Рішення

від 17.10.2024 по справі 761/77/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/77/24

Провадження № 2/761/4895/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.,

з участю секретаря: Яцишина А.О.

розглянувши у загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності та стягнення грошових кошт, -

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності та стягнення грошових коштів, відповідного до якої позивач просить суд:

-визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» право власності на кошти в розмірі 360 000,00 грн., що знаходились на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 ;

-стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» грошові кошти у розмірі 324 000,00 грн.;

-стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» грошові кошти у розмірі 36 000 грн.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на даний час не існує будь-яких договірних відносин. ТОВ «ДЕНАВІТА» здійснено помилкове перерахування коштів у розмірі 360 000,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 , відкритий ФОП ОСОБА_2 у АТ «КБ «Приватбанк», що підтверджується платіжним дорученням від 02.11.2021 року №253. 10 листопада 2021 року ТОВ «ДЕНАВІТА» направило ОСОБА_2 претензію №04 з вимогою повернути помилково сплачені грошові кошти згідно платіжного доручення від 02.11.2021 №253. Від 24.12.2021 р. № 3-2021 ОСОБА_2 була направлена відповідь на претензію ТОВ «ДЕНАВІТА», у якій повідомив, що неодноразово звертався до АТ «КБ «Приватбанк» з вимогою здійснити перерахування помилково сплачених грошових коштів відправнику - ТОВ «ДЕНАВІТА». Однак банком було відмовлено у здійснені переказу. Крім того, ОСОБА_2 стало відомо, що на рахунок НОМЕР_1 , відкритий у АТ «КБ «Приватбанк» накладено арешт на підставі постанови про арешт коштів боржника, винесеної 12.10.2021 головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмак О.О. у ВП № НОМЕР_3, у якому ОСОБА_2 є боржником. Тобто, відповідно до відповіді на претензію ТОВ «ДЕНАВІТА», наявність арешту коштів на рахунку НОМЕР_1 забороняє ОСОБА_2 вчинення видаткових операцій та унеможливлює повернення грошових коштів на даний час.

У позовній заяві вказано, що грошові кошти у розмірі 360000,00 грн. є власністю ТОВ «ДЕНАВІТА». Одночасно на ОСОБА_2 покладено обов`язок щодо повернення вказаних грошових коштів їх власнику в силу положень ст. 1212 ЦК України. Однак, постанова головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмак О.О. від 12.10.2021 року про арешт коштів боржника унеможливлює виконання ОСОБА_2 зобов`язання перед ТОВ «ДЕНАВІТА» щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів. Станом на сьогодні дані кошти списані з рахунку НОМЕР_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконання вимоги державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 22.12.2020. Тому, представником ОСОБА_2 було подано запит Головному державному виконавцю Шевченківського відділу державної Виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про надання інформації з приводу списання коштів, а саме 360 000 грн. 00 коп. на користь ДВС, а саме місцезнаходження даних коштів на день отримання даного запиту, повідомлення чи здійснено розподіл коштів в сумі 360 000 грн. 00 коп. на користь стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 22.12.2020. Отриману відповідь від 11.07.2023 було надано ТОВ «Денавіта», згідно останньої кошти товариства 15.02.2022 були перераховані стягувачу, ОСОБА_1 , та в рахунок виконавчого збору Шевченківському ВДВС.

Позовна заява мотивована тим, що з урахуванням вищезазначених обставин, ТОВ «ДЕНАВІТА» змушена звернутися до суду з метою повернення власних коштів, які були позивачем помилково перераховані, так як всі інші спроби урегулювати це питання вичерпані, оскільки ухвалами суду від 30.09.2022 та 16.06.2022 було відмовлено у задоволенні скарг представника ТОВ «ДЕНАВІТА».

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26.01.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

29.03.2024 до суду надійшли пояснення Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у який відділ просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та долучено копію матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №761/29374/19 виданого 21.12.2020 Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою від 29.03.2019 в розмірі 150 000,00 євро та судового збору у розмірі 5859,05 грн. Боржником за яким є ОСОБА_2

04.04.2024 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву у якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві відповідачем зазначено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/29374/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики 30.09.20 було вирішено про часткове задоволення позовних вимог: стягнення боргу з відповідача в розмірі 150000,00 євро та судового збору в розмірі 5859,05 грн. Таке рішення залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 02.02.21 та Верховного суду від 22.09.21 року. В подальшому на виконанні Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/29374/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

У відзиві вказано, що на виконавця не покладено обов`язок перевіряти походження коштів на рахунку боржника, наявність або відсутність підстав для отримання боржником таких коштів, тощо. Відтак, державним виконавцем в ході виконавчого провадження було правильно та законно звернуто стягнення на кошти ОСОБА_2 , які обліковувалось на його банківському рахунку. Жодні дії державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 незаконними не визнавалась, не зважаючи на те, що стороною боржника було подано десятки скарг до судів, які в подальшому були залишені без задоволення. За таких обставин, відповідач вважає, що подана позовна заява є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідач вказує, що в розумінні ст. 1212 ЦК України вимоги до ОСОБА_1 та виконавчої служби є вимогами до неналежних відповідачів, оскільки вказані правовідносини виникли та стосуються ТОВ «ДЕНАВІТА» та ОСОБА_2 .

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, до суду надійшла заява представника ТОВ «ДЕНАВІТА» - Романюка Івана Миколайовича у якій він просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідач Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) явку свого представника не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, у поданих поясненнях просив розглянути справу без участі представника Відділу.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горлової Є.С. у якій вона просила розгляд справи проводити без участі сторони відповідача, позов не визнає повністю та просить відмовити у його задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що на виконанні у Шевченківському ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 761/29374/19, виданого 21.12.2020 р. Шевченківським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за розпискою від 29.03.2019 р. в сумі 150000,00 євро та судового збору в сумі 5859,05 грн.

Постановою головного державного виконавця Полісмака О.В. від 12.10.2021 р., винесеною у рамках вказаного виконавчого провадження, накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на рахунках.

Позивач зазначає, що 02.11.2021 р. ТОВ «Денавіта» помилково перерахувало на його рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти в сумі 360000,00 грн., які згідно постанови від 12.10.2021 р. були арештовані, а тому заявник позбавлений можливості повернути вказані кошти власнику.

Позивачем вказано, що грошові кошти у розмірі 360000,00 грн. є власністю ТОВ «ДЕНАВІТА». Одночасно на ОСОБА_2 покладено обов`язок щодо повернення вказаних грошових коштів їх власнику в силу положень ст. 1212 ЦК України. Однак, постанова головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмак О.О. від 12.10.2021 року про арешт коштів боржника унеможливлює виконання ОСОБА_2 зобов`язання перед ТОВ «ДЕНАВІТА» щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Щодо позовних вимог визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» право власності на кошти в розмірі 360 000,00 грн., що знаходились на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 , то суд прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи із наступних підстав.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

Враховуючи наведені норми законодавства та беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не направлений на відновлення порушеного права і позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії, не підлягає задоволенню, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і є неналежним способом захисту.

Щодо вимог позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» грошові кошти у розмірі 324 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Таким чином, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Так, з метою примусового виконання рішення суду державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Відповідно до ч.2 ст. 48 Закону № 1404-VІІ стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Положеннями ст. 56 Закону № 1404-VІІ визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

На виконання зазначених вище положень закону, 12.10.2021 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на належних боржнику відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті боржником після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які, заборонено законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 905/361/19, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону № 1404-VІІІ повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VІІІ.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина 4 статті 59 Закону № 1404-VІІІ).

В обґрунтування позову позивачем вказано, що 02.11.2021 р. ТОВ «Денавіта» помилково перерахувало на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_2 відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти в сумі 360000,00 грн., які згідно постанови від 12.10.2021 р. були арештовані, а тому ОСОБА_2 позбавлений можливості повернути вказані кошти власнику.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови від 12.10.2021 р. накладено арешт на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий боржником у АТ КБ «ПриватБанк», на який як зазначає заявник ТОВ «Денавіта» було помилково перераховано грошові кошти згідно платіжного доручення від 02.11.2021 р. № 253 в сумі 360000,00 грн.

При цьому, позивачем не надано та матеріали справ не містять доказів, що кошти були безпідставно надіслані і що дійсно була помилка, також позивачем не вказано даних на який насправді розрахунковий рахунок вона повинна була перерахувати кошти.

Разом з тим, судом встановлено, що вказаний рахунок боржника, кошти на якому державним виконавцем були арештовані, є поточним рахунком, який використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, при цьому зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.

Будь-яких інших доказів на підтвердження помилковості перерахування вказаних коштів ТОВ «Денавіта» або безпідставності отримання їх ОСОБА_2 , суду надано не було. Разом з тим, в платіжних документах, за якими зазначені кошти були перераховані заявнику, визначена підстава такого перерахування, а саме вказано призначення платежу: Згідно рахунка №001 від 27.10.2021 року за договором №01/21 від 26.02.2021 року за послуги без ПДВ (а.с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, без доказів наявності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перераховував кошти ОСОБА_2 із зазначення призначення платежу (у платіжному документів вказано призначення платежу), а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки перерахував кошти, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Звертаючись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач визначив відповідачем цих вимог ОСОБА_1 , як фізичну особу.

Відповідно до частини 2 статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Так, як уже зазначалось судом, що позивач вказує, що 02.11.2021 р. ТОВ «Денавіта» помилково перерахувало на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_2 відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти в сумі 360000,00 грн., які згідно постанови від 12.10.2021 р. були арештовані.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 360000,00 грн., які позивач просить стягнути як безпідставно набуті, було перераховано саме на рахунок ФОП ОСОБА_2 .

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Разом з цим, виходячи з положень цивільного процесуального законодавства, визначення суб`єктивного складу відповідачів - право позивача, який в даному випадку звернувся до відповідача-1 ОСОБА_1 , як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Згідно зіст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16 роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналіз статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Вказані правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16- ц, від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18

Оцінюючи фактичні обставини цієї справи та наведені норми права, висновки Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» грошові кошти у розмірі 324 000,00 грн. до ОСОБА_1 , який не був безпосередніми одержувачами коштів від ТОВ «ДЕНАВІТА» згідно платіжного доручення від 02.11.2021 №253, а отже, є неналежним відповідачем у цій справі, тоді як одержувачем коштів є ФОП ОСОБА_2 , який і є належним відповідачем у вказаній справі.

Окрім того, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» грошові кошти у розмірі 36 000 грн. з огляду на наступне.

Так, підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати основної винагороди приватному виконавця та витрат виконавчого провадження є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження». На час здійснення виконавчих дій, безпосередньо виконавчий напис № 68133 від 28.05.2021 не був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Суд зазначає, що виконавче провадження № НОМЕР_3 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із повним фактичним виконання виконавчого документа.

Окрім того, позивачем в позовній заяві не зазначено та не надано доказів, що на час стягнення з ОСОБА_2 заборгованості ним дії державного виконавця визнані в частині стягнення зазначених коштів чи накладення арешту на кошти боржника ОСОБА_2 у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 - неправомірними.

Таким чином, стягнення з відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) грошових коштів у розмірі 36 000,00 грн., яка стягнута, як виконавчий збір не може вважатись безпідставною набутою в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки як уже було зазначено судом, вона була стягнута на підставі та відповідно норм

Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз`яснень наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Таким чином, інші доводи позовної заяви не впливають на зазначені висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності та стягнення грошових кошти, слід відмовити.

За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 177, 202, 256, 257, 267, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 12, 13,48,51, 76-84, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНАВІТА» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності та стягнення грошових коштів - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 22.11.2024.

Суддя: