Рішення

від 25.11.2024 по справі 910/9985/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2024Справа № 910/9985/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14307357)

до Акціонерного товариства "Завод "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14310520)

про стягнення 52 573,46 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Казенне підприємство спеціального приладобудування "Арсенал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Завод "Арсенал" про стягнення штрафу за відхилення від договірних величин використання електричної енергії за договором № 1/23-37-19 від 29.01.2019 в січні та лютому 2019 більше ніж на 5% від заявленого на цей період обсягу використання електричної енергії у розмірі 52 573,46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.

26.08.2024 через підсистему «Електронний суд» та 27.08.2024 через канцелярію суду від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

01.10.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності.

Також 01.10.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив та заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

04.10.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив та пояснення на заперечення щодо заяви про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2019 року між Казенним підприємством спеціального приладобудування «Арсенал» та Державним підприємством заводом «Арсенал» було укладено договір №1/23-37-19 (далі - договір) про відшкодування витрат за використану електричну енергію, згідно з яким Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» зобов`язалося забезпечувати електричною енергією приміщення ДП заводу «Арсенал», що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, та вказані у додатку № 1 до даного договору, а ДП завод «Арсенал» зобов`язалося відшкодовувати КП СПБ «Арсенал» витрати за використану ним електричну енергію, а також за перетікання реактивної електроенергії (по III категорії надійності споживачів, згідно «Правил улаштування електроустановок»).

Відповідно до п. 3.1. договору кількість використаної енергії визначається згідно показань лічильників та розрахунковим методом згідно схеми розрахунку електроенергії, яка споживається ДП завод «Арсенал» за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8 та вул. Бутлерова, 3 (додаток № 2 до договору). Кількість використаної електричної енергії вказується у актах приймання-передавання енергоресурсів, що складаються представниками сторін.

Згідно з п. 3.6 договору ДП Завод «Арсенал» зобов`язується протягом 5 робочих днів після отримання та підписання Акта направити один підписаний примірник КП СПБ «Арсенал».

У відповідності з п. 3.2. договору вартість використаної 1 кВт.год електричної енергії визначається як сума тарифу електропостачальника та тарифу на послуги розподілу електричної енергії і зазначається в акті приймання-передавання енергоресурсів.

Пунктом 3.9. договору передбачена орієнтовна вартість договору на І квартал 2019 року, яка становить 925 540,20 грн, а максимальна кількість використаної електричної енергії становить 390000 кВт.год, в тому числі січень 2019 - 115000 кВт.год., лютий 2019 -150000 кВт.год., березень 2019р. - 125000 кВт.год..

Відповідно до п. 3.10. договору за необхідності коригування зазначених у п. 3.9. договірних величин використання електричної енергії, сторона-2 до 5-го числа поточного місяця звертається до сторони-1 з відповідною письмовою заявою та перераховує Стороні-1 суму коштів, що дорівнює вартості електричної енергії, кількість якої прописана в заяві. У випадку виконання цих умов і відсутності заборгованості у сторони- 2, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту прийняття заяви стороною-1 остання повинна надати письмове підтвердження про коригування або обґрунтування щодо неможливості коригування.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що в разі відхилення сторони-2 від договірних величин використання електричної енергії за розрахунковий період більше ніж на 5% від заявленого на цей період обсягу використання електричної енергії, сторона- 2 сплачує штраф у розмірі вартості обсягу, на який відбулось перевищення.

Таке відхилення від договірних величин використання електричної енергії, за доводами позивача, Акціонерне товариство "Завод "Арсенал" допустив у січні та лютому 2019 року. При цьому ніяких заяв про коригування договірних величин на цей період відповідач на адресу позивача не направляв.

Так, позивач зазначає, що у січні 2019 року відповідачем фактично було спожито 132 041 кВт/год., тоді коли договором передбачено обсяг використання електроенергії на цей період в кількості 115 000 кВт/год., що підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передавання енергоресурсів за січень 2019 року від 29.03.2019 року.

Відтак в зазначеному періоді (січень 2019 року) заводом було допущено відхилення від договірних величин (враховуючи 5% дозволеного умовами договору), а саме перевищено обсяг споживання електричної енергії, в обсязі 11 291 кВт/год., про що 01.04.2019 складено і підписано сторонами відповідний акт, в зв`язку з чим відповідно до п. 5.6. договору підлягає до сплати штраф в сумі 22 329,65 грн.

25 березня 2019 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 629/70-12/71, акти приймання-передавання та, зокрема, рахунок-фактуру № 9004/01/Ш-А від 25.03.2019 на суму 22 329,65 грн для здійснення оплати штрафу за відхилення від договірних величин та заявленого обсягу споживання електричної енергії у січні 2019 .

Однак, як зазначає позивач, відповідач, підписавши акт на сплату штрафу 01.04.2019, не здійснив оплату за даним рахунком, чим порушив п. 5.6. договору.

Також відповідач стверджує, що у лютому 2019 року відповідачем фактично було спожито 129 756 кВт/год., тоді коли договором передбачено обсяг використання електроенергії на цей період в кількості 150 000 кВт/год., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передавання енергоресурсів за лютий 2019 року від 12.03.2019 року.

Відтак, позивач зазначає, що в зазначеному періоді (лютий 2019 року) заводом було допущено відхилення від договірних величин (враховуючи 5% дозволеного умовами договору), а саме недоспожито електроенергії в обсязі 12 744 кВт/год., про що 12.03.2019 складено і підписано сторонами відповідний акт, на підставі чого відповідно до п. 5.6. договору підлягає до сплати штраф в сумі 30 243,81 грн.

12.03.2021 року КП СПБ "Арсенал" направило на адресу ДП Завод "Арсенал" претензію за № 04-7/9, у якій, посилаючись на несплату ДП Завод "Арсенал" штрафу за рахунками-фактури №9095/02/111 від 01.03.2019 та №9004/01/ІП-А від 25.03.2019 року, просило негайно перерахувати на рахунок позивача штраф за відхилення від договірних величин використання електричної енергії за січень 2019 року у розмірі 22 329,65 грн та за лютий 2019 року у розмірі 30 243,81 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що незважаючи на підписані ним в добровільному порядку Акти про визнання штрафу за ухилення від договірних величин споживання електроенергії в січні-лютому 2019 року, відмовився сплатити штраф в добровільному порядку, про що зазначив у своїй відповіді на претензію № 403 від 16.04.2021, що змусило КП СПБ «Арсенал» звернутися до суду з даною заявою.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за відхилення від договірних величин використання електричної енергії за договором № 1/23-37-19 від 29.01.2019 в січні та лютому 2019 більше ніж на 5% від заявленого на цей період обсягу використання електричної енергії у розмірі 52 573,46 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки електричної енергії (енергопостачання).

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 275 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що в разі відхилення сторони-2 від договірних величин використання електричної енергії за розрахунковий період більше ніж на 5% від заявленого на цей період обсягу використання електричної енергії, сторона- 2 сплачує штраф у розмірі вартості обсягу, на який відбулось перевищення.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2019 року відповідачем фактично було спожито 132 041 кВт/год., тоді коли договором передбачено обсяг використання електроенергії на цей період в кількості 115 000 кВт/год., що підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передавання енергоресурсів за січень 2019 року від 29.03.2019 року.

Також у лютому 2019 року відповідачем фактично було спожито 129 756 кВт/год., тоді коли договором передбачено обсяг використання електроенергії на цей період в кількості 150 000 кВт/год., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передавання енергоресурсів за лютий 2019 року від 12.03.2019 року.

Частиною 1 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Таким чином, судом встановлено, що в даному випадку відповідачем допущено порушення у вигляді відхилення від договірних величин споживання електроенергії в січні-лютому 2019 року (враховуючи 5% дозволеного умовами договору).

З матеріалів справи слідує, що заявлена до стягнення сума штрафу є наслідком допущеного відхилення величин (враховуючи 5% дозволеного умовами договору) у лютому 2019.

Водночас, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, посилаючись на сплив встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України спеціального річного строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1 ч. 21 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, заявлена сума штрафу за відхилення від договірних величин використання електричної енергії за розрахунковий період більше ніж на 5% за своєю правовою природою є штрафною санкцією (неустойкою), тому для її стягнення застосовується спеціальний річний строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку позивач дізнався або міг дізнатися про обставини, які були підставами для нарахування штрафних санкцій 1 березня 2019 року.

Підтвердженням того, що позивач дізнався (або міг дізнатися) про перевищення споживання лімітів електроенергії відповідачем більше одного року до запровадження на всій території України карантину є його листи з перевищення, зокрема:

- у січні лист датований 05 лютого 2019 року за №234/70-12/71;

- у лютому лист датований 04 березня 2019 року №488/70- 12/71.

Більше того, до довідки головного енергетика AT «Завод «Арсенал» №679 від 01.10.2024 зняття показників лічильників, за погодженням з технічною службою КП СП Б «Арсенал» відбувається щомісяця в робочі дні, 20-го числа поточного місяця, якщо 20-те число місяця припадає на вихідний день, показники лічильників знімаються в один з днів, найближчих до 20-го числа, від 18-го до 22-го, відповідно. Погодження зафіксованих (знятих) показників та обмін інформацією з КП СП Б «Арсенал» відбувається в останній декаді поточного календарного місяця (після 20-го числа), в якому проводились контрольні щомісячні зняття показників лічильників, або в перших числах наступного місяця. У січні 2019 року показники лічильників знімалися 21-го січня, оскільки 20-те число - неділя, вихідний день. У лютому 2019 року показники лічильників знімалися 20-го лютого

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу в січні та лютому 2019 більше ніж на 5% від заявленого на цей період обсягу використання електричної енергії у розмірі 52 573,46 грн - 13.08.2024.

Отже, річний строк для стягнення зазначеної штрафної санкції позивачем пропущено.

Таким чином, у позові Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" належить відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У своїх запереченнях позивач стверджує, що строк позовної давності до нього не застосовується, оскільки він обчислюється з моменту, коли були підписані акти приймання передавання ресурсів з 12.03.2019 (акт за січень 2019 року) та з 29.03.2019 (акт за лютий 2019 року). А відтак зважаючи на те, що у період дії карантину, який розпочався з 12 березня 2020 року, строки позовної давності не застосовується відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», тому позовну заяву подано вчасно.

Суд критично оцінює такі доводи позивача, з огляду на те, що дата підписання Акту ніяким чином не може бути свідченням, що саме з цього моменту позивач дізнався або міг дізнатися про перевищення лімітів споживання електроенергії відповідачем, тому що навіть для того, щоб відобразити показники перевищення лімітів споживання в зазначеному акті, необхідно їх зняти з приладів обліку, а це в свою чергу повинно відбуватись в будь-якому випадку перед датою підписання Акту. У будь-якому випадку позивач міг дізнатись про перевищення лімітів споживання електроенергії за січень 2019 року, після закінчення цього місяця, знявши відповідні показники приладів обліку, аналогічно за лютий 2019 року - після останньої календарної дати лютого 2019 року.

Отже, позивач дізнався або міг дізнатися про обставини, які були підставами для нарахування штрафних санкцій, 1 березня 2019 року, а позовна давність, враховуючи вимоги ст. 258 Цивільного Кодексу України, спливла через 1 рік, тобто, останнім терміном подачі позовної заяви було 1 березня 2020 року, в той же час карантинні обмеження, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» були встановлені з 12 березня 2020 року.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" відмовити повністю.

Позивач - Казенне підприємство спеціального приладобудування "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14307357)

Відповідач - Акціонерне товариство "Завод "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14310520)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.11.2024

Суддя І.О. Андреїшина