Постанова

від 25.11.2024 по справі 380/4484/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4484/24 пров. № А/857/21575/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити дії,

суддя у І інстанціїКоморний О.І.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 05 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі Постанова № 168) за весь час затримки за період за період з 23.12.2022 по 29.11.2023 за весь час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до Постанови №168 за весь час затримки за період за період з 23.12.2022 по 29.11.2023 за весь час затримки виплати грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 у справі №380/4484/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, в розумінні вимог Закону №2050-III не є грошовим доходом громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Тому порушення строку її виплати не є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої цим Законом №2050-III.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити його позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що додаткова винагорода, яка встановлена Постановою № 168 входить до складу грошового забезпечення, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такої винагороди.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

На виконання заяви від 25.09.2023 представника позивача на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 29.11.2023 була нарахована щомісячна доплата у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі 190539 грн за період з 05.03.2023 по 03.05.2023, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.

Відповідно до листа від 20.10.2023 №691/вихЗПІ/540 відповідач повідомив, що ОСОБА_1 проведено перерахунок щодо нарахування грошової винагороди за періоди лікування з 05.03.2023 по 03.05.2023 згідно з наданими копіями лікарських довідок.

Представником позивача направлено заяву на адресу відповідача про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків невиплаченого грошового забезпечення, додаткової грошової винагороди за весь час затримки за період з 23.12.2022 по день фактичної виплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану включно за весь час затримки виплати.

Листом від 25.01.2024 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди у розмірі 190 539 грн за весь час затримки виплати, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За змістом статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що однією із умов виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

За змістом статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Як зазначено в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та їх розміри, перелічені в додатку 15 до постанови №704.

Вказаний перелік не містить серед таких додаткових видів грошового забезпечення винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Апеляційний суд зауважує, що аналіз Постанови №168 дає підстави вважати, що винагорода, передбачена вказаною постановою, є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у певних діях та заходах на період дії воєнного стану. При цьому розмір винагороди та виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), а також у разі захоплення в полон, або в разі загибелі. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів перебування в певних обставинах, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира.

За таких обставин, дана винагорода не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які виконують певні завдання на період дії воєнного стану, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною

Отже, додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, не є в розумінні вимог Закону №2050-III грошовим доходом громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а тому порушення строку її виплати не є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої цим Законом №2050-III.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №380/4484/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк