Ухвала

від 25.11.2024 по справі 926/2968/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о в і д м о в у у в и д а ч і с у д о в о г о н а к а з у

м.Чернівці

25 листопада 2024 року Справа № 926/2968/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., розглянувши заяву за вх.№2968 від 21.11.2024 року,

стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтфатер Чернівці» (58010, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану,116, код 23247708)

до боржника Фізичної особи-підприємця Дедилюка Юрія Вадимовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості в сумі 4553,86 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтфатер Чернівці» звернулось до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дедилюка Юрія Вадимовича заборгованості за договором на обслуговування підприємств усіх форм власності з вивезення твердих побутових відходів за період з 01.08.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 4553,86 грн.

21.11.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення зареєстровано заяву про видачу судового наказу за вх.№2968.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про видачу судового наказу за вх.№2968 передано судді Гушилик С.М.

На підставу своїх вимог заявник зазначає, що 21.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтфатер Чернівці» (далі - заявник) та Фізичною особою-підприємцем Дедилюком Юрієм Вадимовичем (далі - боржник) укладено договір на обслуговування підприємств усіх форм власності з вивезення твердих побутових відходів №2711 (далі - договір), за умовами якого заявник зобов`язався надавати послуги по вивезенню та утилізації твердих відходів з місць накопичення, а підприємець вчасно оплачувати отримані послуги. У зв`язку із невиконанням умов договору ФОП Дедилюком Ю.В. , який прострочив виконання своїх зобов`язань по сплаті платежів за отримані послуги за період 01.08.2018 року по 31.01.2019 року, стягувач звернувся до суду для стягнення заборгованості.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтфатер Чернівці», суд дійшов висновку, що подана заява про видачу судового наказу не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема, у порядку наказного провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, визначені ГПК України.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями розділу ІІ ГПК України.

Згідно зі ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

Виходячи з загальних засад наказного провадження та встановленого порядку розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.

Відповідно до ч.1 ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.148 ГПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказаному або спрощеному провадженні на свій вибір.

Заява про видачу судового наказу мотивована неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за договором №2711 від 21.02.2018 року внаслідок чого виникла заборгованість за період 01.08.2018 року по 31.01.2019 року у розмірі 4553,86 грн.

У своїй заяві ТОВ «Альтфатер Чернівці» посилається на те, що строки, визначені ст.257 Цивільним Кодексом України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Законом України від 17.03.2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», а також строки позовної давності зупиняються у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану на строк дії такого стану, а відтак заявник звернувся із заявою в межах строків позовної давності.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За загальним правилом при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п.7 ч.1 ст.155 ГПК України).

Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, та встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов`язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, щодо спливу позовної давності, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов`язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду, який знаходиться в межах позовної давності). Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст.15 ГПК України). У випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині або у випадку заявлення вимог поза межами позовної давності, навіть щодо частини періоду нарахування в межах певного виду вимог, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав. При цьому, законом не передбачено обов`язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд, буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Відтак, посилання заявника на продовження строку позовної давності на період дії карантину та воєнного стану суд визнає необґрунтованими, позаяк відповідно до п.5 ч.1 ст.152 ГПК України відмова у видачі наказу законодавцем пов`язується саме зі спливом строку, який перевищує позовну давність та на даній стадії і в даному виді провадження (наказному) суд позбавлений можливості досліджувати питання обґрунтованості пропуску такого строку заявником, в тому числі й з`ясовувати питання продовження строків позовної давності.

Стаття 165 ЦПК України не містить вимог щодо з`ясування судом обставин переривання строку позовної давності. Проте, пропуск строку позовної давності свідчить про наявність спору між заявником та боржником, а тому підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Отже, враховуючи викладене, оскільки з моменту виникнення в ТОВ «Альтфатер Чернівці» права вимоги про стягнення 4553,86 грн заборгованості за договором за період 01.08.2018 року по 31.01.2019 року пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, що в силу приписів п.5 ч.1 ст.152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч.2 ст.152 ГПК України).

У відповідності до ч.2 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 статті 152 цього Кодексу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутись з тимим самимим вимогами у позовному порядку.

За приписами ч.2 ст.154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 147, 148, 150, 151, 152, 153, 154, 234 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтфатер Чернівці» (58010, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану,116) у видачі судового наказу з вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дедилюка Юрія Вадимовича ( АДРЕСА_1 ) заборгованості в сумі 4553,86 грн.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку ст.235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до п.1 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Суддя Гушилик С.М.