Рішення

від 24.10.2024 по справі 910/8046/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2024Справа № 910/8046/24

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Мазура В.М. в порядку загального позовного провадження

справу № 910/8046/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер"

про стягнення 1 582 867,89 грн

За участю представників сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер" про стягнення 1 582 867,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 213т/16 від 07.12.2016, внаслідок чого виникла заборгованість за отриманий товар у розмірі 479 633,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в розмірі 791 841,93 грн та інфляційні втрати в сумі 311 392,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.08.2024.

26.08.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду, оскільки позивач звернувся до суду з клопотанням про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з пропуском строку, установленого ст. 197 ГПК України.

Представники сторін у підготовче засідання 29.08.2024 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 10.10.2024, у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду від 03.07.2024 щодо надання для огляду оригіналів Договору поставки № 213т/16 від 07.12.2016, видаткових накладних № ЦП-0015997 від 12.11.2018, № ЦП-0015372 від 09.10.2018, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1256 від 09.10.2018, № 1392 від 12.11.2018.

16.09.2024 засобами поштового зв`язку на адресу суду від позивача надійшли на виконання вимог ухвали суду від 03.07.2024 оригінали Договору поставки № 213т/16 від 07.12.2016, видаткових накладних № ЦП-0015997 від 12.11.2018, № ЦП-0015372 від 09.10.2018, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1256 від 09.10.2018, № 1392 від 12.11.2018.

10.10.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання, в якому позивач просить долучити до матеріалів справи підтвердження понесення судових витрат, призначити справу до судового розгляду та забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних засобів.

Представники сторін у підготовче засідання 10.10.2024 не з`явилися.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 10.10.2024 були вирішені усі питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 відмовлено в задоволенні заяви представника ТОВ "СП УДТ" адвоката Поваляєва П.О. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представники сторін у судове засідання 24.10.2024 не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвали суду від 03.07.2024, 29.08.2024, 10.10.2024 в електронному вигляді були доставлені до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони були повідомлені про дату, час і місце проведення судових засідань.

При цьому, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/8046/24, розміщеними у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.07.2024 відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті у строки, визначені ст. 178 ГПК України, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

07.12.2016 між ТОВ «СП УДТ» (за договором - Постачальник та ТОВ «ТОРГ-БУД- ПАРТНЕР» (за договором - Покупець) було укладено Договір поставки № 213т/16, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця радіатори і комплектуючи до них (надалі іменується «товар») згідно його замовлень, у відповідній кількості, визначеної якості та за узгодженою вартістю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договором.

Умовами п.1.2. договору визначено, що вартість одиниці товару погоджується сторонами та зазначається у рахунках-фактурах і накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору. Вартість кожної окремої партії товару, що передається покупцеві, вказується у накладних на відповідну партію товару.

Згідно з п. 3.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином:

3.2.1 Попередня оплата у розмірі 50% вартості партії товару, сплачується Покупцем не пізніше ніж через 7 (сім) робочих днів з дати отримання Покупцем рахунку-фактури від Постачальника, в разі згоди Покупця з цінами, зазначеними в рахунку-фактурі;

3.2.2. Остаточні розрахунки між Сторонами у розмірі 50% вартості партії товару здійснюються протягом 7 (семи) банківських днів з моменту здійснення поставки Товару.

Як убачається з наданих суду доказів, на виконання умов договору позивач на підставі видаткових накладних № ЦП-0015372 від 09.10.2018 та № ЦП-0015997 від 12.11.2018 передав відповідачу товар на загальну суму 651 273,69 грн.

Факт отримання товару уповноваженою особою відповідача також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей за формою № М-2 № 1256 від 09.10.2018 та № 1392 від 12.11.2018, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач свої зобов`язання з оплати товару виконав частково за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018.

24.05.2024 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 479 633,00 грн, яка існує за поставлений на підставі видаткових накладних № ЦП-0015372 від 09.10.2018 та № ЦП-0015997 від 12.11.2018 товар. Вказану претензію уповноважена особа відповідача отримала 29.05.2024, що підтверджується доданими до справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 479 633,00 грн за поставлений на підставі видаткових накладних №ЦП-0015372 від 09.10.2018 та № ЦП-0015997 від 12.11.2018 товар, а також нарахованих за прострочення сплати заборгованості пені в розмірі 791 841,93 грн та інфляційних втрат у сумі 311 392,96 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами за Договором поставки № 213т/16 від 07.12.2016 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як установлено судом, на виконання умов договору позивач на підставі видаткових накладних № ЦП-0015372 від 09.10.2018 та № ЦП-0015997 від 12.11.2018 передав відповідачу товар на загальну суму 651 273,69 грн.

Факт отримання товару уповноваженою особою відповідача також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей за формою № М-2 № 1256 від 09.10.2018 та № 1392 від 12.11.2018.

Судом були оглянуті оригінали Договору поставки № 213т/16 від 07.12.2016, видаткових накладних № ЦП-0015372 від 09.10.2018, № ЦП-0015997 від 12.11.2018 та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за формою № М-2 № 1256 від 09.10.2018 та № 1392 від 12.11.2018.

Згідно з пп.3.2.2. договору остаточні розрахунки між Сторонами вартості партії товару здійснюються протягом 7 (семи) банківських днів з моменту здійснення поставки товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відтак, враховуючи умови пп. 3.2.2. договору та в силу приписів ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був повністю оплатити товар за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018 у строк до 17.10.2018 (включно), а за видатковою накладною № ЦП-0015997 від 12.11.2018 - до 20.11.2018 (включно).

Відповідач свої зобов`язання з оплати товару виконав частково за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача за поставлений товар за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018 становить 103 155,44 грн та за видатковою накладною № ЦП-0015997 від 12.11.2018 - 376 477,56 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання по оплаті товару на загальну суму 479 633,00 грн не виконав та жодних доказів, з метою спростування факту існування заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму, суду не надав.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки №213т/16 від 07.12.2016 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 479 633,00 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати отриманого товару настав, а доказів оплати усього поставленого товару на день розгляду справи відповідачем не надано, позивачем на підставі на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати в сумі 311 392,96 грн окремо за кожною видатковою накладною та пеня в розмірі 791 841,93 грн на підставі п.5.2. договору.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, доданих позивачем до позовної заяви, проведених за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018 за період з листопада 2018 року по травень 2024 року, а також за видатковою накладною № ЦП-0015997 від 12.11.2018 з грудня 2018 року по травень 2024 року, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та обґрунтованими, відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 311 392,96 грн також підлягають задоволенню.

Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню, нараховану за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018 за період з 17.10.2018 по 18.06.2024, у сумі 173017,97 грн, та за видатковою накладною № ЦП-0015997 від 12.11.2018, нараховану за період з 20.11.2018 по 18.06.2024 у сумі 618 823,96 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених підпунктом 3.2.2 даного Договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Отже, умовами Договору поставки № 213т/16 від 07.12.2016, не передбачено іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з невірним розрахунком позивача, оскільки останнім не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, яким визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а також те, що перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане

Таким чином, за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня, нарахована за видатковою накладною № ЦП-0015372 від 09.10.2018 за період з 18.10.2018 по 18.04.2019, у сумі 18 618,85 грн, та за видатковою накладною № ЦП-0015997 від 12.11.2018, нараховану за період з 21.11.2018 по 21.05.2019 у сумі 67 312,12 грн, всього у загальному розмірі 85 930,97 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені вище обставини справи та надані позивачем доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх часткове задоволення.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 188 286,78 грн, яка складається з суми фактично понесених витрат у розмірі 30 000,00 грн та з суми «гонорару успіху», що становить 10% від ціни позову, тобто 158 286,78 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Заяви в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн позивач надав: копії Договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 та Додаткової угоди від 01.02.2024, укладеного між адвокатом Поваляєвим Павлом Олеговичем та позивачем, копію ордеру серії ВС № 1287438 від 07.06.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Поваляєва П.О., копію акту наданих послуг № 3 від 10.06.2024 на суму 30 000,00 грн та виписку з банку адвоката Поваляєва П.О. за період з 15.06.2024 по 21.06.2024, що підтверджує оплату за вказаним актом у розмірі 30 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, як убачається з копії акту надання послуг № 3 від 10.06.2024 на суму 30 000, 00 грн, згідно якому адвокатом надано позивачу правову допомогу в справі № 910/8122/24 на загальну суму 30 000, 00 грн, а саме надано такі послуги:

- консультація;

- аналіз документів;

- підготовка претензії;

- аналіз судової практики, з питань, що є предметом спору;

- підготовка позовної заяви;

- сканування додатків до позовної заяви;

- проведення розрахунків та перевірка правильності розрахунків;

- формування позовної заяви та додатків в системі "Електронний суд";

- моніторинг та супровід руху справи;

- представництво інтересів клієнта в господарському суді.

Разом з тим, суд зазначає, що фактично підготовка позовної заяви по суті включає вже в себе консультацію, аналіз документів, аналіз судової практики, з питань, що є предметом спору, а підготовка претензії є досудовим способом врегулювання спору, який не є обов`язковим.

Також суд зазначає, що представник позивача участі у судових засіданнях не приймав, а дійсно проводив виключно моніторинг та супровід руху справи.

Отже, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 12 000,00 грн, яка складається з: підготовки позовної заяви (5000,00 грн), проведення розрахунків та перевірки їх правильності (4000, 00 грн), сканування додатків до позовної заяви (1000,00 грн), формування позовної заяви та додатків в системі "Електронний суд" (1000, 00 грн), моніторинг та супровід руху справи (1000,00 грн).

Щодо "гонорару успіху" , що становить 10% від ціни позову, тобто 158 286,78 грн, суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення "гонорару успіху".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 158 286,78 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських послуг, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката частково в сумі 12000,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер" (вул. Ольгинська, 3, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 39634258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" (01042, місто Київ, бульвар Дружби народів, будинок 9, код ЄДРПОУ 24744047) заборгованість у розмірі 479 633,00 грн, пеню - 85 930 грн 97 коп., інфляційні втрати - 311 392 грн 96 коп., витрати по сплаті судового збору - 10 523 грн 48 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.

3. В іншій частині вимог - в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 25.11.2024.

Суддя А.І. Привалов