Рішення

від 30.07.2024 по справі 917/1366/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, ІНФОРМАЦІЯ_2

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 Справа № 917/1366/23

м. Полтава

за позовом Громадської організації " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", АДРЕСА_1

до 1. Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_4 " ІНФОРМАЦІЯ_5 ",

АДРЕСА_2

про надання доступу до орендованого майна

Суддя ОСОБА_1 .

Секретар судового засідання ОСОБА_2 .

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Обставини справи: Громадська організація « ІНФОРМАЦІЯ_3 » просить суд зобов`язати Комунальне підприємство Полтавської обласної ради « ІНФОРМАЦІЯ_5 », ІНФОРМАЦІЯ_6 усунути Громадській організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » перешкоди в користуванні орендованим майном шляхом надання систематичного, безперервного та безперешкодного доступу до асфальтобетонного замощення загальною площею 793 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (стара назва АДРЕСА_4 ) та перебуває в користуванні на умовах Договору №558 від 19.07.2019, що вважається автоматично продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5,16 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення його законного права на користування асфальтобетонним замощенням загальною площею 793 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (стара назва АДРЕСА_4 ), оскільки відповідачі не надають Громадській організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » доступ до асфальтобетонного замощення, право оренди на яке позивач має на підставі Договору №558 від 19.07.2019, який є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (надалі - постанова КМУ від 27.05.2022 №634) та чинять перешкоди позивачеві у користуванні орендованим майном.

Крім того, позивач повідомляє суд за текстом позовної заяви про орієнтовний розмір судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи: 2 684, 00 грн витрат по сплаті судового збору та 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 02.08.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 31.08.2023 на 09:40 годин.

10.08.2023 від відповідача - 1 КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » надійшов відзив на позовну заяву (вх.№9848), в якому останній проти позову заперечує з таких підстав:

- майно підприємства є спільною (комунальною) власністю територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і закріплено за ним на праві господарського відання;

- термін дії вказаного договору сплив 19 червня 2022 року;

- відповідач - 1 до прийняття Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 листами від 31.03.2022 №юр/860 та від 26.05.2022 №юр/1321 повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору та про те, що має наміри у подальшому використовувати майно для безпосереднього здійснення своєї статутної діяльності;

- листом від 12.07.2022 №юр/1809, на виконання приписів ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 284 Господарського кодексу України відповідач - 1 в черговий раз повідомив позивача, що не має наміру продовжувати термін дії договору;

- відповідач - 1 виконав всі необхідні юридично значимі дії щодо своєчасного сповіщення позивача про відсутність бажання продовжувати договірні відносини. Позивачем було допущено порушення умов спірного договору в частині своєчасності оплати, в частині обладнання орендованого майна протипожежними та технічними засобами захисту згідно п. 4.1.7 Договору оренди та в частині своєчасності страхування орендованого майна відповідно до п. 4.1.8 Договору оренди. Такі дії позивача призвели до втрати довіри до нього зі сторони відповідача - 1 та спровокували відсутність подальшої волі на продовження договірних відносин з позивачем;

- позивачем документально не доведено, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.

18.08.2023 від відповідача - 2 ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10190), в якому останній проти позову заперечує з таких підстав:

- сторони договору узгодили, що термін його дії складає 2 роки та 11 місяців, починається 19.07.2019 та закінчується 19.06.2022 (п.7.1 Договору);

- однією з умов укладання договору є те, що позивач зобов`язується використовувати орендоване майно під розміщення благодійної організації (п. 8.1. Договору); позивач не надав документів, що він використовує орендоване майно під розміщення благодійної організації; позивач недобросовісно користується переданим йому майном;

- позивачем документально не доведено, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.

Від представника позивача до суду надійшли відповіді на відзиви відповідача - 1 та відповідача - 2 (вх.№10523 та вх.№10524 від 28.08.2023).

Від відповідача - 1 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№10696 від 31.08.2023.

Ухвалою суду від 15.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено розгляд справи на 23.11.2023 на 09:30 год.

Судове засідання, призначене на 23.11.2023 на 09:30 год., відкладено на 30.01.2024 на 11:50 год. для надання можливості відповідачу - 2 ІНФОРМАЦІЯ_6 надати суду заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача надав суду заяву (вх.№ 16729 від 27.12.2023) про розподіл судових витрат, відповідно до якої просить суд за результатами розгляду справи вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, в додатки до якої залучено копію Договору б/н від 20.05.2023 року про надання професійної правничої допомоги, укладеного між ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та адвокатом ОСОБА_3 , акт приймання-передачі наданих послуг від 26.12.2023 року та розрахунок судових витрат.

11.01.2024 (вх. № 399) від представника відповідача - 2 до суду надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 30.01.2024 суд закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті на 09.04.2024 на 11:00 год.

В судовому засіданні 09.04.2024 суд оголосив перерву до 21.05.2024 до 12:00 год.

Судове засідання, призначене на 21.05.2024 на 12:00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою суду від 06.06.2024 призначено розгляд справи на 30.07.2024 на 10:00 год.

30.07.2024 (вх. № 10309) від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

В судовому засіданні 30.07.2024 суд ухвалив рішення згідно ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

19.07.2019 між Комунальним підприємством Полтавської обласної ради « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (далі по тексту - КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 »/Орендодавець, відповідач-1) та Громадською організацією « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (далі по тексту - ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 »/Орендар) за погодженням з Управління майном обласної ради (надалі відповідач - 2, УМ ПОР), укладено Договір №558 оренди асфальтобетонного замощення, відповідно до якого сторони узгодили, зокрема, наступне:

- Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених Договором майно асфальтобетонне замощення загальною площею 793 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_5 Договору);

- термін дії Договору оренди 2 роки 11 місяців, починаючи з 19.07.2019 по 19.06.2022 (п. 7.1 Договору);

- дія Договору оренди припиняється на основі закінчення терміну дії, на який його було укладено, загибелі об`єкта, банкрутства Орендаря та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору (п. 7.5 Договору).

Згідно з актом приймання-передачі в оренду майна асфальтобетонне замощення загальною площею 793 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 передано Орендарю 19.07.2019.

ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » отримано листи КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 16.08.2022 за вих. №юр/1512 та від 12.07.2022 за вих. №юр/1809, з яких вбачається, що відповідач - 1 наполягає на поверненні йому позивачем об`єкта оренди, підписанні трьох примірників акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна, у зв`язку із закінченням терміну дії спірного Договору.

У червні 2022 року Громадська організація « ІНФОРМАЦІЯ_3 » звернулась до господарського суду з позовом до Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_4 " ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання укладеною додаткової угоди до Договору № 558 від 19.07.2019 щодо продовження строку дії цього Договору.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до вимог закону за три місяці до закінчення строку оренди Позивач звернувся до Орендодавця КП ПОР " ІНФОРМАЦІЯ_5 " із заявою про продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, але Орендодавцем, а також власником об`єкта оренди - Управлінням, у граничний строк не було прийнято рішення про продовження Договору оренди або про відмову у його продовженні з підстав, встановлених статтею 19 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна". Водночас, Орендодавець листами повідомив Орендаря про відсутність намірів продовжити строк дії договору без належного мотивування та без надання відомостей щодо погодження такої відмови власником об`єкта оренди. 19.05.2022 Орендар повторно звернувся до Відповідачів із заявою про продовження Договору оренди, до якої додав проект відповідної Додаткової угоди, проте отримав відмову від відповідачів щодо продовження Договору оренди.

ІНФОРМАЦІЯ_8 рішенням від 27.09.2022 у справі № 917/565/22 у позові відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що відмова Орендодавця у продовженні Договору оренди прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки після отримання від Орендаря листа від 18.03.2022 про продовження строку дії Договору оренди, у встановлений частиною п`ятою статті 18 Закону № 157-ІХ строк, відповідач - 1 як Орендодавець прийняв та направив позивачу як Орендарю лист з рішенням про відмову у продовженні Договору оренди з підстав, передбачених абзацом 2 частини першої статті 19 вказаного Закону, зокрема, необхідності використання орендованого майна для власних потреб балансоутримувача. Відповідач - 2 листами від 08.04.2022 та від 07.06.2022 також повідомив про відсутність підстав для продовження договірних відносин.

При цьому суд відхилив посилання позивача на те, що спірний Договір оренди вважається продовженим без прийняття окремого рішення Орендодавця відповідно до положень пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі Постанова № 634 від 27.05.2022), пославшись на те, що вказана Постанова набрала чинність 01.06.2022, в той час як Орендодавець на вказану дату вже реалізував своє право на відмову у продовженні Договору оренди, надіславши Орендареві у встановлений строк відповідне рішення про відмову; при цьому Орендодавець об`єктивно не міг реалізувати вимоги цієї Постанови щодо необхідності повідомлення Орендаря про не продовження договору оренди за 30 календарних днів до дати його закінчення (до 20.05.2022), оскільки ця Постанова на той час не існувала та не набрала чинності.

ІНФОРМАЦІЯ_9 постановою від 19.01.2023 змінив мотивувальну частину рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 від 27.09.2022, шляхом викладення мотивів відмови у позові в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 від 27.09.2022 залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що положеннями пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 щодо продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022 встановлено зворотну силу такого нормативно-правового акту в часі (ретроактивна дія). Тому у спірних правовідносинах, які підпадають під дію цієї Постанови, спірний Договір оренди є таким, що продовжився з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору. Такі обставини вказують на те, що предмет спору, спірні матеріальні правовідносини сторін щодо продовження строку Договору оренди, перестав існувати ще до відкриття провадження у даній справі ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 29.06.2022, оскільки з 01.06.2022 дати набрання чинності Постановою № 634 від 27.05.2022 спірний Договір оренди є продовженим в силу прямої вказівки закону, що є підставою для відмови у позові саме з цих підстав, а не для припинення провадження у справі, як про те просив Позивач.

Верховний Суд у складі колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_10 постановою від 12 квітня 2023 року управі № 917/565/22 касаційну скаргу Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_4 " ІНФОРМАЦІЯ_5 " залишив без задоволення, постанову ІНФОРМАЦІЯ_11 від 19.01.2023 у справі № 917/565/22 залишив без змін.

09.03.2023 року позивач на адресу відповідача - 1 направив лист-претензію від 08.03.2023 року за вих. №2 про усунення перешкод в користуванні асфальтобетонним замощенням та надання до нього доступу, який відповідачем - 1 залишений без розгляду та надання відповіді.

15.05.2023 року позивач на адресу відповідача - 1 та відповідача - 2 направив лист-претензію від 15.05.2023 року за вих. №5 про усунення перешкод в користуванні асфальтобетонним замощенням та надання до нього доступу, які відповідачами залишені без розгляду та надання відповіді.

Направлення відповідачам даних листів та їх отримання підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачами.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 20.06.2023 року вих. №21.06-2023 КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » листом від 23.06.2023 вих. №юр./2692 підтвердило факт невизнання автоматичної пролонгації спірного договору та зазначило про те, що не вбачає підстав для продовження листування з даного питання, оскільки вважає Договір №558 від 19.07.2019 припиненим у зв`язку з закінченням терміну його дії, продовжувати який підприємство не має намірів.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 20.06.2023 року вих. №22.06-2023 ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 21.06.2023 року вих. №1350/05-04 надало копію відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 на лист-претензію ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 15.05.2023 за вих. №5, відповідно до якої стверджує про надання погодження ІНФОРМАЦІЯ_6 під час укладення Договору оренди, не встановлення факту порушення з боку ІНФОРМАЦІЯ_6 прав ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » під час розгляду справи № 917/565/22 в частині користування позивачем комунальним майном, відсутність факту вчинення перешкод з боку ІНФОРМАЦІЯ_6 в межах укладеного сторонами Договору.

29.06.2023 працівником служби охорони КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_4 на підставі розпорядження керівництва заборонено представникам ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 прохід на територію орендованого позивачем майна, що підтверджується відповідним актом від 29.06.2023 року.

Відповідач - 1 дану обставину не спростовує.

Про даний факт було повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_12 , про що складено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.06.2023, до якого додаються пояснення ОСОБА_5 від 29.06.2023.

За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що поведінка відповідачів, яка полягає в ненаданні КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 », ІНФОРМАЦІЯ_6 доступу позивачеві, як законному орендареві, до асфальтобетонного замощення, є недобросовісною, з вимогами чинного законодавства не узгоджується та порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про надання доступу до орендованого майна.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом положень статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України, та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

При цьому співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009).

Суд встановив, що об`єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності та обліковується на балансі КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на праві господарського відання, тому на спірні правовідносини поширюються також положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна».

27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

Враховуючи те, що спірний Договір оренди укладено сторонами на термін з 19.07.2019 по 19.06.2022, тому до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України (№133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023).

Отже, закінчення строку спірного Договору оренди (19.06.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.

Водночас, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховна Рада Законом від 01.04.2022 № 2181-IX внесла зміни до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №157-ІХ та доповнила пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», яка набрала законної сили 01.06.2022.

У пункті 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022).

Відповідно до пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.

З матеріалів справи вбачається та сторонами визнається, що завершення строку дії Договору (19.06.2022 року) припадає на період воєнного стану.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №917/565/22, якою касаційну скаргу КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 » залишено без задоволення та постанову ІНФОРМАЦІЯ_11 від 19.01.2023 у справі №917/565/22 залишено без змін, встановлено, по-перше, факт продовження орендних правовідносин за вказаним Договором №558 від 19.07.2019, укладеним між ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 », стосовно користування асфальтобетонним замощенням загальною площею 793 кв.м., та, по-друге, наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п. п. 5, 16 Постанови ІНФОРМАЦІЯ_13 , тобто шляхом її зворотної дії (ретроактивна форма).

Судом також вказано на неправильність висновків суду першої інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень Постанови №634 від 27.05.2022, оскільки відповідач - 1 реалізував своє права на відмову у продовженні Договору оренди шляхом направлення листів від 31.03.2022 та від 26.05.2022, тобто, до набрання чинності цією Постановою, з огляду на те, що, по-перше, підстава для відмови у продовженні договору оренди, визначена у абзаці 2 частини першої статті 19 Закону № 157-ІХ, може мати місце щодо переданого в оренду приміщення, проте, за Договором № 558 від 19.07.2019 об`єктом оренди є асфальтобетонне замощення, яке в силу норм Закону не є нерухомим майном, а є елементом об`єкту благоустрою, а тому відповідна підстава для відмови у поновленні договору не може бути застосована Орендодавцем до правовідносин за спірним Договором оренди; по-друге, такий лист балансоутримувача направлено лише Орендарю, а погодження з Управлінням у строки, встановлені у пункті 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 та з підстав, передбачених положеннями статті 19 вказаного Закону, в матеріалах справи відсутнє, що також свідчить про відсутність виключних умов, передбачених пунктом 5 цієї Постанови, які унеможливлюють автоматичне продовження договорів оренди комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх вже встановлено у рішенні, тому немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

За загальнотеоретичним правилом преюдиція стосується тих фактів, які (1) були істотними для вирішення справи, у якій вони були встановлені, (2) були фактично встановлені ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ) чинним та остаточним судовим рішенням.

Отже, в силу ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, які встановлені у справі №917/565/22, зокрема факт продовження орендних правовідносин за Договором №558 від 19.07.2019, укладеним між ГО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 », стосовно користування асфальтобетонним замощенням загальною площею 793 кв.м., не підлягають доказуванню в межах даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких ці факти були встановлені.

З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022, вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Така ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору оренди під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим, починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.

Отже, Договір №558 від 19.07.2019 є таким, що продовжився з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови ІНФОРМАЦІЯ_15 від 22.08.2018. у справі № 925/1265/16).

Крім того ІНФОРМАЦІЯ_16 неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах ІНФОРМАЦІЯ_15 від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 8, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях також виходить з того, що принцип верховенства права розкривається і в таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону (Рішення Конституційного Суду України від 8 грудня 2011 р. № 16- рп/2011).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

За ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Засадами захисту права власності відповідно до ст. 386 ЦК України глави 29 цього Кодексу є забезпечення державою рівного захисту прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право користування майном, яке належить орендареві, захищається законом на рівні з правами власника.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Захист права власності це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Титульне володіння це володіння річчю, засноване на будь-якому праві (правовій підставі, або титулі), що випливає з відповідного юридичного факту.

З урахуванням наведених положень законодавства, власник та орендар майна (титульний володілець) мають право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає їм користуватися майном, тобто може звертатися до суду з позовом, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування річчю.

Проте, вказана вище конструкція не передбачає захисту прав орендаря у випадку, коли перешкоди у користуванні орендованим майном чинить орендодавець, що саме по собі суперечить меті договору оренди. При наявності права титульного володіння позивач позбавлений фактичного володіння орендованим майном.

Укладений між сторонами Договір оренди не містить обов`язків орендодавця. Проте з приписів ч. 1 ст. 759 Цивільного Кодексу України та ч. 1 ст. 283 Господарського Кодексу України основним обов`язком орендодавця за договором оренди (найму) є передання орендарю (наймачеві) майна у володіння та користування за плату на певний строк.

Отже, з аналізу наведених норм права договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки в ньому існують два зустрічних обов`язки: обов`язок наймодавця передати майно у користування наймачу та обов`язок наймача вносити орендну плату, які взаємно обумовлюють один одного.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення частини 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його.

Оскільки судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем 1 зобов`язання щодо надання доступу позивачу до асфальтобетонного замощення, право оренди на яке було набуте позивачем відповідно до умов Договору, обраний позивачем у спірних зобов`язально - правових відносинах спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, в контексті спірних правовідносин є єдиним належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який забезпечує реальне його поновлення.

Право на звернення до господарського суду відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція викладена у постанові ІНФОРМАЦІЯ_15 від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (п.71)).

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 4 ст. 45 ГПК України).

Отже, неналежними сторонами в господарському процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

З підстав позову та встановлених обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем - 1 Комунальним підприємством Полтавської обласної ради « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (орендодавцем) і відповідач - 1 чинить позивачеві перешкоди у користуванні орендованим майном, що є предметом спору у даній справі.

Оскільки матеріалами справи не доведено порушення /невизнання відповідачем - 2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 прав позивача, останній не є суб`єктом спірних матеріальних правовідносин та є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дослідив всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідачі суду не надали.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що пред`явлені до відповідача - 1 позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні орендованим майном підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем - 1 не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі. В частині позовних вимог до відповідача - 2 суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення чи невизнання права саме ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому у позові до відповідача - 2 слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

На підставі Договору б/н про надання професійної правничої допомоги від 20.05.2023, укладеного між Громадською організацією « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (далі Клієнт) з адвокатом ОСОБА_3 (далі - Адвокат, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3472 від 09.06.2020, була надана правова допомога клієнту, у тому числі консультаційні та правничі (правові) послуги щодо захисту та представництва інтересів клієнта у справі про надання доступу до орендованого майна (асфальтобетонного замощення), за позовом до КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 », ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Представництво Громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у даній справі адвокатом ОСОБА_3 здійснювалось на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги №1163403 від 25.08.2023.

У вказаному Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- послуги, які зазначені у цьому договорі, надаються клієнту шляхом, але не виключно: усного та письмового консультування з юридичних питань, надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів клієнта в органах судової влади, підготовка документі, в тому числі процесуальних, особистої участі та представництва клієнта в судах першої інстанції України (п. 2.1 Договору);

- термін виконання зобов`язань адвокатом: початок виконання робіт визначається з моменту набрання цим Договором чинності; закінчення робіт з питання представництва в судах України - моментом винесення рішення відповідного органу судової влади першої інстанції, але не пізніше ніж 31.12.2024 (п. 2.2 Договору);

- за настання обставин, передбачених у ч. 2 п. 2.2 даного Договору, адвокат вважається таким, що повністю виконав свої обов`язки перед клієнтом (п. 2.3 Договору);

- за послуги, визначені розділами 1 та 2 цього Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 20 000,00 грн, що становить гонорар за проведену роботу адвоката та не підлягає поверненню в будь-якому випадку. Оплата здійснюється до 31.12.2024. Об`єм наданих послуг згідно умов договору оформлюється відповідним актом (актами) приймання-передачі наданих послуг (п. 4.1 Договору);

- сума гонорару, зазначена у п. 4.1 Договору, є фіксованою. Розмір винагороди, який виплачується клієнтом адвокатові за надання правової допомоги, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. До таких послуг адвоката входить наступне, але не виключно: надання консультацій та аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо надання доступу до орендованого майна та судової практики; здійснення заходів зі збору доказів, подання адвокатських запитів, витребування необхідної інформації; представництво клієнта в суді першої інстанції; систематизація матеріалів, формування правової позиції; підготовка позовної заяви до суду та інших процесуальних документів, участь в судових засіданнях (п. 4.2 Договору).

26.12.2023 року сторони Договору б/н про надання професійної правничої допомоги від 20.05.2023 склали акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги, пов`язані із наданням професійної (правничої) допомоги, в тому числі гонорар адвоката за представництво в ІНФОРМАЦІЯ_17 по справі № 917/1366/23 та іншу правничу допомогу, пов`язану з цією справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а саме: з 20.05.2023 по 26.12.2023 надання консультацій та аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо надання доступу до орендованого майна; здійснення заходів зі збору доказів; формування правової позиції; підготовка та подання позовної заяви у справі; відповіді на відзив КП ПОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; відповіді на відзив Управління майном обласної ради (витрачено 15 год. часу). Участь в судових засіданнях (витрачено 3 год. часу).

Загальна вартість послуг згідно з цим актом за послуги адвоката складає 20 000,00 грн. Підписанням цього акту клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до договору.

Аналогічні відомості вказано у розрахунку судових витрат, наданих суду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Відповідач - 1 не надав суду ні заперечення щодо неспівмірності витрат, ні клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

При цьому, відповідач - 1 надав суду заперечення щодо стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу позивача та просить суд відмовити позивачу у стягненні на його користь витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заперечень відповідач - 1 посилається на те, що витрати позивача не підтверджені належними доказами і що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують оплату наданих адвокатом послуг.

Суд не оцінює як обґрунтовані та правомірні доводи відповідача 1, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, за наведеного нижче мотивування.

Відповідно правової позиції ІНФОРМАЦІЯ_15 , викладеної у постанові Постановою від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова ІНФОРМАЦІЯ_15 від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови ІНФОРМАЦІЯ_15 від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови ІНФОРМАЦІЯ_15 від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі №906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість вже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах ІНФОРМАЦІЯ_18 у складі суддів ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Згідно статті 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді першої інстанції, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, що узгоджується з процесуальними нормами права, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявленої суми витрат на правничу допомогу.

Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 20 000,00 грн є підтверджений матеріалами справи, співрозмірним наданому об`єму адвокатських послуг. Оскільки позов задоволено щодо позовних вимог до відповідача - 1, тому витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів п. 4 ст. 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача - 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 10 000,00 грн.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача - 1 у розмірі 2 684,00 грн.

Керуючись статтями 126, 129, 232 - 233, 237 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Громадської організації " ІНФОРМАЦІЯ_3 " до Комунального підприємства Полтавської обласної ради " ІНФОРМАЦІЯ_5 " задовольнити.

2. Зобов`язати Комунальне підприємство Полтавської обласної ради « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (місцезнаходження: АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) усунути Громадській організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (місцезнаходження: АДРЕСА_7 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перешкоди в користуванні орендованим майном шляхом надання систематичного, безперервного та безперешкодного доступу до асфальтобетонного замощення загальною площею 793 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 ) та перебуває в користуванні на умовах Договору №558 від 19.07.2019, що вважається автоматично продовженим, починаючи з 24.02.2022 на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

3. Стягнути з Комунального підприємства Полтавської обласної ради « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (місцезнаходження: АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (місцезнаходження: АДРЕСА_7 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

4. У позові Громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанцій за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 257 ГПК України).

Суддя ОСОБА_1