слідства, не підлягало конфіскації. Однак, при винесені судом вироку у справі №1-833/04 не вирішено питання щодо зняття арешту з належного заявнику указаного майна, що робить неможливим внесення відомостей про належне йому майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та розпорядження цим майном.

Заявник зазначає, що звертався до Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області з питанням реєстрації майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте у державній реєстрації прав відмовлено через встановлення обтяження на майно у вигляді арешту (реєстраційний номер обтяження 7237295 від 27.11.2008 року.

Приймаючи до уваги, що при винесені судом вироку у справі №1-833/04 не вирішено питання щодо зняття арешту з майна, а на теперішній час у застосуванні цього заходу відпала потреба.

В судове засідання заявник не з`явився, надано суду заяву про розгляд клопотання про скасування арешту без його участі, вимоги клопотання підтримав.

Дослідивши клопотання та долученні матеріали в обґрунтування вимог, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок щодо скасування арешту на майно у кримінальному провадженні відповідно КПК України 1960 року визначено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2019 року у №766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

Судом витребувано з архіву суду копію вироку відносно ОСОБА_3 , а саме рішенням суду Приморського районного суду м. Одеси від 19.10.2004 року по справі №1-833/04 постановлено вирок відповідно якого, зокрема, ОСОБА_3 визнано винним за ч. 3 ст. 289 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також за текстом вироку визначено стягнення з засуджених осіб процесуальні витрати та шкода за цивільними позовами. З тексту вироку не вбачається вирішення питання щодо накладених арештів так само й не зазначено про наявність таких.

Судом досліджено долучені докази на підтвердження вимог клопотання, а саме відповідно інформаційної довідки №395060059 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 на 1/2 частину зареєстрованого 09.11.2018 за ОСОБА_5 , відповідно відомостей щодо наявних обтяжень значиться арешт (архівний запис) № НОМЕР_1 , який зареєстровано 27.11.2008 реєстратором Лиманської районної державної нотаріальної контори, підставою обтяження зазначено постанова, б/н, 03.03.2003, «Следственный отдел ГОВД».

Заявником також надано технічний паспорт на житловий будинок станом на 20.10.2012 року за адресою АДРЕСА_1 , відповідно якого зазначено загальну площу будови 113,3 кв.м.

З дослідженого рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.03.2013 року по справі №1515/4872/12 встановлено, що визнано дійсним договір купівлі- продажу однієї другої частини житлового будинку, загальною площею 53,4 кв.м., житловою площею 45,3 кв.м., який складається з Літ. «А» - житловий будинок, АДРЕСА_2 - уборна, 1-3 огорожа, І-мощення, що розташовані на земельній ділянці площею 850 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять чотири), який був укладений 06 січня 1998 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), та зареєстрований на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь» в Журналі реєстрації договорів по об`єктам нерухомості, реєстраційний номер 98-3 від 06 січня 1998 року.

Заявник посилається на ті обставини, що в ході досудового слідства у кримінальній справі постановою б/н від 03.03.2003 року було накладено арешт, разом з тим будь-яких доказів, що саме цей архівний запис про арешт майна внесено на підставі постанови слідчого саме в кримінальному провадженні за яким постановлено вирок заявник суду не надав.

З приводу відсутності відомостей щодо зареєстрованого права власності на теперішній час, заявник зазначає, що звертався до Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області з питанням реєстрації майна у Державному реєстрі на нерухоме майно, проте у реєстрації було відмовлено, однак заявником не долучено доказів про відповідне звернення та письмову відмову у вчинення реєстраційних дій.

В сукупності долучених доказів, з огляду на чисельні розбіжності у розмірі загальної площі, підтвердження актуального права власності, відсутності доказів підтвердження наявності арешту саме в кримінальному провадженні за яким постановлено вирок Приморського районного суду м. Одеси, суд відмовляє у задоволенні клопотання.

Разом з тим, суд роз`яснює заявнику про можливість повторного звернення із відповідним клопотанням до суду у кримінальному судочинстві після збору всіх необхідних доказів, а у інших наведених випадках в мотивувальній частині ухвала в порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 411 КПК України (в редакції 1960 року),-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту відмовити.

Ухвала оскарженню на підлягає.

Суддя: ОСОБА_1