Постанова

від 25.11.2024 по справі 320/36108/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/36108/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Заїки М.М.,

суддів - Кузьменка В.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі - Руденку Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" (далі - ТОВ "СТЕНЛІ", позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2022 №00385250702, №00385270702 та податкової вимоги від 01.05.2023 №0011351-1302-2615.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 позов задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 21.12.2022 № 00385250702, № 00385270702 прийняті на підставі висновків відповідача про безпідставність відображення позивачем у податковому обліку наслідків господарських операцій з придбання послуг у ТОВ «Еко-Енергопром».

Разом з цим, позивач має всі необхідні первинні документи, які оформлені відповідно до законодавства та відображають характеристику таких господарських операцій.

Зауваження податкових органів не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства та не спростовують дійсності документів позивача.

Так, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ «Еко-Енергопром» розглянутих операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідачем жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності підстав для включення сум ПДВ з придбання наведених послуг до податкового кредиту та формування витрат до суду надано не було.

Податкова вимога від 01.05.2023 № 0011351-1302-2615 складена у зв`язку із наявністю податкового боргу, який виник у зв`язку із несплатою грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 21.12.2022 №00385250702, №00385270702. Тому, протиправність вказаних рішень має наслідком протиправність зазначеної вимоги про сплату податкового боргу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що первинні документи, складені ТОВ "СТЕНЛІ" на підставі операцій із ТОВ «Еко-Енергопром», виконані з порушенням норм законодавства та не дають можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Еко-Енергопром».

Так, перевіркою встановлено, що:

- ТОВ «Еко-Енергопром» фактично не здійснювало збір та утилізацію відпрацьованого мастила та олив за складеними з ТОВ «СТЕНЛІ» податковими накладними та актами виконаних робіт (мастила та оливи фактично не передавались для утилізації);

- у ТОВ «Еко-Енергопром» фактично відсутні власні та/або орендовані основні засоби для прийому відпрацьованих мастил (максимальна одночасна завантаженість для прийому мастил складає 24 тони (акти виконаних робіт складались фактично у день зарахування авансів за таку утилізацію, обсяги виконаних робіт в середньому складали 40 тон мастил без урахування обсягів, що приймались від інших контрагентів, що сплачували ТОВ «Еко-Енергопром» за таку утилізацію з метою привласнення грошових коштів);

- у ТОВ «Еко-Енергопром» фактично відсутня достатня кількість працюючих для забезпечення та організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил;

- контрагенти-постачальники ТОВ «Еко-Енергопром», яких нібито залучали для проведення відповідних робіт, фактично не здійснювали утилізацію та збирання відпрацьованих мастил, господарських операцій з такої утилізації, a проводили документування нереальних операцій;

- фактичне керування ТОВ «Еко-Енергопром» здійснювала особа, яка не мала права підпису первинних документів, та володіла печаткою підприємства.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 29.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Зауважив, що з наданих первинних документів можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, такі документи підтверджують факт здійснення між сторонами господарської операції, відсутність з боку позивача порушень вимог податкового законодавства.

Операції з ТОВ «Еко-Енергопром» мають економічну мету та пов`язані із господарською діяльністю ТОВ «СТЕНЛІ».

ТОВ «Еко-Енергопром» є суб`єктом реального сектору економіки, який має ряд спеціальних дозвільних документів, приймає участь у виконанні державних замовлень.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник позивача наполягала на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що на підставі направлень від 22.08.2019 № 1806/26-15-14-02-06, №1807/26-15-14-02-06, № 1712/26-15-42-05, від 28.08.2019 № 1927/26-15-14-06-05 та наказу контролюючого органу від 30.07.2019 № 10167, від 02.02.2019 № 99, на підставі п.п. ст. 20, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «СТЕНЛІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 10.04.2013 по 30.06.2019 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 19.09.2019 № 37/26-15-05-02-06/38683477 про результати документальної планової виїзної перевірки.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 115 475,00 грн, в тому числі за 2016 рік у сумі 519 115,00 грн, за 2017 рік у сумі 460423,00 грн, за 2018 рік у сумі 135 937,00 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 390 592,00 грн, в тому числі за січень 2016 року у сумі 10 880,00 грн, за лютий 2016 року у сумі 86 950,00 грн, за квітень 2016 року у сумі 168 075,00 грн, за травень 2016 року у сумі 189 877,00 грн, за липень 2016 року у сумі 128 479,00 грн, за серпень 2016 року у сумі 65 539,00 грн, за вересень 2016 року у сумі 45 334,00 грн, за жовтень 2016 року у сумі 45 334,00 грн, за листопад 2016 року у сумі 12316,00 грн, за грудень 2016 року у сумі 8 522,00 грн, за березень 2017 року у сумі 43981,00 грн, за червень 2017 року у сумі 187 205,00 грн, за жовтень 2017 року у сумі 144283,00 грн, за листопад 2017 року у сумі 127 004,00 грн, за січень 2018 року у сумі 53467,00 грн, за січень 2019 року у сумі 118 680,00 грн.

21.12.2022 на підставі вказаних висновків перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00385250702, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «СТЕНЛІ» з податку на додану вартість на 843 275,00 грн, з яких 674 620,00 грн за податковим зобов`язанням та 168 655,00 грн штрафних санкцій;

- № 00385270702, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «СТЕНЛІ» з податку на прибуток підприємств на 745 450,00 грн, з яких 596 360,00 грн за податковим зобов`язанням та 149 090,00 грн штрафних санкцій;

У зв`язку із несплатою грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 21.12.2022 № 00385250702 та № 00385270702, контролюючим органом складено та направлено ТОВ «СТЕНЛІ» податкову вимогу від 01.05.2023 № 0011351-1302-2615 про сплату податкового боргу в сумі 1 837 284,45 грн.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями-рішеннями від 21.09.2021 №70732/0703, № 70738/0703 та № 70760/0703 та, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки перевірки необґрунтовані, а прийняті на їх підставі рішення - протиправні та підлягають скасуванню.

Щодо вказаних висновків суду першої інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Під витратами відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висловила наступні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону №996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Згідно із ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні даної справи суд також керувався закріпленим у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципом презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Розглядувана позиція узгоджується зі змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі; операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій та не може бути беззаперечним свідченням того, вона не пов`язана з господарською діяльністю платника податків.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений в отриманні позитивного економічного ефекту.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 160/25897/21 зауважив, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Встановлено, що у 2017 році між позивачем та компанією «Ringomark L.P.» (Шотландія) було укладено контракт від 09.01.2017 № 09011703, відповідно до якого позивач імпортував на територію України масло трансформаторне.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 № 1221 встановлено, що підприємства, установи та організації всіх форм власності, що виробляють або імпортують для вільного використання мастила (оливи) за кодами товарних підкатегорій згідно з УКТЗЕД 2710 19 81 00, 2710 19 83 00, 2710 19 87 00, 2710 19 91 00, 2710 19 93 00, 2710 19 99 00, 2710 20 90 00, 3403 19 10 00, 3403 19 90 10 і 3403 99 00 10, внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані мастила (оливи), зобов`язані самостійно відповідно до законодавства забезпечити збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізацію та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) або укласти договори про виконання робіт з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) тільки із суб`єктами господарювання - переробниками відповідних мастил (олив), що мають ліцензію на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами, з урахуванням встановленої ціни на послуги з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив).

Ціна на послуги з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) становить: для імпортерів 0,8 гривні (без урахування податку на додану вартість) за 1 літр під час митного оформлення товару; для виробників 0,8 гривні (без урахування податку на додану вартість) за 1 літр під час першого продажу продукції за даними щоквартальної звітності.

Також постановою Кабінету Міністрів України від17.12.2012 № 1221 було затверджено Порядок збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив), згідно пункту 15 якого під час здійснення державного екологічного контролю, що передує завершенню митного оформлення, імпортер мастил (олив) надає державному інспектору з охорони навколишнього природного середовища територіального органу Держекоінспекції (далі - державний інспектор) підписані сторонами та завірені печаткою імпортера (у разі її наявності):

дві копії договору про виконання робіт з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) переробниками відпрацьованих мастил (олив);

дві копії документів про оплату послуг з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) з урахуванням встановленої ціни на послуги з організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та знешкодження відпрацьованих мастил (олив). Оплата таких послуг здійснюється за весь обсяг ввезених мастил (олив).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 № 1221 між позивачем та ТОВ «Еко-Енергопром» укладено договір № 13/04 від 13.04.2016 про надання послуг із збирання, переведення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив).

Відповідно до п. 1.1 договору № 13/4 ТОВ «Еко-Енергопром» прийняло на себе зобов`язання по наданню послуг зі збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації відпрацьованих мастил відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 №1221.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що позивач здійснює 100% передоплату по рахункам ТОВ «Еко-Енергопром» шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок останнього.

Згідно із п.2.2 договору вартість послуг складає 0,8 грн за 1 літр відпрацьованих мастил без податку на додану вартість.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що оплата послуг здійснюється позивачем до закінчення митного оформлення у відповідності з обсягом зазначеним позивачем у заявці. Надання послуг відповідно до п. 3.2, 4.5 договору оформлюється шляхом підписання сторонами відповідного акту.

Відповідно до п. 3.1 договору визначено, що позивач надає ТОВ «Еко-Енергопром» заявку про кількість мастила, що імпортується зокрема за УКТЗЕД 2710 19 93 00, внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані мастила.

За наслідком виконання договору було складено додатки до договору, де визначено обсяг мастила, що підлягає утилізації, акти надання послуг, зареєстровано податкові накладні, податковий кредит включено позивачем в декларації з податком на додану вартість.

На підтвердження реальності укладеного між ТОВ «СТЕНЛІ» та ТОВ «Еко-Енергопром» правочину про надання послуг із збирання, переведення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) за 2017 рік - лютий 2018 рік, за який контролюючим органом донараховано суму податкового зобов`язання позивачу, останнім подано до суду ряд первино - бухгалтерських документів, а саме:

- вантажні митні декларації № 1969 від 23.02.2017, № 51 від 01.03.2017, 300071 від, 02.03.2017, № 830 від 15.03.2017, № 28.05. від 20.04.2017, № 3192 26.04.2017, № 3252 від 27.04.2017, № 3258 від 27.04.2017, № 3524 від 04.05.2017, № 3570 від 04.05.2017, № 3750 від 06.05.2017, № 303179 від 10.05.2017, в№ 3886 від 11.05.2017, № 5709 від 06.06.2017, № 21402 від 09.06.2017, № 6242 від 20.06.2017, № 6583 від 26.06.2017, № 7023 від 04.07.2017, № 7036 від 05.07.2017, № 7189 від 06.07.2017, № 306715 від 04.08.2017, № 9069 від 08.08.2017, № 9214 від 09.08.2017, № 9216 від 09.08.2017, № 307098 від 14.08.2017, № 11144 від 06.09.2017, № 11129 від 06.09.2017, № 11770 від 14.09.2017, № 308547 від 18.09.2017, № 308618 від 20.09.2017, № 12292 від 21.09.2017, № 12284 від 21.09.2017, № 309007 від 28.09.2017, № 12729 від 28.09.2017, № 309906 від 29.09.2017, № 309905 від 17.10.2017, № 23202 від 24.10.2017, № 310723 від 02.11.2017, № 15682 від 08.11.2017, № 311211 від 13.11.2017, № 241 від 10.01.2018, № 246 від 10.01.2018, № 415 від 10.01.2018, № 1467 від 01.02.2018, № 1471 від 01.02.2018, № 11591 від 08.02.2018, № 1759 від 12.02.2018, № 1931 від 12.02.2018, № 2323 від 20.02.2018, № від 22.02.2018;

- додатки до договору № 13/04 № 23 від 21.02.2017, № 22 від 16.02.2017, № 24 від 01.03.2017, № 25 від 09.03.2017, № 26, від 14.04.2017, № 27 від 14.04.2017, № 28 від 21.04.2017 № 29 від 21.04.2017, № 32 від 28.04.2017, № 33 від 28.04.2017, № 34 від 04.05.2017, № 36 від 04.05.2017, № 35 від 04.05.2017, № 38 від 01.06.2017, № 37 від 01.06.2017, № 41 від 15.06.2017, № 42 від 21.06.2017, № 44 від 29.06.2017, № 43 від 29.06.2017, № 45 від 03.07.2017, № 48 від 28.07.2017, № 49 від 04.08.2017, № 50 від 07.08.2017, № 51 від 07.08.2017, № 52 від 11.08.2017, № 54 від 04.09.2017, № 53 від 04.09.2017, № 56 від 12.09.2017, № 55 від 08.09.2017, № 57 від 18.09.2017, № 59 від 19.09.2017, № 58 від 19.09.2017, № 61 від 26.09.2017, № 60 від 26.09.2017, № 62 від 26.09.2017, № 63 від 06.10.2017, № 64 від 20.10.2017, № 65 від 01.11.2017, № 66 від 07.11.2017, № 67 від 09.11.2017, № 70 від 05.01.2018, № 71 від 05.01.2018, № 72 від 05.01.2018, № 73 від 31.01.2018, № 74 від 31.01.2018, № 76 від 06.02.2018, № 75 від 06.02.2018, № 77 від 09.02.2018, № 78 від 20.02.2018, № 79 від 20.02.2018;

- акти прийнятих послуг № 129 від 22.02.2017, № 115 від 17.0.2017, № 159 від 01.03.2017, № 198 від 13.03.2017, № 324 від 20.04.2017, № 325 від 20.04.2017, № 341 від 27.04.2017, № 342 від 27.04.2017, № 368 від 03.05.2017, № 371 від 05.05.2017, № 376 від 10.05.2017, № 378 від 10.05.2017, № 377 від 10.05.2017, № 455 від 06.06.2017, № 456 від 06.06.2017, № 501 від 19.06.2017, № 529 від 26.06.2017, № 546 від 04.07.2017, № 545 від 04.07.2017, № 554 від 07.07.2017, № 602 від 04.08.2017, № 631 від 07.08.2017, № 641 від 11.08.2017, № 640 від 11.08.2017, № 643 від 14.08.2017, № 674 від 06.09.2017, № 673 від 05.09.2017, № 696 від 14.09.2017, № 700 від 18.09.2017, № 845 від 27.09.2017, № 726 від 27.09.2017, № 724 від 27.09.2017, № 723 від 27.09.2017, № 725 від 27.09.2017, № 727 від 27.09.2017, № 773 від 18.10.2017, № 783 від 23.10.2017, № 813 від 02.11.2017, № 832 від 09.11.2017, № 840 від 13.11.2017, № 8 від 10.01.2018, № 9 від 10.01.2018, № 7 від 09.01.2018, № 46 від 01.02.2018, № 47 від 01.02.2018, № 63 від 08.02.2018, № 62 від 08.02.2018, № 75 від 13.02.2018 № 84 від 21.02.2018, № 87 від 22.02.2018.

Аналіз наведених документів свідчить, що кількість масла у вантажно митних деклараціях, яка ввозилася відповідає кількості масла, яке мало утилізуватися ТОВ «Еко-Енергопром» згідно додатків до договору № 13/04.

Вартість утилізації масла визначалась за тарифом 0,8 грн за 1 літр відпрацьованих мастил, тобто згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 № 1221.

Позивачем надані банківські виписки про оплату послуг ТОВ «Еко-Енергопром» до Держекоінспекції, у якої будь-яких заперечень або зауважень не виникало.

Також встановлено, що ТОВ «Еко-Енергопром» станом на момент вчинення операцій, а також на сьогодні має діюче свідоцтво платника податку на додану вартість, що видане у 2009 році. ТОВ «Еко-Енергопром» має діючі дозволи та ліцензії:

- відповідно наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 02.12.2015 № 458 - ліцензію зокрема на поводження з відпрацьованими нафтопродуктами, не придатними для використання за призначенням (у тому числі відпрацьованими моторними, індустріальними маслами та їх сумішами);

- відповідно витягу Уктрансбезпеки від 13.03.2019 товариство має згідно рішення № 203 від 02.03.2018 дозвіл на перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями;

- дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області № 11.17.32 від 03.01.2017 на експлуатацію устаткування, пов`язаного з виробництвом, використанням, переробкою, зберіганням, транспортуванням, застосуванням, утилізацією чи знешкодженням вибухонебезпечних і небезпечних речовин (із переліком обладнання 26 одиниць);

- дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області № 1877.21.32 від 11.10.2021 на експлуатацію устаткування, пов`язаного з виробництвом, використанням, переробкою, зберіганням, транспортуванням, застосуванням, утилізацією чи знешкодженням вибухонебезпечних і небезпечних речовин 1 і 2 класу небезпеки (із переліком обладнання 17 одиниць);

- дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області № 1928.21.32 від 18.10.2021 на виконання, в тому числі газонебезпечних, вибухонебезпечних робіт, переробки, утилізації та знешкодження вибухонебезпечних і небезпечних речовин;

- дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 21.03.2023 Департаменту екології та природних ресурсів.

Позивач також вказав, що ТОВ «Еко-Енергопром» з 2017 року і до сьогодні приймає участь у державних закупівлях, ТОВ «Еко-Енергопром» укладено договори з державними підприємствами щодо утилізації небезпечних відходів.

У свою чергу відповідач стверджує про нереальність вказаних господарських операцій між ТОВ «СТЕНЛІ» та ТОВ «Еко-Енергопром», зазначаючи, що:

- ТОВ «Еко-Енергопром» фактично не здійснювало збір та утилізацію відпрацьованого мастила та олив за складеними з ТОВ «СТЕНЛІ» податковими накладними та актами виконаних робіт (мастила та оливи фактично не передавались для утилізації), адже не здійснювало реальної господарської діяльності;

- у ТОВ «Еко-Енергопром» фактично відсутні власні та/або орендовані основні засоби для прийому відпрацьованих мастил (максимальна одночасна завантаженість для прийому мастил складає 24 тони (акти виконаних робіт складались фактично у день зарахування авансів за таку утилізацію, обсяги виконаних робіт в середньому складали 40 тон мастил без урахування обсягів, що приймались від інших контрагентів, що сплачували ТОВ «Еко-Енергопром» за таку утилізацію з метою привласнення грошових коштів);

- у ТОВ «Еко-Енергопром» фактично відсутня достатня кількість працюючих для забезпечення та організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил;

- контрагенти-постачальники ТОВ «Еко-Енергопром», яких нібито залучали для проведення відповідних робіт, фактично не здійснювали утилізацію та збирання відпрацьованих мастил, господарських операцій з такої утилізації, a проводили документування нереальних операцій;

- фактичне керування ТОВ «Еко-Енергопром» здійснювала особа, яка не мала права підпису первинних документів, та володіла печаткою підприємства, що підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2018 у справі № 761/13516/18 про накладення арешту на рахунки у кримінальному провадженні № 120171100000000726 від 25.09.2017.

Разом з цим, вказані доводи відповідача безпосередньо не стосуються господарський операцій між ТОВ «СТЕНЛІ» та ТОВ «Еко-Енергопром», а у контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судом обставин фактично зводяться до припущень, висловлених на підставі аналізу ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2018 у справі № 761/13516/18 та матеріалів кримінального провадження № 120171100000000726 від 25.09.2017.

З огляду на наведений принцип індивідуальної відповідальності за податкові правопорушення, позивач не повинен зазнавати негативних наслідків можливих порушень вимог податкового законодавства, вчинених ТОВ «Еко-Енергопром» чи його контрагентами.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

При цьому, за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 навіть наявність вироку не є безумовним свідченням нереальності господарських операцій відображених у податковому обліку.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

Необхідно зауважити, що залучення ресурсів для надання послуг позивачу могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів, зокрема й щодо придбання матеріального втілення результатів надання таких послуг. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Узагальнюючи вищевикладене, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що матеріали перевірки не мають підтвердження наявності суттєвих порушень форми чи змісту первинних документів наданих ТОВ «СТЕНЛІ». Зазначене дає підстави для висновку про реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Еко-Енергопром».

При цьому, Верховний Суд у постанові від 21.08.2023 у справі № 200/2903/22 зауважив, що інформація, яка міститься в базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем.

З урахуванням наведеного у сукупності апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатнього документального підтвердження фактичного здійснення вказаних господарських операцій між ТОВ «СТЕНЛІ» та ТОВ «Еко-Енергопром», наявність економічного змісту та зв`язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «СТЕНЛІ».

Тому, колегія суддів вважає, що позивач правомірно сформував витрати та податковий кредит за результатом придбання вказаних послуг у ТОВ «Еко-Енергопром», що свідчить про необґрунтованість відповідних висновків перевірки, а отже й про протиправність та необхідність скасування прийнятих на підставі таких висновків податкових повідомлень-рішень від 21.12.2022 № 00385250702, № 00385270702.

У відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Встановлено, що податкову вимогу від 01.05.2023 № 0011351-1302-2615 про сплату податкового боргу в сумі 1 837 284,45 грн контролюючим органом складено та направлено ТОВ «СТЕНЛІ» зв`язку із несплатою позивачем грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 21.12.2022 № 00385250702 та № 00385270702.

Оскільки у ході судового розгляду даної справи встановлено протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2022 № 00385250702, №00385270702 наявні підстави для задоволення похідної від вказаних позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01.05.2023 №0011351-1302-2615.

Згідно із ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно із пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам апеляційної скарги. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив оскаржене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, відповідно до статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.М. Заїка

Судді В.В. Кузьменко

Є.О. Сорочко