Окрема думка

від 20.11.2024 по справі 754/15954/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Колегією суддів Третьої судової палати ККС ВС 20 листопада 2024 року у кримінальному провадженні за касаційною скаргою представника ТОВ «Фірма «Т.М.М.» адвоката ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року щодо ОСОБА_2 , було ухвалено рішення про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_2 і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

З такою позицією колегії суддів не погоджуюся, вбачаючи, що касаційну скаргу представника ТОВ «Фірма «Т.М.М.» адвоката ОСОБА_1 потрібно було залишити без задоволення, а оскаржувані судові - без зміни.

У поданій касаційній скарзі представник ТОВ «Фірма «Т.М.М.» адвокат ОСОБА_1 вказував, що ТОВ «Фірма «Т.М.М.» як потерпіла особа не була належним чином повідомлена про час та день розгляду клопотання прокурора про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності.

Вважаю, що у місцевого суду не було обов`язку та підстав повідомляти вказане товариство про час розгляду клопотання прокурора в суді, оскільки матеріали провадження за клопотанням прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності не містять будь-яких даних про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» має статус потерпілого у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 . При цьому чинним КПК України не передбачено обов`язкове з`ясування думки потерпілого про можливість звільнення підозрюваного чи обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України.

Окрім того, вважаю, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 дотримався вимог кримінального процесуального закону та правильно застосував окремі положення КК України, виходячи з такого.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, й відповідно до висунутої підозри вчинив інкриміновані дії не пізніше 18 березня 2008 року.

Положеннями ч. 2 ст. 286 КПК України визначено, що, в разі встановлення на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримання згоди підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Прокурор Київської місцевої прокуратури звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України (в редакції від 05. 04. 2001 року зі змінами та доповненнями внесеними законом № 1111-V від 31.05.2007), від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, до якого додав письмову згоду ОСОБА_2 на таке звільнення.

В судовому засіданні підозрюваний також підтримав подане клопотання і надав свою згоду на його звільнення на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 вказаної статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Таким чином, для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України суд у цьому випадку мав встановити лише факт спливу визначеного в цій статті строку давності в контексті правопорушення, за яким особі висунуто підозру, та згоду особи на таке звільнення без проведення судового розгляду, без дослідження доказів на підтвердження чи спростування описаних у підозрі обставин й незалежно від визнання особою своєї винуватості, підтвердження чи спростування нею таких обставин. При цьому звільнення особи від кримінальної відповідальності за вказаних умов є обов`язком суду.

Деснянський районний суд м. Києва, розглянувши вказане клопотання прокурора, встановив факт спливу визначеного положеннями ст. 49 КК України строку давності, отримав згоду особи на звільнення від кримінальної відповідальності, й тому обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора, з чим обґрунтовано погодився й апеляційний суд.

При цьому у змісті ухвали місцевий суд цілком логічно відобразив формулювання висунутої органом досудового розслідування ОСОБА_2 підозри.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення особою певного кримінального правопорушення.

Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені.

Тому твердження касатора про те, що місцевий суд в оскаржуваній ухвалі констатував окремі факти як доведені, чим зачепив інтереси касатора, вбачаю необґрунтованими, оскільки у змісті ухвали чітко зазначено, що суд описує саме зміст підозри, яка за своєю суттю є обґрунтованим припущенням, тому викладені у її змісті обставини жодним чином не можуть сприйматися як встановлені (доведені) факти, що є виключною прерогативою чинного вироку суду як процесуального рішення.

У разі, якщо інтереси касатора були порушені у зв`язку з тим, що певний суб`єкт (орган, посадова особа тощо) з незрозумілих причин сприйняв окремі обставини, описані у змісті підозри в оскаржуваній ухвалі місцевого суду, як встановлений (доведений) факт, й у зв`язку з цим ухвалив певне рішення чи вчинив певну дію, яка має юридичне значення, то такі інтереси мають бути захищені шляхом перегляду такого рішення (дії) зазначеного суб`єкта у передбачений законом спосіб.

Однак це жодним чином не може вказувати на те, що певну помилку у цьому випадку допустив місцевий чи апеляційний суд в оскаржуваних рішеннях щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Також вбачаю необґрунтованими й доводи про те, що з дня вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 358 КК України (в редакції від 05.04.2001 року із змінами та доповненнями, внесеними законом № 1111-V від 31.05.2007), а саме з 18 березня 2008 року, і до дня звернення прокурора з клопотанням про закриття кримінального провадження ОСОБА_3 були вчинені нові злочини, що свідчить про переривання перебігу строку давності відповідно до положень ч. 3 ст.49 КК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.358 КК України (в редакції від 05.04.2001 року із змінами та доповненнями внесеними згідно із законом № 1111-V від 31.05.2007), у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , було вчинено у невстановлений період часу, але не пізніше 18 березня 2008 року.

З указаного часу положення статей 12, 49, 358 КК України зазнавали змін, тому в цьому аспекті з огляду на принцип зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі до зазначених вище правовідносин мають застосовуватися ті редакції указаних вище положень КК України, які за своїм змістом є найбільш сприятливими для інтересів ОСОБА_2 .

Зокрема, відповідно до положень ст. 12 КК України (в чинній редакції) кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 358 КК України (в чинній редакції), є кримінальним проступком, а тому строк давності за його вчинення, який згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (в чинній редакції) становить три роки, сплинув щонайпізніше 18 березня 2011 року.

Отже відсутні підстави вважати, що вказаний строк міг бути перерваним із урахуванням вчинення ОСОБА_2 нового злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, 20 липня 2014 року, за вчинення якого він був засуджений вироком Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2015 року.

Крім цього відповідно до змісту ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21.01.2021 ОСОБА_2 також був засуджений за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України за дії, вчинені у серпні 2019 року.

Відповідно до змін у змісті ст. 12 КК України (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011) злочини, передбачені ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України, були спершу віднесені до категорії нетяжких, й при цьому найбільш суворим з передбачених законом за їх вчинення покарань було передбачено покарання у виді обмеження волі. А на даний час ці правопорушення взагалі віднесені до категорії кримінальних проступків, тому їх вчинення не може призводити до переривання перебігу строку давності щодо вчинення інших кримінальних правопорушень на підставі положень ч. 3 ст. 49 КК України.

Тому, на мою думку, касаційну скаргу представника ТОВ «Фірма «Т.М.М.» адвоката ОСОБА_1 потрібно було залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Суддя ОСОБА_5