Рішення

від 09.09.2024 по справі 920/205/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 920/205/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канта" (40020, м. Суми, вул. Лесі Українки, 25, кв.128)до1) Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області (40002, м. Суми, вул. Роменська, 79/2) 2) Сумської обласної державної адміністрації (40000, м. Суми, майдан Незалежності, 2)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Садівська селищна рада Сумського району Сумської області (42343, Сумська область, Сумський район, село Сад, вулиця Войти, 5)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний кадастровий реєстратор Грищенко Ірина Олександрівна (40000, місто Суми, вулиця Революції Гідності, будинок, 32)провизнання нечинним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянкиПредставники сторін:від позивачаТурченко С.П.від відповідача-1Мірошніченко В.В.від відповідача-2Ємельнов С.С.від третьої особи-1 не з`явилисьвід третьої особи-2 не з`явилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.02.2024 до Господарського суду Сумської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Канта" з вимогами до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області та Сумської обласної державної адміністрації про:

визнання нечинним державний акт від 31.01.2001, серії І-СМ № 000210 про право постійного користування земельною ділянкою, в частині права власності Сумської обласної державної адміністрації щодо земельної ділянки у розмірі 0,4525 га, яка розташована на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області та перебуває в оренді ТОВ "Канта";

скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54,6428 га;

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54,6428 га за Сумською обласною державною адміністрацією (номер відомостей про речове право: 37228227) та державну про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54.6428 га за Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області(номер запису про інше речове право: 37228296).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.02.2024 матеріали справи № 920/205/24 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канта" до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області та Сумської обласної державної адміністрації про визнання нечинним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки - передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 відкрито провадження у справі № 920/205/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче провадження призначено на 22.04.2024.

12.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли відзив на позовну заяву та заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

15.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

15.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1

18.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповідь на відзив відповідача-2 та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд пункт 2 позовної заяви задовольнити в наступній редакції: "Визнати нечинним державний акт від 31.01.2001 серії І-СМ № 000210 на право постійного користування землею, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 119, щодо земельної ділянки кадастровий номер 5924786800:03:001:0002, площею 0,4525 га, та щодо земельної ділянки кадастровий номер 5924786800:02:001:0574, площею 0,0750 га, які розташовані на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області та перебувають в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Канта", код ЄДРПОУ 33389568."

19.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви підготовчому засіданні на 13.05.2024.

23.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про приєднання доказів та заява про стягнення судових витрат.

26.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів

30.04.2024 Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про приєднання доказів та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

01.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

01.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про участь у розгляді справи у режимі відеоконференції в Господарському суді Сумської області.

02.05.2024 Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника Сумської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви підготовчому засіданні на 03.06.2024.

14.05.2024 Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника Сумської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

17.05.2024 Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання щодо підстав залучення до участі в справі третіх осіб.

03.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви підготовчому засіданні на 24.06.2024.

14.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви підготовчому засіданні на 04.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 залучено до участі у справі Садівську селищну раду Сумського району Сумської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Державного кадастрового реєстратора Грищенко Ірину Олександрівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі № 920/205/24 технічну помилку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви підготовчому засіданні на 05.08.2024.

10.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення щодо витребування проекту землеустрою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.09.2024.

Представники третіх осіб в судове засідання 09.09.2024 не з`явились.

В судове засідання 09.09.2024 з`явились представники позивача та відповідачів та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 09.09.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канта" (орендар за договором, позивач у справі) та Сумською обласною державною адміністрацією (орендодавець за договором, відповідач-2 у справі) укладено договір оренди землі (договір оренди-1), відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 5924786800:03:001:0002, для будівництва комплексу по торгівлі будівельними матеріалами, яка знаходиться на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області. Договір укладено на 25 років.

19.08.2008 між Фізичною особою-підприємцем Богомоловим Олегом Вікторовичем (орендар за договором) та Сумською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором) укладено договір оренди землі (договір оренди-2), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,0750 га, комерційного використання (під розміщення пункту шиномонтажу грузових автомобілів, мийки та дрібного автосервісу), яка розташована на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (за межами населеного пункту). Договір укладено на 15 років.

18.09.2014 між Фізичною особою-підприємцем Богомоловим Олегом Вікторовичем (орендодавецьза договором) та Фізичною особою-підприємцем Горькаєвим Сергієм Миколайовичем укладено договір суборенди землі щодо земельної ділянки площею 0,0750 га, кадастровий номер 5924786800:02:001:0574. Договір укладено на 8 років.

01.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канта" (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Горькаєвим Сергієм Миколайовичем (сторона-2) укладено договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторона-1 надає стороні- 2 земельну ділянку площею 0,0425 га, розташовану на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, під будівництво торгового комплексу з продажу будівельних матеріалів (під будівництво шиномонтажу, дрібного автосервісу та мийки).

В період з 2017 року по 2020 рік Товариством з обмеженою відповідальністю "Канта" та Фізичною особою-підприємцем Горькаєвим Сергієм Миколайовичем, на земельних ділянках кадастровий номер 5924786800:02:001:0574 та кадастровий номер 5924786800:03:001:0002, було здійснено будівництво виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, пункту шиномонтажу та магазину-складу будівельних матеріалів, літер. "А-2", реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2348177259247, дата державної реєстрації прав 23.04.2021.

За результатами розподілу площ об`єкту будівництва позивач отримав у власність 57/100 новоствореного об`єкту нерухомого майна, а Фізична особа-підприємець Горькаєв С.М. - 43/100 новоствореного об`єкту нерухомого майна. Відповідно до акту приймання-передачі від 30.09.2022 Фізична особа-підприємець Горькаєв С.М. передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Канта" належні йому 43/100 частин виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, пункту шиномонтажу та магазину складу будівельних матеріалів, який розташований за адресою: Сумська область, Сумський район, Садівська сільська рада, комплекс будівель та споруд номер 13, що розташований на земельних ділянках кадастровий номер 5924786800:02:001:0574 та кадастровий номер 5924786800:03:001:0002.

У зв`язку з цим Товариство з обмеженою відповідальністю "Канта" стало єдиним власником зазначеного вище об`єкту нерухомого майна.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 16.12.2022, було поновлено строк дії договору оренди-2 на п`ятнадцять років, до 27 грудня 2037 року. Відповідно до додаткової угоди № 2 від 26.04.2023 було замінено сторону орендаря за Договором оренди-2 з Фізична особа-підприємець Богомолова О.В. на Товариство з обмеженою відповідальністю "Канта".

Так як єдиним власником новозбудованого об`єкту нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "Канта" і вказаний об`єкт розташовано на двох земельних ділянках, які перебувають в оренді позивача, останній звернувся до Садівської селищної ради з питання об`єднання земельних ділянок кадастровий номер 5924786800:02:001:0574 та кадастровий номер 5924786800:03:001:0002.

Під час ознайомлення з публічною кадастровою картою виявлено накладення меж земельних ділянок кадастровий номер 5924786800:02:001:0574 та кадастровий номер 5924786800:03:001:0002, які перебувають в оренді позивача, з земельною ділянкою кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, яка перебуває в користуванні Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області.

Державну реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5924786800:03:001:0005 було здійснено за заявою Служби автомобільних доріг у Сумській області від 26.03.2020 на підставі державного акту від 31.01.2001 серії І-СМ № 000210.

За твердженнями позивача, на дату проведення державної реєстрації державний акт від 31.01.2001 серії І-СМ № 000210 втратив чинність, так як відповідно до розпорядження Голови Сумської районної державної адміністрації від 12.12.2008 право на частину земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні Служби автомобільних доріг, а саме, у розмірі 0,4525 га було припинено, що вбачається з листа Головного управління Держземагентсва в Сумській області від 28.02.2014 № 2605/01-16.

Зазначені обставини стали підставою для звернення Товариство з обмеженою відповідальністю "Канта" до суду з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області та Сумської обласної державної адміністрації про визнання нечинним державний акт від 31.01.2001, серії І-СМ № 000210 про право постійного користування земельною ділянкою, в частині права власності Сумської обласної державної адміністрації щодо земельної ділянки у розмірі 0,4525 га, яка розташована на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області та перебуває в оренді ТОВ "Канта"; скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54,6428 га; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54,6428 га за Сумською обласною державною адміністрацією (номер відомостей про речове право: 37228227) та державну про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 5924786800:03:001:0005, загальною площею 54.6428 га за Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області(номер запису про інше речове право: 37228296).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як визначено статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у частинах першій та другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Проте, суд зазначає, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів.

Згідно зі статтею14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №908/2637/20, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 18.03.2019 у справі №908/1165/17, від 05.06.2019 у справі №909/452/18, від 26.01.2021 у справі №923/722/19, на які посилається скаржник).

Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що суд, який розглядає справу має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Захист цивільних прав - це передбачені способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.

Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції на момент видачі та реєстрації Державного акта) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державні акти на право на право постійного користування землею є документами, що посвідчують право користування й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності чи користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі державні акти. Визнання недійсними тільки державних актів на може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону чи усупереч рішень. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

У даному випадку визнання нечинним державного акту від 31.01.2001 серії І-СМ № 000210 на право постійного користування землею не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, крім того, скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку за відповідачем не відновить прав позивача, які вони вважають порушеними, оскільки залишається чинною підстава набуття особою права власності.

Викладене вище свідчить, що позивачем обрано спосіб захисту, який не є ефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у справі.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 25.11.2024

Суддя Н.Плотницька