Рішення

від 22.11.2024 по справі 910/982/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2024Справа № 910/982/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСТОН ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Машинобудівна 37, м. Київ, 03067)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіса" (вул. Машинобудівна 37, оф. 411, м. Київ, 03067)

про стягнення 205 090,11 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Престон Девелопмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіса" про стягнення 205 090,11 грн., а саме 116 366,15 грн. основного боргу, 45099,06 грн. пені, 11 636,61 грн. штрафу, 31 988,29 грн. втрат від інфляції, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 31/20 від 04.08.2020 року в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів та компенсації експлуатаційних витрат, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 16.02.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2023 року надійшла заява № 2-21/23-4 від 16.02.2023 року щодо усунення недоліків позовної заяви, з доданими оригіналами рахунків на сплату орендної плати та відшкодування експлуатаційних витрат, а також оригіналами виписок по рахунку за період вересень 2020 - жовтень 2021, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/982/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/982/23 судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 20.02.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Машинобудівна 37, оф. 411, м. Київ, 03067, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/982/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 0105493664138 про вручення 24.02.2023 року поштового відправлення відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 20.02.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 13.03.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Хатіса» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 серпня 2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Престон Девелопмент» (наймодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатіса» (наймач за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 31/20 (далі - Договір), згідно пункту 1.1 якого наймодавець надає, а наймач приймає у платне строкове користування приміщення, загальною площею 61, 9 кв.м, яке розміщене на 2 поверсі в будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 37.

Розділами 1-11 Договору сторони узгодили предмет договору, передача приміщення у користування, загальні вимоги користування приміщенням, обслуговування приміщення, відокремлювальні та невідокремлювальні поліпшення, орендна плата, інші платежі та порядок розрахунків, повернення приміщення, відповідальність сторін, порядок розірвання, зміни і доповнення договору, заключні положення тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 11.6 Договору договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 липня 2021 року.

Водночас, в редакції Додаткової угоди № 1 від 30 липня 2021 року та Додаткової угоди № 2 від 06 жовтня 2021 року визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 липня 2021 року та до 31 жовтня 2021 року відповідно.

Вказаний договір та Додаткові угоди №№ 1,2 підписані представниками наймодавця та наймача, а також скріплені печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з пунктом 1.1 Договору об`єктом оренди є нерухоме майно, загальною площею 61, 9 кв.м, яке розміщене на 2 поверсі в будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 37.

Зокрема, пунктами 1.1.1. Договору зазначено, що Наймодавець всього передає наймачу приміщення загальною площею - 21,6 кв.м. із них:

- офіс № 213 загальною площею 18,0 кв.м. - це площа приміщення, яке передається виключно наймачу, та

- площі спільного користування (туалет, коридор і т.д.) загальною площею 3,6 кв.м. - це площа частини поверху, на якому розміщено приміщення;

1.1.2. Наймодавець надає, а наймач приймає у платне строкове користування приміщення загальною площею 40,3 квадратних метрів, яке розміщене на 2 поверсі в Будинку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Машинобудівна, буд 37.

1.1.3. Наймодавець всього передає наймачу приміщення загальною площею - 40,3 кв.м. із них:

- офіс № 205 загальною площею 33,6 кв.м. - це площа приміщення, яке передається виключно наймачу, та

- площі спільного користування (туалет, коридор і т.д.) загальною площею 6,7 кв.м. - це площа частини поверху на якому розміщено приміщення.

Додатковою угодою № 1 від 30.07.2021 року до Договору у зв`язку з зі зміною площ приміщень, що передано в користування, сторони внесли зміни до Договору, зокрема, доповнено пункт 1.1. Договору підпунктом 1.1.4. наступного змісту: «1.1.4. Сторони дійшли згоди, що з 01 вересня 2021 року у строковому, платному користуванні наймача знаходиться приміщення загальною площею - 40,3 кв.м. яке розміщене на 2 поверсі в будинку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Машинобудівна, буд 37, із них:

- офіс № 205 - загальною площею 33,6 кв.м. - це площа приміщення, яке передається, виключно наймачу, та

- площі спільного користування (туалет, коридор і т.д.) загальною площею 6,7 кв.м. - це площа частини поверху на якому розміщено приміщення.».

Приміщення надається в користування для розташування в ньому офіс наймача (п.п. 3.2.1 Договору).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

За умовами пункту 2.1 Договору наймодавець зобов`язаний надати наймачу приміщення загальною площею 21,6 кв. м. (офіс № 213) не пізніше 06 серпня 2020 року, а також приміщення загальною площею 40,3 кв. м. (офіс № 205) не пізніше 11 серпня 2020 року. Фактом підписання Акту приймання - передачі приміщення, сторони підтверджують, що наймодавець фактично передав, а наймач прийняв приміщення на умовах цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору Наймодавець передав, а Наймач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 21, 6 кв.м. (офіс 213), яке розміщене на 2 поверсі в будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 37, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі приміщення від 06 серпня 2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний наймодавцем та наймачем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

В свою чергу, за відсутності підписаного обома сторонами Договору у відповідності до п.2.1 Акту приймання - передачі приміщення щодо офісу 205, який входить до переліку орендованого майна, факт передачі зазначеного приміщення в оренду та користування ним сторонами не заперечується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду позивачем нерухомого майна - приміщення, загальною площею 21,6 кв. м. (офіс № 213), а також приміщення, загальною площею 40,3 кв. м (офіс № 205), а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень. Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

Відповідно до п.п. 3.1.1 Договору термін користування приміщенням починається з моменту підписання Акту приймання - передачі приміщення, як це передбачено в розділі 2 цього Договору, і діє до 31 липня 2021 року (є Датою закінчення), у разі якщо термін користування Приміщенням не буде припинено у відповідності до розділу 9 цього Договору.».

В подальшому, шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 30.07.2021 року сторони подовжили визначений п.п.3.1.1. термін користування до 31 липня 2022 року, а також Додатковою угодою № 2 від 06.10.2021 року виклали п.п. 3.1.1. в новій редакції: «Термін користування Приміщенням починається з моменту підписання Акту приймання - передачі Приміщення, як це передбачено в розділі 2 цього Договору, і діє до 31 жовтня 2021 року (є Датою закінчення).».

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із пунктом 6.1 договору № 31/20 від 04 серпня 2020 року наймач зобов`язується щомісячно сплачувати наймодавцю орендну плату, перерахувати гарантійний платіж, здійснювати відшкодування витрат за комунальні послуги, сплачувати експлуатаційні витрати, оплачувати користування паркінгом.

Відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 Договору за один календарний місяць наймач сплачує наймодавцю орендну плату за користування приміщенням 15 475,00 грн., в тому числі ПДВ.

Починаючи з першого повного календарного місяця оренди наймач зобов`язується сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця оренди. У разі відсутності у наймача рахунка на оплату орендної плати з будь-яких причин наймач зобов`язаний сплатити орендну плату у зазначений в цьому пункті термін на підставі даного договору (п.п 6.3.2 п. 6.2 Договору).

В подальшому, відповідно п. 2.3 Додаткової угоди №1 від 30.07.2021 року до Договору сторони доповнили пункт 6.2 останнього підпунктом 6.2.2., згідно якого починаючи з 01 вересня 2021 року за один повний календарний місяць наймач сплачує наймодавцю орендну плату за користування приміщенням 10 075,00 грн., в тому числі ПДВ. Також, що вартість експлуатаційних витрат починаючи з 01 вересня 2021 року за місяць становить 725,00 грн. з ПДВ, за користування паркінгом за місяць плата у розмірі 750,00 грн. за розміщення 1 автомобіля (п.п. 2.4, 2.5 Додаткової угоди № 1 від 30.07.2021 року до Договору).

За умовами п. 6.4 Договору в оренду не входять та оплачуються окремо:

- витрати на комунальні послуги,розмір яких визначається в рахунку, наданому наймодавцем;

- вартість послуг телефонного зв`язку, послуг Інтернет та інших послуг, які надаються постачальниками таких послуг на підставі окремо укладених наймачем договорів;

- експлуатаційні витрати, розмір яких визначається в рахунку, наданому наймодавцем;

- вартість послуг із прибирання приміщення оплачується на підставі окремо укладених наймачем договорів.

Згідно п.6.9.1 Договору наймач відшкодовує наймодавцю витрати на комунальні послуги, якими він користується, а саме витрати за спожиту наймачем електроенергію, витрати за водопостачання, водовідведення та теплопостачання. Оплата зазначених у даному пункті витрат, проводиться наймачем не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунків від наймодавця.

У відповідності до п.п.6.10.1 Договору наймач відшкодовує наймодавцю експлуатаційні витрати, а саме: освітлення майданчику, функціонування пунктів зовнішньої охорони будинку та території, обслуговування всіх інженерних систем будинку протягом всього терміну користування приміщенням; обслуговування (мийка) фасадів; знешкодження побутових відходів, послуги сантехніка, електрика, теплотехніка, столяра, прибиральниць, освітлення території, пройомів, сходів, й інші адміністративні витрати, прибирання майданчику (крім приміщення). Сторони дійшли згоди, що вартість експлуатаційних витрат за один календарний місяць, які наймач сплачує наймодавцю, становить 1 114 гривень 00 копійок, включаючи ПДВ. Оплата зазначених у даному пункті витрат, проводиться наймачем не пізніше 3 (трьох). робочих днів з моменту отримання рахунків від наймодавця.

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати та компенсації (відшкодування) комунальних та експлуатаційних витрат орендодавця за Договором матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо можливості підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів приймання - передачі послуг.

Так, згідно п. 6.13 Договору після закінчення кожного розрахункового періоду (місяця) сторони можуть складати Акт приймання - передачі послуг для зручності ведення податкового та бухгалтерського обліку. При цьому сторони погоджуються з тим, що відсутність акту приймання - передачі послуг не означає, що послуги за договором не були надані, а факт надання послуг може підтверджуватись іншими документами, що передбачені законодавством та/або цим Договору.

Наразі, доказів складення та підписання сторонами на підтвердження факту надання майна в оренду та понесення позивачем як наймодавцем комунальних і експлуатаційних витрат за Договором відповідних Актів приймання - передачі послуг матеріали справи не містять.

Поряд із цим, в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем рахунків - фактур: на оплату оренди офісного приміщення за березень 2021 року - жовтень 2021 року №№ СФ-0001904 від 01.03.2021 року, СФ-0002032 від 01.04.2021 року, СФ-0002164 від 30.04.2021 року, СФ-0002293 від 31.05.2021 року, СФ-0002425 від 01.07.2021 року, СФ-0002456 від 02.08.2021 року на суму 15 475,00 грн. кожен, №№ СФ-00001.09.2021 року, СФ-002797 від 30.09.2021 року на суму 10075,00 грн. кожен, всього на суму 113 000,00 грн., а також на компенсацію експлуатаційних та комунальних витрат за серпень, жовтень 2021 року № СФ-0002673 від 31.08.2021 року на суму 1642,63 грн. та № СФ-0002924 від 31.10.2021 року на суму 1723,52 грн., всього на суму 3366,15 грн.

При цьому, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення на час розгляду справи відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо ціни та обсягів наданих послуг оренди, розміру компенсації експлуатаційних та комунальних витрат, відмови відповідача від їх приймання, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних рахунках на загальну суму 116 366, 15 грн., до суду не надходило.

Окрім цього, докази опротестування відповідачем виставлених рахунків - фактур на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

Факт понесення та обсяг комунальних та експлуатаційних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду приміщення за адресою м. Київ, вул. Машинобудівна, 37, згідно умов Договору в період березень 2021 року - жовтень 2021 року та забезпечення його комунальними та експлуатаційними в період серпень, жовтень 2021 року у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в рахунках - фактурах у загальній сумі 113 000,00 грн. оренди та 3366,15 грн. експлатаційних та комунальних витрат, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати в сумі 113 000,00 грн. та компенсацію експлуатаційних і комунальних витрат в сумі 3366,15 грн. не здійснив, у зв`язку з чим станом на 31.10.2021 року за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАТІСА» обліковується прострочена заборгованість у вказаних сумах.

Окрім цього, позивачем надано суду підписаного без зауважень обома сторонами Договору 31 жовтня 2021 року, а саме ТОВ "ПРЕСТОН ДЕВЕЛОПМЕНТ" як орендодавцем та ТОВ "ХАТІСА" як орендарем копію Акту звіряння взаєморозрахунків від 31.10.2021 року, за змістом якого заборгованість відповідача ТОВ "ХАТІСА" станом на 31.10.2021 року становить 116 366,15 грн.

Також як встановлено судом, відповідачем за вих. № 31/10/21-1 від 31.10.2021 року було надіслано на адресу ТОВ "ПРЕСТОН ДЕВЕЛОПМЕНТ" гарантійний лист, копія якого наявна матеріалах справи, відповідно до якого ТОВ "ХАТІСА" бере на себе обов`язок в термін до 31 жовтня 2022 року погасити борг однією сумою або частинами за договором № 31/20 по оплаті за оренду приміщень та компенсацію експлуатаційних витрат в сумі 116 366, 15 грн. згідно Акту звіряння взаєморозрахунків б/н за станом на 31.10.2021 року.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію експлуатаційних та комунальних витрат не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатіса» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в сумі 113000,00 грн. та компенсації експлуатаційних і комунальних витрат в сумі 3366,15 грн., всього в загальній сумі 116 366, 15 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди нежитлових приміщень за період березень 2021 - жовтень 2021 року, а також компенсації експлуатаційних і комунальних витрат за серпень, жовтень 2021 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 116 366, 15 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди № 31/20 від 04.08.2020 року та додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за оренду приміщення на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів та компенсації експлуатаційних і комунальних витрат відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 116 366, 15 грн. боргу за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 8.1 Договору у випадку затримок з боку наймача в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь наймодавця наймач сплачує пеню у розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не більше встановленої чинним законодавством.

Якщо період прострочення перевищує 10 календарних днів, то наймач зобов`язаний сплатити наймодавцю штраф у розмірі 10% від простроченої суми грошового зобов`язання (п. 8.1.1 Договору ).

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати та компенсації експлуатаційних і комунальних витрат за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі п. 8.1 Договору пеню в сумі 45 099,06 грн. за період з 31.10.2021 року по 15.12.2022 року, на підставі п.п.8.1.1. Договору - 10% штраф в розмірі 11 636,61 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 31 988,29 грн. втрат від інфляції за період листопад 2021 року - листопад 2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу та втрат від інфляції, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства.

Як встановлено судом та зазначалось вище, період нарахування позивачем пені становить з 31.10.2021 року по 20.12.2022 року, тобто початок та кінець періоду прострочення припадають на час дії карантин на території України, відтак позивачем правомірно збільшено визначений ч. 6 ст. 232 ГК України період нарахування пені, який становить більше 6 місяців, що, відповідно, не вимагає нарахування пені окремо щодо кожного простроченого платежу.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, штрафу та втрат від інфляції за прострочення оплати орендних платежів та компенсації експлуатаційних і комунальних витрат, судом встановлено, що розмір пені, штрафу та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 099,06 грн. пені, 11 636, 61 грн. штрафу, та 31 988, 29 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАТІСА" (вул. Машинобудівна 37, офіс 411, м. Київ, 03067; код ЄДРПОУ 36010558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСТОН ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Машинобудівна 37, м. Київ, 03067; код ЄДРПОУ 35806634) 116 366 (сто шістнадцять тисяч триста шістдесят шість) грн. 15 коп. основного боргу, 45 099 (сорок п`ять тисяч дев`яносто дев`ять) грн. 06 коп. пені, 11 636 (одинадцять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 61 коп. штрафу, 31 988 (тридцять одну тисячу дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 29 коп. інфляційних втрат та 3076 (три тисячі сімдесят шість) грн. 35 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 листопада 2024 року.

Суддя А.М. Селівон