Рішення

від 25.11.2024 по справі 160/24476/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокуСправа №160/24476/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить:

-визнати протиправною діяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно поновлення мене, ОСОБА_1 , на військовому обліку;

-зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до реєстру «Оберіг» стосовно виключення мене, ОСОБА_1 , з військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він був звільнений з військової служби у званні «старший сержант» від 29.09.1987 та взятий на військовий облік військовозобов`язаних у запасі в ІНФОРМАЦІЯ_4 . 01.08.2012 йому виповнилось 45 років. Відповідно до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» його було виключено з військового обліку на підставі досягнення граничного віку перебування в запасі, про що зроблено відповідний запис у військово-обліковому документі від 31.12.2012. Факт виключення позивача з військового обліку посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 не заперечують. 18.05.2024 позивачем було завантажено додаток «Резерв +», де за результатами оновлення даних виявлено, що в реєстрі відсутня інформація щодо виключення його з військового обліку. Враховуючи зазначене, позивач звернувся безпосередньо до відповідача з метою внесення інформації в реєстр «Оберіг» щодо виключення його з військового обліку на підставі відповідного запису у військово-обліковому документі. Аналогічне звернення з вимогою внесення відомостей про виключення з військового обліку позивачем було направлено до Міністерства оборони України. У відповідь на свої звернення позивачем було отримано листи від ІНФОРМАЦІЯ_5 , в яких повідомлялось, що у відповідності до вимог Закону України №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 22.07.2014 у зв`язку зі зміною граничного віку перебування в запасі до 60 років ОСОБА_1 підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. Позивач категорично не погоджується з відповідачем та вказує, що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 трактують на власний розсуд зворотну дію закону в часі. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватись на правовідносини, які виникли і закінчились до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. На переконання позивача, в даному випадку початком правовідносин виступає взяття на військовий облік, а кінцем, безпосередньо, виключення з військового обліку. Під поняттям «виключення з військового обліку» необхідно розуміти невідворотну та постійну дію, яка означає, що особа втрачає статус військовозобов`язаного та на неї не поширюються обов`язки з військового обліку. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо поновлення його на військовому обліку, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24476/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду встановлено третій особі строк для надання пояснень.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третьою особою пояснень щодо позову не подано.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 22.02.1976 Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач 23.11.1985 призваний на строкову військову службу, 10.09.1987- звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку військової служби та взятий на військовий облік військовозобов`язаних у запасі.

01.08.2012 позивач досяг 45-річного віку.

Відповідно до відмітки (п.34) військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач з 31.12.2012 виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 .

22.05.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявами, в яких вимагав терміново внести до реєстру «Оберіг» інформацію про виключення його з військового обліку.

До заяв від 22.05.2024 долучив копію військового квитка серії НОМЕР_3 , а саме: сторінки: 1, 26, 27, 32, 33, та скріншот з мобільного застосунку «Резерв+».

Листом від 22.07.2024 №160/1/2797 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено позивачу, що він був виключений з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі, згідно з чинної на той час редакції Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992, водночас на підставі та у відповідності до вимог Закону України №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014, у зв`язку із зміною граничного віку перебування в запасі до 60 років він підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Листом від 01.08.2024№160/1/2971 ІНФОРМАЦІЯ_2 надано більш розгорнуту відповідь на його заяву про виключення з військового обліку та повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , був звільнений з військової служби у званні «старшого сержанта» та взятий на військовий облік військовозобов`язаних у запасі. Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення сорокарічного віку 01 серпня 2012 року, було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_10 і було зроблено. Запас військовозобов`язаних згідно зі статтею 28 Закону №2232-XІІ у редакції, яка діяла на момент досягнення сорокарічного віку 01 серпня 2012 року, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років. Водночас, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII ОСОБА_1 є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування запасі військовозобов`язаних другого розряду. Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-ХІІ ОСОБА_1 не досягнув граничного віку перебування у запасі посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 на законних підставах поновили ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних.

15.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 надав ще одну відповідь на заяву позивача від 25.05.2024,повторно повідомивши про те, що на підставі та у відповідності до вимог Закону України №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року у зв`язку із зміною граничного віку перебування в запасі до 60 років ОСОБА_1 підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо поновлення на військовому обліку, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).

За змістом частини першої, третьої та дев`ятої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону №2232-XI військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою, частиною шостою статті 37 Закону №2232-XI взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних, які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно з пунктом 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Відповідно до положень частини другої та четвертої статті 28 Закону №2232-XI (в редакції від 05.12.2012, чинної на час внесення до військового квитка позивача запису про виключення з військового обліку) запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд:

рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років;

прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Водночас положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того, чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач (1967р.н.) не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відтак, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач помилково вважає, що часом виникнення спірних правовідносин є досягнення ним 45-річного віку (01.08.2012) і саме станом на цей час слід застосовувати норми Закону №2232-ХІІ для вирішення питання досягнення ним граничного віку перебування в запасі, позаяк станом на 31.12.2012 (внесення запису про виключення з обліку) спору між сторонами щодо наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі не існувало.

Поряд з цим, підстави позову, що наведені позивачем у позові, вказують на те, що спір з приводу наявності у нього права на виключення з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виник з отриманням відповідей від ІНФОРМАЦІЯ_11 на його заяви від 22.05.2024, в яких позивач просив внести до реєстру «Оберіг» інформацію про виключення його з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону №2232-ХІІ, чинні станом на час звернення позивача з заявами від 22.05.2024.

Оскільки позивач не має права на виключення з військового обліку у зв`язку з недосягненням граничного віку перебування у запасі, відсутні підстави для виключення позивача із військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів .

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова