Рішення

від 25.11.2024 по справі 460/9626/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2024 року м. Рівне№460/9626/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

визнати протиправним рішенння Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №172550007606 від 29.02.2024;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

02.09.2024 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, відтак ухвалою суду від 04.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 22.12.2023 отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач звернулася до пенсійного органу з заявою про нарахування та виплату передбаченої пунктом 7.1 Прикінцевих положень вищезазначеного закону грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій станом на день її призначення, проте, рішенням відповідача 2 від 29.02.2024 відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової допомоги, у зв`язку з тим, що відсутні підстави для зарахування періодів роботи з 20.01.1988 по 31.12.2019 до стажу роботи враховуючи відсутність посади фельдшер-лаборант у переліку установ охорони здоров`я, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 04.11.1993 №909. Однак, позивач зазначає, що вона має достатньо спеціального стажу для отримання зазначеної грошової допомоги. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

04.10.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення позову, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. ГУ ПФУ в Рівненській області області вказало, що у зв`язку із відсутністю 30 років страхового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відсутні. З урахуванням наведеного просив у задоволенні позов відмовити повністю.

Відповідач 2 правом на подачу відзиву не скористався, на виконання вимог ухвали від 04.09.2024 надав завірені належним чином копії документів з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 22.12.2023 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до відомостей трудової книжки № НОМЕР_1 від 12.08.1982 позивач:

з 20.01.1998 (наказ №4 від 19.01.1988) по 01.01.2012 (наказ №16-од від 30.12.2011) працювала на 1,0 посади клінічного лаборанта Вербської дільничої лікарні;

з 18.09.2008 (наказ №4 від 19.01.1988) посаду клінічного лаборанта перейменовано на "фельдшер-лаборант", згідно класифікатора професій ДК-003-95;

з 01.01.2012 (наказ №16 від 30.12.2011) по 22.04.2013 (наказ №138-ос від 22.04.2013) працювала на 1,0 посади фельдшер-лаборант Вербської дільничої лікарні комунального закладу "Дубенська центральна районна лікарня".

У зв`язку із створенням комунального закладу "Дубенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Дубенської районної ради, з 23.04.2013 (наказ №41-ос від 22.04.2013) була прийнята по переводу з комунального закладу "Дубенська центральна районна лікарня" на 1,0 посадифельдшера-лаборанта Вербської амбулаторії ЗПСМ.

18.07.2018 комунальний заклад "Дубенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Дубенської районної ради реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство "Дубенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (наказ №46-од від 17.07.2018).

З 01.01.2019 позивач переведена на посаду лаборанта амбулаторії ЗПСМ с.Верба (наказ №110-ос від 31.12.2018).

27.01.2021 комунальне некомерційне підприємство "Дубенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство "Дубенський центр первинної медико-санітарної допомоги" Привільненської сільської ради.

20.02.2024 позивач звернулася із заявою до пенсійного органу про призначення грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій у відповідності до пункту 7.1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням від 29.02.2024 №172550007606 Головне управління ПФУ в м.Києві відмовлено у задоволенні заяви, у зв`язку з тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" посада фельдшер-лаборант не зазначена в Найменуванні посад закладів охорони здоров`я.

Не погодившись із вказаними діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Згідно із пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Згідно пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 7 Порядку № 1191 встановлено, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2019 по справі №724/579/17, від 20.02.2019 по справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 по справі №466/5637/17.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після такої дати, серед іншого, з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.

Отже, особливістю цього виду пенсії є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю при залишенні роботи.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 (далі-Перелік №909).

Так, у розділі 2 "Охорона здоров`я" цього Переліку №909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років.

Крім того, у примітці 2 до Переліку №909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Визначення поняття "заклад охорони здоров`я" міститься у статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" №2108-XII від 19 листопада 1992 року, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Водночас, даною статтею визначено поняття медичної допомоги - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров`я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов`язана з її наданням.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом "е" ч.1 ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

Статтею 3 п. "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, а п. "д" ч.3 ст.56 нового ж Закону передбачено, що до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частиною 2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачається, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За приписами ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" безпосередньо охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я.

Середній медичний персонал - особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності. Середній медичний персонал надає долікарську медичну допомогу, здійснює догляд за хворими, виконує під керівництвом лікаря профілактичну, діагностичну, лікувально -реабілітаційну, санітарно - противоепидемічну і організаторську роботу.

До складу середнього медичного персоналу входять фельдшера, акушерки, медичні сестри, санітарні фельдшери, фельдшери-лаборанти, рентгено-лаборанти, зубні лікарі, зубні техніки та інші.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 "Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати".

Як зазначалось вище, у відповідності до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і та соціального захисту і посад, робота на вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Виходячи зі змісту пункту 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909, робота на посаді лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменувань посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально- трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепід- служби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах дає право на пенсію за вислугу років.

Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 "Охорона здоров`я", затвердженого та впровадженого в дію наказом Міністерства охорони здоров`я України №117 від 29.03.2002 включено професійну назву роботи "фельдшер-лаборант" під номером 49.

Згідно вищевказаного довідника до кваліфікаційних вимог фельдшер-лаборанта віднесено неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лабораторна діагностика" або "Лікувальна справа". Спеціалізація за профілем роботи. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо).

Отже, посада фельдшер-лаборант належить до посад середнього медичного персоналу.

Суд наголошує, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів від 04.11.1993 №909 середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) відноситься до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Тому, на думку суду, позивач має право на зарахування стажу роботи з 20.01.1988 по 31.12.2019 до спеціального стажу, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

Враховуючи наведене вище, встановлено, що позивач відповідає всім умовам, за яких Пенсійний орган мав прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тому, суд приходить до висновку, що відмова Головного управління ПФУ в м.Києві у призначенні позивачу грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій є протиправною, відповідно ефективним способом захисту, що сприятиме повному відновленню порушеного права, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено суду правомірність своїх дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви у цій справі сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн., а тому судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору підлягають стягненню солідарно на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Щодо стягнення на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію ордера серії ВК №1139673; договір про надання правничої допомоги від 12.08.2024 №73/24; розрахунок вартості послуг за договором про надання правничої допомоги №73/24 від 12.08.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера №9 від 20.08.2024.

Відповідно до розрахунку вартості послуг за договором про надання правничої допомоги №73/24 від 12.08.2024, адвокат надала такі послуги:

консультація та правовий аналіз документів - 3000,00 грн.;

подання адвокатського запиту до МОЗ - 3000,00 грн.;

складання та подання позовної заяви.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000,00 грн. є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Отже, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №172550007606 від 29.02.2024 про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

Стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 25 листопада 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)

Суддя С.А. Борискін