Рішення

від 21.11.2024 по справі 906/1000/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1000/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бугайова І.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Удод П.М., ордер серії АМ №1104630 від 20.10.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Обслуговуючого кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ФОРЕСТ-5"

до Приватного підприємства "КООБІМ"

про стягнення 428235,06 грн

Процесуальні дії по справі.

Обслуговуючий кооператив "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ФОРЕСТ-5" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "КООБІМ" про стягнення 428235,06 грн, з яких 292000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар та 136235,06 грн інфляційних витрат.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив проводити розгляд справи за його відсутності (а.с.3 на звороті).

Ухвалою суду від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.11.2024.

21.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.10.2024, згідно з яким останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.21-26).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву від 21.11.2024 про розгляд справи без його участі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (а.с.27-28).

З огляду на те, що явка представника позивача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає розгляду справи, підстави для відкладення судового засідання та оголошення в ньому перерви відсутні, в матеріалах справи достатньо документів, необхідних для об`єктивного вирішення спору та прийняття обґрунтованого рішення, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами, згідно зі ст.202 ГПК України.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначив, що ПП "КООБІМ" зі свого боку здійснило поставку товару позивачу, однак документів на підтвердження цього немає, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

21.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем (попереднє найменування - ПП "ТЕПЛОГАЗСЕРВІС-ЖИТОМИР 78") було укладено договір поставки у спрощений спосіб, позивач здійснив оплату за матеріали згідно рахунку №11 від 06.04.2021, натомість відповідач не виконав свого обов`язку щодо поставки товару та не повернув сплачені кошти (а.с.1-3).

Згідно відзиву на позовну заяву від 21.10.2024, відповідач не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю, оскільки ПП "КООБІМ" здійснило поставку зазначених у рахунку №11 від 06.04.2021 матеріалів, проте позивач не повернув підписані первинні документи, а підтвердити це іншими письмовими доказами немає змоги; сторонами не був погоджений строк виконання зобов`язання з поставки товарів, вимога покупця про виконання зобов`язання з поставки у певний строк (строки) відсутня. Оскільки позивач направив відповідачу претензію щодо повернення коштів 10.04.2024, надавши на виконання 10 календарних днів з моменту її отримання, то, як стверджує відповідач, зобов`язання з повернення коштів слід вважати простроченим через 10 календарних днів з моменту отримання цієї претензії, саме з цієї дати слід розраховувати інфляційні втрати (а.с.21-22).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

З викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи вбачається, що 06.04.2021 постачальником - Приватним підприємством «Теплогазсервіс-Житомир 78» (наразі - Приватне підприємство «КООБІМ», зміна найменування юридичної особи 19.11.2021 (а.с.29-32)) виставлено покупцю - Обслуговуючому кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ФОРЕСТ-5" рахунок на оплату товарів №11 від 06.04.2021 всього 40 найменувань на загальну суму 292000,00 грн (а.с.7).

Згідно з платіжною інструкцією №333 від 09.04.2021, позивач (покупець) здійснив оплату за матеріали згідно вказаного рахунку у повному обсязі на суму 292000,00 грн (а.с.8).

Однак відповідач свого обов`язку з поставки товару не виконав.

10.04.2024 позивач направив на офіційну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, претензію від 01.04.2024 щодо повернення коштів за непоставлений товар протягом 10 календарних днів з моменту її отримання (а.с.9-10). Факт надіслання претензії підтверджується копіями опису вкладення до цінного листа, поштової накладної №2901501614836 від 10.04.2024 та фіскального чека від 10.04.2024 (а.с.11-12).

За інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (трекінг 2901501614836), претензію з додатками не було вручено адресату (невдала спроба вручення: інші причини) 17.04.2024, повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання 27.04.2024 (а.с.13).

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Оскільки відповідач всупереч умовам договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, не поставив товар та не повернув суму попередньої оплати за непоставлений товар, позивач змушений був звернутися з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно дост.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1ст.626 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України).

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та оплати позивачем товару згідно цього рахунку у повному обсязі.

Відповідно до ч.1ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, позивач здійснив попередню оплату за товар у повному обсязі на суму 292000,00 грн згідно рахунку №11 від 06.04.2021, а відтак у відповідача виник обов`язок з поставки позивачу оплаченого товару.

Рахунок на оплату №11 від 06.04.2021 містить інформацію про найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та суму за відповідну кількість, загальну вартість товару, водночас строк поставки товару у разі його сплати не визначено.

Відповідно до ст.ст.662, 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями525,526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннямист.193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2ст.193 ГК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що сторонами не був погоджений строк поставки товарів, і вимога про поставку товару у певний строк (строки) позивачем не надсилалася, але при цьому зазначені в рахунку №11 від 06.04.2021 матеріали позивачу було поставлено. Окрім того, відповідач не заперечив, що 10.04.2024 позивач направив на його адресу претензію, і зазначив, що зобов`язання з повернення коштів слід вважати простроченим через 10 календарних днів з моменту отримання претензії, як зазначено у ній самій.

Відповідно до наведених у ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначень, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з п.2.4. Положення, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 п.2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення, і відображають реальні господарські операції.

Попри те, матеріали справи не містять жодних доказів передачі позивачу товару, вартість якого сплачено відповідно до виставленого відповідачем рахунку №11 від 06.04.2021.

Слід взяти до уваги, що після отримання авансового платежу у розмірі 292000,00 грн і до звернення позивача з претензією (протягом приблизно трьох років) відповідач не вжив жодних заходів, необхідних для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей. Протилежного не доведено. На письмову вимогу позивача про повернення зазначених коштів відповідач не відреагував, у тому числі й під час судового розгляду справи, готовності поставити позивачу товар не висловив.

За вказаних обставин фактичне невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару свідчить про усвідомлення ним неправомірного утримування спірних коштів, що є недопустимим з огляду на такі засади цивільного законодавства, як: справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Частиною 2 ст.693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Також положеннями ст.ст.76, 77, 86 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги стандарт доказування "вірогідності доказів" та поведінку відповідача у спірних правовідносинах, його суперечливі пояснення по суті спору, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що позов в частині вимоги про стягнення з відповідача 292000,00 грн попередньої оплати є обґрунтованим та підлягає задоволенню у заявленому обсязі.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку, наведеного упозовній заяві, позивач нарахував відповідачу 136235,06 грн інфляційних витрат за період з 12.04.2021 до 25.06.2024, з чим суд не погодився, оскільки зобов`язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати у даному випадку виникло за спливом десятиденного строку з дня отримання претензії щодо повернення коштів.

Суд зауважує, що відповідач не забезпечив створення умов доставки та вручення йому поштових відправлень, не перевіряв надходження поштової кореспонденції і не отримав претензію позивача, таку було повернуто відправнику за «закінченням встановленого терміну зберігання 27.04.2024», а отже останній день строку для виконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів (10 календарних днів з 27.04.2024) припав на 07.05.2024. Відтак нарахування інфляційних витрат слід здійснювати з 08.05.2024 до 25.06.2024.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок, суд дійшов висновку, що правомірною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, є вимога позивача про стягнення з відповідача 8214,54 грн інфляційних витрат, у стягненні решти таких - 128020,52 грн слід відмовити як безпідставно нараховані.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").

З урахуванням викладеного, оцінивши в повній мірі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 292000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар та 8214,54 грн інфляційних витрат, у задоволенні решти позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 4503,54 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "КООБІМ" (пров. Вокзальний, буд. 9А, кв. 6, м. Житомир, Житомирська обл., 10001, ідентифікаційний код 37019698) на користь Обслуговуючого кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ФОРЕСТ-5" (вул. Подільська, буд. 58, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000, ідентифікаційний код 42499400) 292000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 8214,54 грн інфляційних витрат та 4503,54 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.11.24

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

- сторонам (до ел.каб.).