Постанова

від 20.11.2024 по справі 320/40922/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/40922/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренклод ЛТД" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренклод ЛТД" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренклод ЛТД» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення від 06.08.2024 № 172385 про відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку та зобов`язання відповідача виключити позивача з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення відповідача є неправомірним і підлягає скасуванню, оскільки висновки відповідача є хибними та спростовуються наданими позивачем документами.

Крім того, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення від 06.08.2024 № 172385 Комісії Головного управління ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про відповідність ТОВ «Ренклод ЛТД» (код ЄДРПОУ: 35945963) пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку до набрання судовим рішенням законної сили у справі про визнання протиправним та скасування рішення від 06.08.2024 № 172385.

Доводи цієї заяви аналогічні доводам позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у задоволені заяви відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що доводи заяви про забезпечення позову стосуються фактично розгляду спору по суті. А важливим при вирішенні питання щодо забезпечення позову є врахування того, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності оскаржуваного рішення, оскільки встановлення очевидності ознак його протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову про задоволення заяви про забезпечення позову.

Апелянт наголосив, що судом першої інстанції не враховано усіх обставин які мають значення для розгляду заяви про забезпечення позову на цій стадії розгляду справи.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, та відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вищенаведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін та суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії.

При цьому, частиною 2 цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Так, Велика Палата Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 виклала правові позиції, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, враховуючи заявлені позовні вимоги та їх обґрунтування, зміст вимог щодо забезпечення позову, колегія суддів вважає правильним те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивач не надав суду доказів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача чи, те що без вжиття таких заходів забезпечення позову відновлення прав позивача у майбутньому буде неможливим.

Колегія суддів наголошує, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Враховуючи вищевикладене, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій, рішень суб`єкта владних повноважень, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, де зазначено, що рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову.

При цьому слід звернути увагу позивача, що заяву про забезпечення позову позивач може подати з інших підстав і на протязі всього розгляду справи.

Отже, з огляду на вищевикладене, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія зазначає, що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Повний текст постанови виготовлено 25.11.2024 р.

Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренклод ЛТД" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 р. - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренклод ЛТД" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк