Постанова

від 12.11.2024 по справі 507/495/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5786/24

Справа № 507/495/24

Головуючий у першій інстанції Вужиловський О. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Вужиловського О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на земельну частку (пай),

встановив:

05.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської областіпро визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що в 1994 році він був прийнятий до членів КСП«Ім. Карла Маркса», де розпочав свою трудову діяльність. В 1997 році за направленням КСП він поступив на навчання до Савранського профтехучилища, при цьому продовжуючи працювати в КСП «Ім. Карла Маркса». З 1999 року по 2000 рік позивач проходив службу в Збройних Силах, після чого повернувся на роботу в КСП «Ім. Карла Маркса». В 2021 році позивача було звільнено з членів КСП «Ім. Карла Маркса» шляхом переведення до СВК Боківський, в результаті реформування КСП «Ім. Карла Маркса», що підтверджується його трудовою книжкою та довідкою трудового архіву. В КСП «Ім. Карла Маркса» відбулось розпаювання земель. Позивач на той час був членом КСП «Ім. Карла Маркса», працював у вказаному КСП, однак його не включено до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) із земель КСП «Ім. Карла Маркса» Любашівського району Одеської області розміром 4.19 умовних кадастрових гектари. До цього часу йому земельну частку (пай) не виділили.

Позивач вважає, що його право порушене, а тому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 4.19 умовних кадастрових гектари із земель колективної власності колишнього КСП ОСОБА_2 за рахунок вільних земель запасу на території Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.39-41).

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.43-44).

Відзив на дану апеляційну скаргу не надходив.

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні за участю апелянта та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.67-72).

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати дану справу у відкритому судовому засіданні за участю апелянта та у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час отримання КПС «Ім. Карла Маркса» державного акту 16.01.1996 року, ОСОБА_1 не був членом вказаного КСП (а.с.14-18).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом ст.ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була йогочленом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Як вбачається з матеріалів справи, сертифікат про право земельну частку (пай) ОСОБА_1 не видавався та він не був внесений до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай). Зазначене підтверджується довідкою ГУ Держгеокадастру в Одеській області №0.116300340-23 від 01.12.2023 року (а.с.13).

Крім того, доказів про те, що ОСОБА_1 звертався із відповідною заявою до загальних зборів членів ОСОБА_3 з питанням про внесення його до списку членів КСП, матеріали справи також не містять.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові з тих підстав, що на момент отримання КСП «Ім. Карла Маркса» Любашівського району Одеської області Державного акту на право колективної власності на землю ОСОБА_1 не був включений до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) із земель вказаного КСП, а тому і не набув права на земельну частку (пай) із земель вказаного КСП.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 працював у вказаному КСП з 1994 року, у 1997-2000 роках, з 01.09.1994 року по 25.07.1997 року навчався в Савранському профтехучилищі, з 31.05.1999 року по 10.12.2000 року проходив службу в армії, в 2000 році звільнений з членів КСП «Ім. Карла Маркса» у зв`язку з реорганізацією КСП та прийнятий в КСП «Боківський», де працював протягом 2001-2002 років (а.с.10-12), не заслуговують на увагу, оскільки само по собі перебування позивача у трудових відносинах з КСП не може бути підставою вважатися, що позивач був членом КСП та має право на земельну частку (пай).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, що на час отримання КСП «Ім. Карла Маркса» державного акту він був членом КСП та мав право на земельну частку (пай).

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пілюка Руслана Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Комлевої О.С. на лікарняному, повне судове рішення складено 25.11.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова