Ухвала

від 20.11.2024 по справі 495/11627/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2401/24

Справа № 495/11627/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши виділені матеріали кримінального провадження №12023160000001038 від 15.07.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.10.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Бахмач Бахмацького району Чернігівської області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, ФОП, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України,

встановив:

На розгляді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12023160000001038 від 15.07.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, без визначення розміру застави, строком до 30.11.2024 року.

Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на доведеність продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були враховані при обранні виключного запобіжного заходу, врахувавши суспільно-небезпечний характер вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, загибель чотирьох людей, в тому числі малолітньої дитини, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим та особу ОСОБА_9 .

Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

Захисник вказує, що ризики у кримінальному провадженні не доведені, суддею не враховано даних про особу підозрюваного, а також стверджує про необґрунтованість висунутого обвинувачення.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.

До початку апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого, який не заявляв клопотання про здійснення розгляду за його участю.

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду із заявами про здійснення розгляду за його участю не подавав, однак звернувся із заявою про здійснення розгляду без його участі.

Відповіднодо вимог ст.422-1 КПК України (далі КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача,думку захисника, який підтримав доводи апеляційної скарги; представник потерпілого, який заперечував проти апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги та виділені матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під чассудового розглядусуд заклопотанням сторониобвинувачення абозахисту маєправо своєюухвалою змінити,скасувати,обрати абопродовжити запобіжнийзахід щодообвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуГлавою 18цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах не визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.183 КПК.

Судом першоїінстанції вірновраховано,що відповіднодо п.2ч.4ст.183КПК судмає правоне визначатирозмір застави,оскільки вказаноюнормою законупередбачено,що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи, що ОСОБА_9 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.

Доводи захисника щодо можливості визначення обвинуваченому застави, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки відповідно до діючої редакції ч.4 ст.183 КПК, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив смерть людини.

Колегія суддів враховує, що законодавцем визначено право, а не обов`язок суду на не визначення розміру застави в кримінальному провадження з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.286 КК України. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань (ст.2 КПК).

Апеляційний суд наголошує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.

Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).

Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.

Водночас, слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).

Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, без застосування застави, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.

Колегія суддів зазначає, що винуватість чи не винуватість особи, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, за результатами судового розгляду кримінального провадження, оскільки на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченомудій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення.

На думку апеляційного суду,наведені обставинив достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатніпідстави припускати, що останнійможе здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на учасників процесу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на учасників процесу у кримінальному провадженні,оскільки покази тих осіб, які ще не допитані судом,або свідків, в повторному допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений, як самостійно так і через інших осіб, можездійснювати незаконний вплив на даних осіб схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновкомсуду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Доводи захисника про необхідність зміни запобіжного заходу обвинуваченому з посиланням на те, що він має родину, є раніше не судимим, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки вказані обставини не є такими, що нівелюють раніше встановлені та існуючі ризики у кримінальному провадженні та не стали тими стримуючими факторами щодо невчинення незаконних протиправних дій, які йому інкримінуються.

На теперішній час обставин,передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою дляпродовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартоюдо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

НОМЕР_1 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скаргизахисниката скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.10.2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_9 в кримінальному провадженні №12023160000001038 від 15.07.2023 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4