Рішення

від 25.11.2024 по справі 420/29542/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/29542/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з травня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 24 серпня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з травня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 24 серпня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. При цьому, остаточний розрахунок було проведено на виконання рішення суду 24.08.2024 року. Отже, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні. Крім того, факт невиплати сум донарахованого грошового забезпечення підтверджений судовим рішення, а тому позивач має право на отримання компенсації відповідно до Порядку № 159.

Представником відповідача 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту оскільки такі правовідносини врегульовані зазначеними вище Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.08.2024 року день зарахування грошових коштів на рахунок позивача), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Крім того, нарахування та виплата компенсації втрат доходів може бути окремим предметом спору, тож не може розглядатись судом одночасно з вирішенням питання щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.

Ухвалою суду від 25 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та наказом від 05 червня 2019 року № 53 з 05.06.2019 року виключений з кадрів ДСНС України, знятий з усіх видів забезпечення (а.с. 29).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 зі застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 зі застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року, з врахуванням раніше проведеної виплати; визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 року по 30.06.2019 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 зі застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) березень 2018 року; зобов`язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 року по 30.06.2019 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 зі застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) березень 2018 року, з врахуванням раніше проведеної виплати.

24 серпня 2024 року на виконання судового рішення по справі № 420/33997/23 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 67815,73 грн. (а.с. 8).

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України, Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. № 593, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 р. № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 р. за № 936/32388.

Разом з тим, ні Кодексом цивільного захисту України, ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в органах цивільного захисту населення.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

В свою чергу, як визначено ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковою для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

При цьому, аналогічна правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні службовців органів цивільного захисту викладався, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 р. по справі № 822/1091/16.

З матеріалів справи вбачається, що у день виключення позивача зі списків особового складу, йому не були виплачені в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 24.08.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23 (а.с. 8).

За таких підстав, суд дійшов висновку, що 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року по справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 18 квітня 2024 року по справі № 380/4205/23, від 01 травня 2024 року по справі № 140/16184/23.

Таким чином, за період з 06.06.2019 року по 18.07.2022 року період затримки розрахунку складає 1139 днів, та за період з 19.07.2022 року по 24.08.2024 року (шість місяців) складає 184 дні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про середній заробіток, наданої на виконання ухвали суду, середній заробіток становить за 1 календарний день ОСОБА_1 складає 380,56 грн. (а.с. 28).

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за період з 06.06.2019 року по 18.07.2022 року становить 433 457,84 грн. (1139 днів х 380,56 грн.) та за період з 19.07.2022 року по 24.08.2024 року (шість місяців) складає 70 023,04 грн. (184 днів х 380,56 грн.), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.

В постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Також, в цій постанові Верховний Суд вказав, що Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.

В постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Істотність частки невиплаченої суми (67815,73 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 06.06.2019 року по 18.07.2022 року становить 15,64 % (67815,73 грн. сума компенсації за судовими рішеннями) / 433 457,84 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100 %).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 06.06.2019 року по 18.07.2022 року становить 10606,38 грн. (15,64 % від 67815,73 грн.)

За таких підстав загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2019 року по 18.07.2022 року та за період з 19.07.2022 року по 24.08.2024 року (шість місяців), що підлягає виплаті позивачу складає 80 629,42 грн. (10606,38 грн. + 70 023,04 грн.).

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язання 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З аналізу вищевикладеного слідує, що обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року по справі № 487/6923/16-а.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159.

Відповідно до п. 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно п. 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Пунктом 3 Порядку № 159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З аналізу вищевикладеного слідує, що право на компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (пенсія) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

При цьому, приписами чинного законодавства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати пенсії за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі №815/2454/18.

При цьому, Верховний Суд в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/2454/18, з посилання на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 правові висновки, зазначив, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Відтак, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Вкаазана правова позиція узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі №465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року по справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року по справі №816/301/16, від 04.01.2019 року по справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року по справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року по справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року по справі №264/6796/16-а.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, а тому посилання позивача на те, що він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 року є неспроможними.

З матеріалів справи вбачається, що 24 серпня 2024 року на виконання судового рішення по справі № 420/33997/23 ОСОБА_1 нараховано та виплачено кошти у розмірі 67815,73 грн. (а.с. 8).

При цьому, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23 набрало законної сили 11.06.2024 року (про що зазначено в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Таким чином, саме з 12.06.2024 року (наступний день після набрання законної сили рішенням суду) у 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виник обов`язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Однак, виплату коштів ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23 відповідачем проведено лише 24 серпня 2024 року (а.с. 8).

За таких підстав, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу, ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язання 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80 629,42 грн. (вісімдесят тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень 42 копійки), з урахуванням обов`язкових відрахувань; визнання протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум індексації грошового забезпечення, нарахованих 24.08.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23; зобов`язання 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 12.06.2024 року по 23.08.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати сум індексації грошового забезпечення, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38326722, адреса місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Захисників Зміїного, 19) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80 629,42 грн. (вісімдесят тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень 42 копійки), з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум індексації грошового забезпечення, нарахованих 24.08.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 12.06.2024 року по 23.08.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати сум індексації грошового забезпечення, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/33997/23, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38326722, адреса місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Захисників Зміїного, 19) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук