Рішення

від 22.11.2024 по справі 640/19013/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року № 640/19013/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови у виконавчому провадженні (ВП) № НОМЕР_2.

Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 27.10.2023 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття та порушенням порядку здійснення останнього.

За час розгляду справі відповідачем не надано суду відзиву або інших докумнетів, зі змісту яких було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий документ №759/3513/16-ц виданий Святошинським районним судом міста Києва 23.09.2016 щодо виконання рішення суду про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у розмірі 42 600 дол. США та 58 323, 84 грн.

У ході здійснення виконавчого провадження з виконання виконавчого документу №759/3513/16-ц виданого Святошинським районним судом міста Києва 23.09.2016, майно, яке було предметом іпотеки, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , було передано іпотекодержателю - стягувачу у даному виконавчому провадженні. У зв`язку з цим, головним державним виконавцем Скуржинською Н.М. 23.08.2018 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Дана обставина підтверджується актом від 22.08.2018 № 52515582 про передачу нереалізованого майна (предмету іпотеки) стягувачу, та заявою ПАТ «Універсал Банк» про залишення нереалізованого майна за стягувачем.

11.10.2019 начальником Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 було скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 23.08.2018.

Проте ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06.07.2022 у справі № 759/3513/16-ц, провадження № 4-с/759/24/22 зазначені дії начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 були визнані неправомірними.

20.10.2022 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк М.І. винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 155 782, 24 грн, що відповідає 10% суми зазначеної у виконавчому документі №759/3513/16-ц.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі також - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно частин 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Статтями 75-76 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано виконання рішень про покладення на боржника обов`язку виконати певні дії, також врегульовано дії державного виконавця і заходи примусу щодо боржника у разі невиконання судового рішення.

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено правове регулювання справляння виконавчого збору при вчиненні виконавчих дій.

Так, за приписами частини 1 вказаної статті виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За змістом частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Разом з тим, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документу.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз зазначених норм у сукупності надає підстави для висновків, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 або закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою етап і 27 цього Закону), якщо виконавчий збір не стягнуто.

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина 5 статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати). В останньому випадку йдеться про частину 9 статті 27 Закону №1404-VIII, за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження (відповідно розпочато примусове виконання рішення). Питання про закінчення виконавчого провадження, та відповідно про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з`ясує, що для цього є відповідні підстави. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Як було зазначено вище, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору була винесена лише 20.10.2022, тобто вже після спливу більш ніж трьох років з дня закінчення виконавчого провадження, що з огляду на приписи частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є свідченням процедурного порушення, вчиненого державним виконавцем при її прийнятті.

Тобто, така постанова прийнята з порушенням строків встановлених вказаною статтею, що свідчить про її протиправність.

Крім того, державним виконавцем не враховано, що рішенням суду сума боргу у розмірі 42 600 дол. США та 58 323,84 грн. у справі №759/3513/16-ц стягувалась солідарно з декількох боржників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ), а відтак і виконавчий збір повинен стягуватися солідарно з усіх боржників, а не з кожного з боржників окремо в розмірі по 10% від суми боргу.

Прийняття постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від боргу окремо з одного з боржників без вказівки на солідарність такого стягнення в даній ситуації фактично призводить до того, що загальний розмір виконавчого збору за одним рішенням суду становить 30%, що не відповідає розміру виконавчого збору, встановленому у частині 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Також суд звертає увагу, що частинами 1 та 2 статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, чинній до 28.08.2018, передбачалося, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі - Закон № 2475-VIII) внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VIII, які набрали чинності з 28.08.2018, за змістом частин першої та другої якої виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Із аналізу норм Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28.08.2018, вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Законом №2475-VIII внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VIII, які набрали чинності з 28.08.2018, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, із урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року в справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, чинній після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VIII зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.08.2020 в справі №640/685/19, від 29.07.2020 в справі №1340/5050/18, від 12.08.2020 в справі №1340/5053/18, від 15.10.2020 в справі №280/5959/19, від 28.10.2020 в справі №400/878/20.

З урахуванням зазначеного та враховуючи, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника, суд доходить висновку, що база обрахування виконавчого збору визначена виконавцем невірно, оскільки вартість майна боржника, що була передана стягувачу за виконавчим документом становить 797 290, 00 грн, тобто виконавчий збір не може бути більшим ніж 79 729, 00 грн, що також не було враховано відповідачем.

Отже, з огляду на зазначені фактичні обставини у взаємозв`язку із вищевказаними приписами чинного законодавства, вбачається, що спірна постанова від 20.10.2022 про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 155 782, 24 грн прийнята з порушенням строків зазначених в частині 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» і за своїм змістом не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у спірній постанові. А тому, суд визнає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

Так, до позовної заяви було додано договір про надання правничої допомоги та платіжні доручення, які підтверджують сплату позивачем 16 000, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.

Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000, 00 грн.

Суд звертає увагу, що вказаний розмір витрат позивача відповідачем за час розгляду справи поставлений під сумнів не був.

Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на загальну суму 1 551, 82 грн.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 16 000, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 1 551, 82 грн (судовий збір), що сукупно становить 17 551, 82 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9; код ЄДРПОУ 34999049) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Буряк Марини Ігорівни від 20.10.2022 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 17 551, 82 грн (сімнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна гривня вісімдесят дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.