Рішення

від 25.11.2024 по справі 300/1921/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. справа № 300/1921/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Бойчук Надія Василівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за харчування за весь період проходження військової служби, починаючи з 03 березня 2022 року до 12 березня 2024 року, виходячи з середньої вартості харчування на добу одного військовослужбовця в цій військовій частині;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди у зв`язку з допущеною протиправною бездіяльністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що через релігійні переконання, під час військової служби, ОСОБА_1 не міг харчуватися в їдальнях для військовослужбовців, оскільки останній не вживає м`ясо, рибу, цибулю та часник, а також вегетаріанські продукти може вживати лише тоді, коли вони приготовані такими ж віруючим, які він. У зв`язку із самостійним фінансуванням харчування, 22.01.2024 ОСОБА_1 подав рапорт з проханням про здійснення виплати грошової компенсації за харчування за весь період проходження військової служби, проте, 16.02.2024 позивача ознайомлено з відмовою щодо здійснення виплати грошової компенсації. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.20-21).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.28).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.33-34).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.05.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що згідно із затвердженими нормами, військова частина НОМЕР_1 забезпечує раціональне, збалансоване та достатнє харчування для всіх військовослужбовці військової частини та надає затверджений набір продуктів. Окрім того, зазначено, що постановою КМУ від 29.03.2002 № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» не передбачено виплата грошової компенсації замість харчування у зв`язку із відмовою від наданого набору продуктів через релігійні переконання. Окрім того, звернуто увагу суду, що ОСОБА_1 окремо виділялися певні види продуктів харчування, які можуть задовольнити його потреби в харчуванні та не порушувати його релігійні переконання. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.37-39).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Відповідно до змісту витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2022 за 3 49 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 03 березня 2022 року (а.с.10).

Згідно змісту довідки Міжнародного товариства свідомості Крішни від 03.01.2024 за №01/24 судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2001 року і на даний час віруючий Міжнародного товариства свідомості Крішни. Відповідно до своїх релігійних переконань ОСОБА_1 дотримується принципу «ахімси» - відмова від будь-якого насилля над людьми та всіма живими істотами, не вживання м?яса, риби, яєць, цибулі та часнику. Вегетаріанські продукти він може вживати лише тоді, коли вони приготовані таким самим віруючим як він. Він не вживає жодні дурманні речовини та інтоксикації, включно з чаєм та кавою; не курить та дотримується целібату. Також, як віруючий Товариства свідомості Крішни, щодня з 5 до 7 години ранку він повторює Святі Імена Бога на вервиці та вголос (а.с.11).

22.01.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про здійснення виплати грошової компенсації за харчування за весь період проходження військової служби, починаючи з 03.03.2022 та в подальшому виплачувати її щомісячно (а.с.13-15).

За наслідками розгляду вказаного рапорту, військова частина НОМЕР_1 проінформувала заявника проте, що постановою КМУ від 29.03.2002 № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» не передбачена виплата грошової компенсації замість харчування у зв`язку із відмовою від наданого набору продуктів через релігійні переконання (а.с.16-17).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, на особливий період і його призначено на посаду стрільця 10го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № 66) 2-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення), яка підпорядковується військовій частині НОМЕР_2 (а.с.10).

В той же час, як встановлено судом, позивач виявив своє небажання харчуватися наданими військовою частиною НОМЕР_1 продуктами під час періоду проходження військової служби у зв`язку із відповідними релігійними переконаннями (а.с.13-15).

В даному аспекті суд вказує на таке.

Відповідно до законодавства та нормативних документів, що регулюють питання харчування у Збройних Силах України харчування військовослужбовців повинно відповідати вимогам санітарних та гігієнічних норм, а також стандартам якості та калорійності продуктів харчування.

Згідно із статтею 47 «Про Збройні Сили України» військовослужбовці мають право на щоденне безкоштовне харчування, яке забезпечується Міністерством оборони України.

Наказ Міністерства оборони України від 29.04.2020 № 140 «Про затвердження Порядку застосування Каталогу продуктів харчування» регулює механізм організації харчування особового складу та штатних тварин у системі Міністерства оборони України при забезпеченні харчовими продуктами за Каталогом продуктів харчування (далі - Каталог).

Каталог затверджується наказом Міністерства оборони України.

Каталог застосовується органами військового управління, військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами навчальних закладів, установами та організаціями, закладами охорони здоров`я у Збройних Силах України, Державною спеціальною службою транспорту (далі - військові частини).

Відповідно до пункту 5 розділу І наказу № 140 Міністерства оборони України від 29.04.2020 "Про затвердження Порядку застосування Каталогу продуктів харчування" встановлено, що перелік категорій військовослужбовців та інших категорій осіб, які мають право на харчування за рахунок держави, під час організації харчування за Каталогом, наведено у примітках до норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.

Пунктом 7 розділу І наказу № 140 вказано, що за неможливості організувати харчування гарячою їжею з використанням Каталогу військовослужбовці та інші категорії осіб, включаючи хворих, травмованих та поранених, які мають право на харчування за рахунок держави, можуть забезпечуватися наборами продуктів. Набір продуктів видається з урахуванням умов виконання завдань, фактичної наявності та строків їх зберігання.

Розділом VI наказу № 140 регулюється організація харчування у стаціонарних та польових умовах

Так, харчування особового складу за Каталогом у військових частинах організовується через їдальні (камбузи).

У кожній їдальні (камбузі) передбачено наявність необхідних приміщень, устаткування для забезпечення оптимальних умов приготування та приймання їжі. Їдальні для організації харчування особового складу за Каталогом забезпечуються майном та обладнанням, необхідними для проведення безперервного процесу харчування особового складу відповідно до Норм забезпечення столово-кухонним посудом, обладнанням, інвентарем та мийними засобами в системі Міністерства оборони України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 29 липня 2016 року № 390, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 16 вересня 2016 року за № 1259/29389.

За кожною одиницею обладнання закріплюється особа, яка зобов`язана виконувати правила експлуатації, обслуговування і техніки безпеки під час роботи з ним, стежити за необхідністю проведення своєчасного поточного ремонту і виконувати санітарно-гігієнічні вимоги щодо його утримання.

Відповідно до пункту 5 розділу VI наказу № 140 встановлено, що для особового складу військових частин, залежно від характеру навчально-бойової діяльності, встановлюється три- або чотириразове харчування. Час приймання їжі визначається в розпорядку дня, що затверджується командиром військової частини.

У разі організації триразового харчування гаряча їжа готується і видається тричі на добу - на сніданок, обід і вечерю. Також додатково готується друга вечеря для військовослужбовців у дні призначення їх для несення варти.

Сума для витрат у разі триразового харчування на добу розподіляється у відсотках таким чином: сніданок - 35%, обід - 45%, вечеря - 20%.

Чотириразовим харчуванням на добу забезпечується льотний склад. Проміжки між прийманнями їжі в усіх випадках не повинні перевищувати 4-5 годин. У дні польотів льотний склад забезпечується харчуванням за 1,5-2 години до початку польотів.

Сума для витрат при чотириразовому харчуванні на добу розподіляється у відсотках, наведених у додатку 3 до цього Порядку.

Другий сніданок (друга вечеря) видається в перерві між польотами або після їх закінчення. У дні, коли польоти не здійснюються, льотний склад забезпечується триразовим харчуванням на добу згідно з пунктом 6 цього розділу.

Пунктом 11 Розділу VI наказу № 140 їжа в їдальнях військових частин готується відповідно до затвердженої розкладки продуктів.

Розкладка продуктів складається з урахуванням базового меню, наведеного в додатку 4 до цього Порядку (не застосовується під час організації лікувального харчування та годування штатних тварин), наявного асортименту та кількості продуктів харчування, необхідності освіження запасів харчових продуктів та строків їх придатності, граничного обсягу коштів з розрахунку на одну особу та зекономленого обсягу коштів. Під час складання розкладки продуктів також ураховуються особливості і характер бойової підготовки, пора року, установлений режим харчування та побажання особового складу військової частини.

Під час формування розкладки продуктів дозволяється розбіжність між запланованим та фактичним використанням граничних обсягів коштів, але при цьому загальний залишок коштів на кінець тижня не повинен містити від`ємних значень.

Розкладка продуктів складається начальником продовольчої служби (помічником командира корабля) разом з начальником медичної служби військової частини, начальником їдальні та інст-руктором-кухарем (коком) (старшим кухарем (коком)). Розкладка продуктів у закладах охорони здоров`я складається лікарем-дієтологом (медичною сестрою з дієтичного харчування) за участю начальника продовольчої служби (помічника командира корабля) та інструктора-кухаря (старшого кухаря (кока), інструктора-кока). Розкладка продуктів підписується заступником командира військової частини з тилу (помічником командира корабля), начальником продовольчої служби, начальником медичної служби військової частини і затверджується командиром військової частини (командиром корабля). Розкладка продуктів, складається на тиждень окремо для кожної категорії у трьох примірниках та формує добове меню особового складу військової частини.

Мінімальна кількість кілокалорій для харчування військовослужбовця на добу складає не менше ніж 3500 кілокалорій (не розповсюджується на медичні заклади та під час годування службових собак).

Перший примірник розкладки продуктів залишається в діловодстві продовольчої служби військової частини і є підставою для виписування накладної на видавання продуктів з продовольчого складу в їдальню (на камбуз), інші два примірники видаються в їдальню. Другий примірник розміщується в гарячому цеху для організації приготування їжі. Третій примірник знаходиться разом із книгою обліку контролю за якістю приготування їжі.

Розкладка продуктів для харчування другою вечерею військовослужбовців у дні призначення їх для несення варти складається окремо в трьох примірниках. Перший примірник залишається в діловодстві продовольчої служби військової частини і є підставою для виписування накладної на видавання продуктів з продовольчого складу в їдальню (на камбуз), другий примірник видається в їдальню і знаходиться в інструктора-кухаря (старшого кухаря (кока), інструктора-кока) для керівництва під час приготування їжі, третій примірник розміщується в місці приймання їжі вартового приміщення для ознайомлення з ним осіб, які харчуються під час несення вартової служби.

Вносити зміни в затверджену розкладку продуктів, у тому числі в електронній системі (за її наявності), без дозволу командира військової частини забороняється. Після кожного внесення змін командир військової частини зобов`язаний підтвердити свій дозвіл підписом у розкладці продуктів.

За наявності технічної можливості здійснюється видача їжі з використанням ліній самообслуговування. При цьому кожен військовослужбовець за власними побажаннями отримує обов`язкові страви, визначені базовим меню згідно з додатком 4 до цього Порядку.

Пункт 17 VI наказу № 140 передбачає, що підготовка обіднього залу до приймання їжі проводиться персоналом їдальні. Температура готової їжі до початку її приймання особовим складом військової частини повинна бути: для перших страв - не нижче 75 °C, для других страв - не нижче 65 °C, чаю - 80 °C, третіх страв (компоту, соків) - не вище 14 °C. Упродовж приймання їжі дозволяється проводити додаткове приготування страв залежно від потреби, при цьому кількість готової їжі повинна забезпечити безперервний процес її видачі.

Окрім того, пунктом 18 коментованого розділу передбачено, що під час приготування їжі здійснюється контроль за:

відповідністю розрахункових, фактичних виходів готової їжі або окремих порцій з розрахунку від закладеної кількості харчових продуктів;

триразовою (чотириразовою) видачею харчових продуктів зі складу до їдальні;

відповідністю фактичної наявності продуктів харчування у їдальні з даними накладної;

недопущенням перевищення понад встановлені норми фактичних відходів під час обробки продуктів;

знання і виконання обов`язків персоналом їдальні військової частини.

Працівники, які постійно працюють на об`єктах продовольчої служби і мають контакт з харчовими продуктами в процесі їх виробництва, транспортування, зберігання, реалізації (начальники їдалень та складів, кухарі, коки, хліборізи, комірники, постійні кухонні працівники, працівники хлібозаводів та складів, спеціалісти з ремонту холодильного та технологічного устаткування, експедитори, водії спеціальних автомобілів, призначених для підвезення продуктів і хліба, у тому числі працівники, які здійснюють санітарну обробку і ремонт інвентарю та обладнання), забезпечуються відповідним спецодягом за встановленими нормами і допускаються до роботи за умови своєчасного та повного проходження обов`язкових медичних оглядів у строки, встановлені законодавством.

Тобто, військові частини забезпечують харчові потреби військовослужбовців, які несуть службу у різноманітних умовах, відповідно до встановлених вимог, містить достатню різноманітність харчових продуктів (страв), враховує релігійні, етнічні та культурні особливості, біологічно повноцінний за макро- та мікронутрієнтим складом, відповідає вимогам за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними показниками, простий у використанні, придатний до тривалого споживання задля збереження здоров`я, забезпечення високої боєздатності військовослужбовців ЗСУ при виконанні будь-якої складності бойових завдань.

Разом з цим, розділом І наказу № 140 регулюється питання щодо виплати грошової компенсації замість харчування, яке в свою чергу відповідно до пункту 8 розділу І коментованого наказу здійснюється, у випадках, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.

Виплата грошової компенсації здійснюється на підставі письмового наказу командира (начальника) військової частини за клопотаннями військовослужбовців.

Аналізуючи постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, суд зазначає, що відповідно до примітки до норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань (Норма № 1 загальновійськова) встановлено, що за рахунок держави харчуванням забезпечуються, зокрема:

а) військовослужбовці строкової військової служби, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими нормами;

військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах, у Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду.

Водночас, інших підстав щодо виплати грошової компенсації замість харчування, зокрема, самостійна відмова через релігійні переконання, вищевказаними актами не встановлена.

Матеріали справи свідчать, що з моменту мобілізації ОСОБА_1 перебуває на продовольчому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 .

Доказів, що у період проходження служби з 03.03.2022 позивач був позбавлений або не отримував харчування у необхідному обсязі, останнім не надано.

Суд звертає увагу також на те, що стороною позивача не надано жодного доказу, які б підтверджували факт купівлі та обсяг продуктів з урахуванням релігійних переконань ОСОБА_1 з 03.03.2022 до моменту подання позовної заяви.

З огляду на зазначене, суд критично ставиться до вказаного твердження представника позивача, як на таке, що не доводить фактичного отримання позивачем харчування за власні кошти під час проходження служби.

Разом з тим, враховуючи вищевказаний аналіз законодавства України, суд звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає компенсації за недоотримане у воєнний час продовольче забезпечення.

З урахуванням викладеного, підстав вважати, що висновок військової частини НОМЕР_3 викладений в листі від 16.02.2024 за № 50/410728 щодо відсутності підстав для надання грошової компенсації є протиправним чи за суттю, чи за процедурою його прийняття, суд не вбачає.

Суд бере до уваги умови проходження військової служби позивачем та вагомий внесок, однак, зазначає, що враховуючи всі обставити справи для військової частини та для держави в цілому буде надмірним тягарем здійснювати додаткові заходи щодо забезпечення окремого харчування для позивача, оскільки всі кошти на даний момент спрямовані на підтримку Збройних Сил України та інших військових формувань для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Окрім того, військовою частиною НОМЕР_3 зазначено, а позивачем за змістом позовної заяви не заперечується, факт надання відповідачем окремих видів продуктів харчування, які б дозволяли задовольним потреби позивача в харчуванні та не порушували б його релігійні переконання.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вже зазначалося судом вище, згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивачка не довела та судом не встановлено, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивачки, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання

Крім цього, позивачем не доведено співмірність розміру відшкодування моральної шкоди спричиненим негативним наслідкам.

Стосовно розміру моральної шкоди, яку на думку позивача, заподіяно неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що позивач в позовній заяві не наводить доказів щодо факту заподіяння йому душевних хвилювань чи фізичних страждань або дискримінації, не довів в чому полягає непоправна моральна шкода, що робить вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди необгрунтованими та безпідставними.

Також суд зазначає, що позивач також не підтверджує факт заподіяння моральних страждань або фізичної шкоди, за яких обставин вони заподіяні саме відповідачем.

Позивач оцінюючи моральну шкоду саме на суму розмірі 100 000,00 грн., не надав доказів на її підтвердження, не надав підтвердження тому, що це спричинило його здоров`ю шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, а отже позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.