Рішення

від 25.11.2024 по справі 917/1587/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024 Справа № 917/1587/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовною заявою Приватної фірми "КМ", вул. Чумацький Шлях, 64Д, м. Полтава, Полтавська область, 36010

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень", вул. Європейська, 21, м. Полтава, Полтавська область, 36014

про стягнення 43 868,88 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватна фірма "КМ" просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" 43 868,88 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 07.08.2018 року між сторонами Договору зберігання №07/08/18, з яких : 20 751,00 грн заборгованості з оплати отриманих послуг за квітень 2024, 183,70 грн річних за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 583,77 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 1 599,41 грн пені за період з 01.06.2024 по 16.09.2024 та 20 751,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови укладеного 07.08.2018 року між сторонами Договору зберігання №07/08/18, зокрема не здійснив оплату послуг зі зберігання та додаткових послуг за квітень 2024 року.

Правовими підставами позову вказано ст. 526, 625, 629 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач покликається на правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 щодо одночасного стягнення штрафу та пені за порушення господарського зобов`язання.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (а.с. 5-47): розрахунок 3% річних, розрахунок інфляційних втрат, розрахунок пені, копію Договору зберігання № 07/08/18 від 07.08.2018 та додаткових угод, копію Акту здачі-приймання робіт № 518 від 30.04.2024, копію рахунку № КМ_00000468 від 05.04.2024, копію опису вкладення у лист, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення, копію Договору про надання правової допомоги від 01.08.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія BI № 1243822, копію звіту про надання правової допомоги від 17.09.2024, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2024, копію рахунку-фактури № СФ-0000179 від 17.09.2024.

Відповідач надав суду за вх № 13544 від 11.10.2024 року відзив на позовну заяву, за мотивами якого проти позову заперечує, стверджуючи про :

- наявність підстав для повернення позовної заяви через недотримання позивачем передбаченого Договором попереднього досудового врегулювання спору;

- необґрунтованість стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу з огляду на недотримання позивачем передбаченого Договором попереднього досудового врегулювання спору.

Позивач надав суду заперечення на відзив на позовну заяву вх № 13983 від 21.10.2024 року, які суд оцінює як відповідь на відзив.

Відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив вх № 14483 від 29.10.2024.

Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Щодо додаткових пояснень позивача вх № 15390 від 14.11.2024 суд зазначає наступне.

За приписами ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано позовну заяву та відповідь на відзив у встановлений судом строк з урахуванням нормативних строків поштових відправлень та правил обчислення процесуальних строків.

Додаткові пояснення позивача від 14.11.2024 року за вх № 15390 фактично містять додаткові підстави заперечення проти відзиву, проте подані без дотримання наведених процесуальних норм, з порушенням строку на їх подання без клопотання про поновлення такого та наведення поважності причин недотримання встановлених судом строків.

Позивач не просив дозволу суду на подання додаткових пояснень, суд за межами строку для їх подання не визнавав їх подання необхідним, отже, вказані додаткові пояснення суд до розгляду не приймає.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

19.09.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватної фірми "КМ" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" про стягнення 43 868,88 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 07.08.2018 року між сторонами Договору зберігання №07/08/18, з яких : 20 751,00 грн заборгованості з оплати отриманих послуг за квітень 2024, 183,70 грн річних за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 583,77 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 1 599,41 грн пені за період з 01.06.2024 по 16.09.2024 та 20 751,00 грн штрафу.

У позові позивач також просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме : судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та 6 900,00 грн витрати на правову допомогу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 справу № 917/1587/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 24.09.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст.166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Відповідач надав суду клопотання вх № 12694 від 25.09.2024 про повернення позовної заяви.

В обґрунтування клопотання останній з посиланням на приписи ст. 19, п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України, ст. 22 ГК України та п. 7.1 -7.2 укладеного між сторонами Договору стверджує про недотримання позивачем передбаченого Договором попереднього досудового врегулювання спору.

При вирішенні цього клопотання суд виходив з наступного.

У ст. 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом (п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України).

Під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цій справі суд врахував, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, за наявності у позивача як кредитора вимагати оплати за надані ним послуги від боржника та означене рішення Конституційного Суду України, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві та не може бути обмежене встановленим за волевиявленням сторін досудовим врегулюванням.

За викладеного, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

07.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" (далі - Поклажедавець) та Приватною фірмою "КМ" (далі - Зберігач) укладено Договір зберігання №07/08/18 (далі Договір, а.с. 9-15).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

-в порядку та на умовах, визначених цим Договором, згідно з документами, які є його невід`ємною частиною, Поклажедавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання засоби захисту росли, допоміжні матеріали та інші ТМЦ які належать Поклажедавцю (далі Товар), в асортименті та кількості, вказаними у товаросупровідних документах на кожну відвантажувану на складське зберігання партію Товару (п. 1.1 Договору);

-Поклажедавець передає Товар на відповідальне зберігання в кількості та з розрахунку зберігання на площі складу 30 м2 за адресою : м. Полтава, вул. Половка, 64 «Д» (п. 1.2 Договору);

-Оплата за відповідальне зберігання Товару на площі складу 30 м2 за цим Договором складає 3 000,00 грн, включаючи ПДВ, за календарний місяць Оплата здійснюється щомісячно згідно п. 3.2 цього Договору та на основі виставлених Зберігачем рахунків на оплату до 05-го числа поточного місяця (підп. 3.1.1 п. 3.1 Договору);

- Оплата додаткових послуг, зазначених в п.1.3, здійснюється Поклажодавцем на підставі виставленого Зберігачем рахунку протягом 5-ти робочих днів з дня підписання двома сторонами акту виконаних робіт. Підписаний Акт виконаних робіт Поклажодавцем повертається Зберігачу протягом 3-х робочих днів. У випадку відмови підписання Акту виконаних робіт, Поклажодавець направляє мотивовані письмові заперечення. У випадку відсутності підписаного Акту виконаних робіт та мотивованої письмової відмови від його підписання протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання Акту виконаних робіт, роботи вважаються прийнятими та підлягають оплаті (підп. 3.1.2 п. 3.1 Договору);

-вартість додаткових послуг оплачується відповідно до тарифів, зазначених у Додатку № 1 до Договору (підп. 3.1.3 п. 3.1 Договору);

- вартість додаткових послуг, вказаних в п. 1.3 по організації охорони складу складає 900,00 грн з ПДВ (підп. 3.1.4 п. 3.1 Договору);

-розрахунок по цьому Договору здійснюється у національній валюті України гривні (п. 3.2 Договору);

-у випадку прострочення строків оплати, передбачених цим Договором, більше ніж на 15 (п`ятнадцять) робочих днів, Поклажедавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості (п. 5.2 Договору);

-всі спори, які можуть виникнути в зв`язку з цим Договором, вирішуються Сторони шляхом переговорів. У випадку, якщо Сторони не змогли вирішити спір шляхом переговорів, в межах діючих термінів позовної давності в Україні, спір передається зацікавленою стороною в господарський суд (п. 7.1, 7.2 Договору);

-цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків Сторонами (п. 10.1 Договору).

Додатком №1 до Договору є підписана представниками сторін та скріплена печатками сторін специфікація (а.с. 16-17).

Протягом дії Договору сторони підписала до нього ряд Додаткових угод :

1. 31.12.2018 (а.с. 20), якою продовжити строк дії договору до 31.12.2020;

2. 31.12.2020 (а.с. 21), якою, зокрема, узгодили :

- викласти п. 10.1 Договору в такій редакції : «цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків Сторонами» (п. 1 Додаткової угоди);

- викласти п. 3.1.1 Договору в такій редакції : «Оплата за відповідальне зберігання Товару на площі складу 30 м2 за цим Договором складає 3 312,00 грн, включаючи ПДВ, за календарний місяць Оплата здійснюється щомісячно згідно п. 3.2 цього Договору та на основі виставлених Зберігачем рахунків на оплату до 05-го числа поточного місяця» (п. 2 Додаткової угоди );

- викласти п. 3.1.4 Договору в такій редакції : «вартість додаткових послуг, вказаних в п. 1.3 по організації охорони складу складає 990,00 грн з ПДВ » (п. 3 Додаткової угоди);

- викласти п. 5.2 Договору в такій редакції : «у випадку порушення строків оплати, передбачених цим Договором, Поклажедавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості. У випадку порушення Поклажедавцем строків оплати більш ніж на 15 (п`ятнадцять) календарних днів, Поклажедавець, крім пені, сплачує Зберігачу штраф у розмірі 30% від суми простроченого платежу. У випадку порушення Поклажедавцем строків оплати більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Поклажедавець, крім пені, сплачує Зберігачу штраф у розмірі 100% від суми простроченого платежу» (п. 5 Додаткової угоди);

- викласти в новій редакції Додаток №1 до Договору «Специфікація» (п. 6 Додаткової угоди, специфікація а.с. 22-23);

- дана Угода вступає в силу з моменту її підписання (п. 7 Додаткової угоди);

3. 10.02.2021 (а.с. 24), якою, зокрема, узгодили :

-викласти п. 1.2 Договору в такій редакції : «Поклажедавець передає Товар на відповідальне зберігання в кількості та з розрахунку зберігання на площі складу 60 м2 за адресою : м. Полтава, вул. Половка, 64 «Д» (п. 1 Додаткової угоди);

-викласти п. 3.1.1 Договору в такій редакції : «Оплата за відповідальне зберігання Товару на площі складу 60 м2 за цим Договором складає 6 624,00 грн, включаючи ПДВ, за календарний місяць Оплата здійснюється щомісячно згідно п. 3.2 цього Договору та на основі виставлених Зберігачем рахунків на оплату до 05-го числа поточного місяця (п. 2 Додаткової угоди);

-дана Угода вступає в силу з моменту її підписання (п. 3 Додаткової угоди);

4.29.12.2021 (а.с. 25), якою продовжити строк дії договору до 31.12.2022;

5. 30.12.2022 (а.с. 26), якою зокрема, узгодили :

-викласти п. 10.1 Договору в такій редакції : «цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків Сторонами» (п. 1 Додаткової угоди);

-викласти п. 1.2 Договору в такій редакції : «Поклажедавець передає Товар на відповідальне зберігання в кількості та з розрахунку зберігання на площі складу 100 м2 за адресою : м. Полтава, вул. Половка, 64 «Д» (п. 2 Додаткової угоди);

-викласти п. 3.1.1 Договору в такій редакції : «Оплата за відповідальне зберігання Товару на площі складу 100 м2 за цим Договором складає 16 560,00 грн, включаючи ПДВ, за календарний місяць Оплата здійснюється щомісячно згідно п. 3.2 цього Договору та на основі виставлених Зберігачем рахунків на оплату до 05-го числа поточного місяця (п. 3 Додаткової угоди);

-викласти п. 3.1.4 Договору в такій редакції : «вартість додаткових послуг, вказаних в п. 1.3 по організації охорони складу складає 1 485,00 грн з ПДВ » (п. 4 Додаткової угоди);

-викласти в новій редакції Додаток №1 до Договору «Специфікація» (п. 5 Додаткової угоди, специфікація а.с. 27-28);

-дана Угода вступає в силу з моменту її підписання, окрім пунктів 2-5, які вступають в силі з 01.01.2023 (п. 6 Додаткової угоди);

6. 22.12.2023 (а.с. 29), якою зокрема, узгодили :

-викласти п. 10.1 Договору в такій редакції : «цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків Сторонами» (п. 1 Додаткової угоди);

-викласти п. 3.1.1 Договору в такій редакції : «Оплата за відповідальне зберігання Товару на площі складу 100 м2 за цим Договором складає 19 044,00 грн, включаючи ПДВ, за календарний місяць Оплата здійснюється щомісячно згідно п. 3.2 цього Договору та на основі виставлених Зберігачем рахунків на оплату до 05-го числа поточного місяця (п. 2 Додаткової угоди);

-викласти п. 3.1.4 Договору в такій редакції : «вартість додаткових послуг, вказаних в п. 1.3 по організації охорони складу складає 1 707,00 грн з ПДВ » (п. 3 Додаткової угоди);

-викласти в новій редакції Додаток №1 до Договору «Специфікація» (п. 4 Додаткової угоди, специфікація а.с. 30-31);

-дана Угода вступає в силу з моменту її підписання, окрім пунктів 2-4, які вступають в силі з 01.01.2024 (п. 5 Додаткової угоди).

Факт надання передбачених Договором послуг зі зберігання Товару на площі 100 м2 та організації послуг з охорони стаціонарних об`єктів за квітень 2024 року вартістю 20 751,00 грн підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 518 від 30.04.2024 року (а.с. 32).

Рахунок на оплату № КМ_00000468 від 05.04.2024 року на оплату послуг на загальну суму 20 751,00 грн (а.с. 34) направлений відповідачу 22.04.2024 року, про що свідчить опис вкладення та накладна Укрпошти (а.с. 34, 35). Отримання відповідачем цієї кореспонденції 26.04.2024 підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 36).

Вказані обставини відповідач не спростовує.

Зазначений акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін з використанням електронного підпису 20.05.2024 (а.с. 32 на звороті).

Жодних зауважень щодо наданих послуг матеріали справи не містять.

З огляду на відсутність оплати та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати : з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є : договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 ЦК України.

Згідно положень ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).

Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме : майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що на виконання умов Договору у квітні 2024 року позивач надав послуги загальною вартістю 20 751,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується прийняття відповідачем на себе зобов`язання зі своєчасної оплати послуг зі зберігання Товару відповідно до умов Договору, проте доказів виконання зобов`язань з оплати отриманих послуг, пред`явлення претензій щодо їх якості та кількості, неотримання послуг за вказаними актами матеріали справи не містять. Позивач стверджує про те, що відповідач послуги зі зберігання за квітень 2024 року вартістю 20 751,00 грн не оплатив. Дана обставина відповідачем не спростована.

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 183,70 грн 3% річних, 583,77 грн інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасну оплату відповідачем отриманих послуг.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань (розрахнок а.с. 5, 6), не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено до стягнення 1 599,41 грн пені за період з 01.06.2024 по 16.09.2024 та 20 751,00 грн штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 5.2 Договору в редакції п 5 Додаткової угоди від 31.12.2020 сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати, передбачених цим Договором, Поклажедавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості. У випадку порушення Поклажедавцем строків оплати більш ніж на 15 (п`ятнадцять) календарних днів, Поклажедавець, крім пені, сплачує Зберігачу штраф у розмірі 30% від суми простроченого платежу. У випадку порушення Поклажедавцем строків оплати більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Поклажедавець, крім пені, сплачує Зберігачу штраф у розмірі 100% від суми простроченого платежу.

Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 599,41 грн пені за період з 01.06.2024 по 16.09.2024 та 20 751,00 грн штрафу, суд не виявив завищення її розміру та прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними.

При цьому суд враховує презумпцію правомірності правочину.

Крім того, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, яка враховується судом при вирішенні цієї справи.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив, клопотання про зменшення розміру неустойки не надав.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Заперечення відповідача проти позовних вимог з огляду на недотримання позивачем передбаченого Договором попереднього досудового врегулювання спору судом як правомірні не оцінюються за мотивуванням, наведеним вище.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат.

При пред`явленні даного позову позивачем платіжною інструкцією № 37336005 від 17.09.2024 року (а.с. 45) сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 3 028,00 грн, про що свідчить відповідна виписка (а.с. 49).

Відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовної вимог.

Стосовно розподілу витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2023 між Приватною фірмою "КМ" (далі - Замовник) та Адвокатом Шейкою Русланом Володимировичем (далі - Виконавець) укладено договір про правової допомоги та додаток до договору (далі - Договір, а.с. 37-40).

У Договорі сторони погодили, зокрема, наступне :

- Виконавець зобов`язується надавати правову допомогу (далі послуги) Замовник у відповідності до умов цього Договору, а Замовник зобов`язується прийняти послуги та оплатити їх (п. 1.2 Договору);

- зміст послуг наведений у п. 2.1 Договору (а.с. 37-38);

- Замовник виплачує Виконавцю гонорар, який обраховується виходячи з обсягу та вартості наданої правової допомоги, що визначається за домовленістю сторін (п. 4.2 Договору);

- факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (п. 4.3 Договору);

- підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура (п. 4.4. Договору);

- Замовник сплачує гонорар у день отримання рахунку-фактури на умовах післяплати (по факт надання послуг, про які домовилися сторони, п. 5.1 Договору);

- Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2024 року, а в частині розрахунків до їх повного здійснення (п. 6.2 Договору);

- здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами за актом здачі-приймання в місці знаходження Виконавця (п. 7.1 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторони погодили розмір гонорару (а.с. 40). Зокрема, вартість години роботи Виконавця складає 1 300,00 грн, за супровід (поточні консультації, підготовка процесуальних документів, участь в судових засіданнях за потреби тощо) розгляду справи незалежно від провадження та наявності чи відсутності призначених судових засідань за участю сторін в суді першої інстанції складає 3 000,00 грн.

У Єдиному реєстрі адвокатів України наявні відомості щодо адвоката Шейки Руслана Володимировича (свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 15.06.2012 № 1234, виданого Радою адвокатів Полтавської області).

На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав суду : ордер від 17.09.2024 серія ВІ № 1243822 (а.с. 41), Договір про надання професійної правничої допомоги від 01.08.2024 року (а.с. 37-40), звіт про надання правової допомоги (а.с. 42), акт приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2024 (а.с. 43).

Відповідно до означених вище звіту та акту адвокат Шейко Р.А. на виконання Договору надав правову допомогу, що складається з такого : консультація Замовника з приводу звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" в зв`язку з порушенням договірних зобов`язань 1 година, вартість 1 300,00 грн; розробка правової позиції, складання позову та визначення доказів, якими він обґрунтовується 2 години, вартість 2600,00 грн; представництво інтересів Замовника (супровід) у суді першої інстанції 3 000,00 грн. Загальна вартість наданої правової допомоги клала 6 900,00 грн. Вартість правової допомоги узгоджена сторонами в повному обсязі. Клієнт претензій по об`єму, якості та строкам надання правової допомоги не має.

Адвокат Шейко Р.В. пред`явив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000179 від 17.09.2024 (а.с. 44).

На підтвердження проведення оплати отриманих позивачем послуг з правової допомоги в сумі 9 600,00 грн останній надав суду копію платіжної інструкції № 37336004 від 17.09.2024 (а.с. 45).

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Основні підстави та принципи відшкодування витрат викладено у пунктах 7.1 -7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22). Такі ж висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), пунктах 178-202 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглядав питання про витрати на оплату послуг адвоката у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 та від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

Суд враховує наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У розумінні умов частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат критеріям, наведеним у частині 4 цієї статті. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Проте у частині п`ятій статті 129 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу позивача не надав, у відзиві на позовну заяву проти стягнення вказаних витрат заперечив, стверджуючи необґрунтованість стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу з огляду на недотримання позивачем передбаченого Договором попереднього досудового врегулювання спору.

Оцінка цим заперечення надана судом даним рішенням.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18, пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 у справі № 922/1964/21.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У п. 57 постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17 виклав правову позицію про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За викладеного суд дійшов висновку, що:

- заявлені позивачем витрати на правову допомогу щодо консультації Замовника з приводу звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" в зв`язку з порушенням договірних зобов`язань 1 година, вартість 1 300,00 грн; розробки правової позиції, складання позову та визначення доказів, якими він обґрунтовується 2 години, вартість 2600,00 грн, у повному обсязі є співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг;

- заявлені позивачем витрати на правову допомогу у вигляді представництва інтересів Замовника (супровід) у суді першої інстанції 3 000,00 грн. не відповідають критерію розумності та співмірності.

При цьому суд враховує, що представнику позивача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід складання заяв по справі та участі у судових засіданнях, об`єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів справи, з урахуванням предмета даного спору та предмета доказування. Крім того, з відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив вбачається, що в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається лише на норми Цивільного та Господарського кодексів України, які регулюють спірні правовідношення, судова практика у даній категорії спорів є сталою. Справа розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, що не потребувало затрат часу адвоката. Додаткові пояснення позивача суд до розгляду не прийняв.

Проаналізувавши обсяг фактично наданих адвокатом послуг позивачу, суд дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, які були фактичними і неминучими, підтвердженими матеріалами справи та співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг в сумі 5 400,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" (вул. Європейська, 21, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 38874670) на користь Приватної фірми "КМ" (вул. Чумацький Шлях, 64Д, м. Полтава, Полтавська область, 36010, код ЄДРПОУ 22531471) 20 751,00 грн заборгованості з оплати отриманих послуг за квітень 2024, 183,70 грн річних за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 583,77 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 1 599,41 грн пені за період з 01.06.2024 по 16.09.2024, 20 751,00 грн штрафу, 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору та 5 400,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 25.11.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик