Рішення

від 25.11.2024 по справі 910/5550/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2024Справа № 910/5550/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (Україна, 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 17-Б; ідентифікаційний код: 32375554)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Інвест" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 134; ідентифікаційний код: 34423117)

про стягнення 133 072,40 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Інвест" (далі - відповідач) про стягнення 133072,40 грн, з яких 103943,00 грн заборгованості, 15878,80 грн пені та 13250,60 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 657-в від 01.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 134.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 13.05.2024 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

05.06.2024 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.05.2024, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 15 .05.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.2015 між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ Інвест" (далі - відповідач, споживач) було укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 657-в (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору його предметом є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку №134 по вулиці Червоноармійська у м. Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно з п. 2 Договору виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. На дату укладення договору тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлений Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року. Станом на дату укладення Договору тариф складав 3,02 грн за 1 кв.м.

Діючі розцінки (тарифи), що надаються виконавцем, можуть змінитися в разі зміни тарифних ставок. В разі зміни розміру складових розцінок (тарифів) на послуги, виконавець змінює діючі розцінки (тарифи) шляхом повідомлення споживача про такі зміни (п. 3 Договору).

У пункті 4 Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться до 30 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 10.1 Договору споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк.

Договір набирає чинності з 01 травня 2015 року та діє до 30 квітня 2016 року. У разі, коли за місяць до закінчення дії цього договору однією зі сторін не заявлено у письмовій аргументованій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим (п. 19 Договору).

Позивач зазначає, що протягом періоду з 01.01.2020 по 01.04.2024 ним надавалися обумовлені Договором послуги, проте відповідачем розрахунки за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належним чином не здійснювались, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 103943,00 грн заборгованості, 15 878,80 грн пені та 13 250,60 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення позивачем та відповідачем Договору, який набрав чинності 01.05.2015 та діяв до 30.04.2016. При цьому, доказів звернення однієї зі сторін з повідомленням про його розірвання матеріали справи не містять, відтак суд дійшов висновку, що Договір є чинним.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на виконання умов Договору, позивачем, зокрема у період з 01.01.2020 по 01.04.2024, надавались відповідачу житлово-комунальні послуги з утримання і обслуговування будинків та прибудинкових територій.

Суд також встановив, що Господарським судом міста Києва за наслідками розгляду справи №910/17495/21 було ухвалено рішення від 19.01.2022, яким, зокрема, встановлено наступне:

«Додатковою угодою № 1 до договору № 657-в про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 26.12.2017 сторонами погоджено вартість послуг, яка складає 5,83 грн за 1 кв.м. разом з ПДВ.

У подальшому тариф змінювався, а саме: з липня 2018 року по січень 2019 року тариф складав 5,29 грн, з лютого 2019 року по грудень 2019 року тариф складав 5,51 грн, з січня 2020 року по листопад 2020 року тариф складав 5,89 грн.»

Зважаючи на набрання вказаним судовим рішенням законної сили 09.02.2022, суд враховує встановлені в ньому обставини, на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак сторонами було погоджено тариф, за яким обраховується вартість наданих послуг, у розмірі 5,89 грн за кв.м.

З наявного в матеріалах справи Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2015 вбачається, що площа нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Червоноармійська, 134, складає 263 кв.м.

Отже, розмір щомісячного платежу, що підлягає сплаті відповідачем з 01.01.2020, становить 1 549,07?грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною першою статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

У свою чергу, доказів, які б підтверджували сплату заборгованості за надані послуги в розмірі 103943,00 грн або спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 103943,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 11 Договору передбачене право виконавця нараховувати у разі несвоєчасного внесення споживачем плати за надані послуги пеню у розмірі, встановленому законом/договором.

За несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в розмірі 0,5 % від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України (пункт 7 Договору).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг, позивачем нараховано пеню у розмірі 15 878,80 грн за період з 01.01.2020 по 31.03.2024 включно.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, оскільки позивачем не враховано, що послуги, які надаються за Договором, є комунальними послугами, а тому їх регулювання підпадає під норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Однак, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року №530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Карантин, пов`язаний із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який був установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 з 12 березня 2020 року, тривав до 30 червня 2023 року.

За таких обставин, правомірним є нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати послуг з утримання і обслуговування будинків та прибудинкових територій у періоди з 01.01.2020 по 11.03.2020 та з 31.07.2023 по 31.03.2024.

З урахуванням викладеного, за розрахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 352,59 грн, відтак позовна вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково у визначеному судом розмірі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, суд відзначає, що розрахунку 3% річних позивачем ані в позовній заяві, ані в розрахунку заборгованості (долучений до позову) не наведено (міститься виключно розрахунок пені). Враховуючи відсутність розрахунку вказаної позовної вимоги, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в цій частині у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість в розмірі 103943,0?0 грн та пеня в розмірі 352,59 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2373,20 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 654,80 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Інвест" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 134; ідентифікаційний код: 34423117) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (Україна, 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 17-Б; ідентифікаційний код: 32375554) заборгованість у розмірі 103943 (сто три тисячі дев`ятсот сорок три) грн 00 коп., пеню в розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) грн 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2373 (дві тисячі триста сімдесят три) грн 20 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 654,80 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.11.2024

Суддя О.В. Нечай