Рішення

від 29.05.2024 по справі 234/2635/19

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 234/2635/19

Провадження № 2/202/2114/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючої-судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Голєва А.А., Шульги А.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу та порядку участі у вихованні дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом, в якому зазначила, що 20.10.2012між нею і ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

Ще до народження дитини в листопаді2012року сімейні відносини між нею і відповідачем були припинені та вони стали мешкати окремо.

В серпні2013року відповідач звернувся до Костянтинівської міської ради з заявою про встановлення способів спілкування з сином.

Рішенням Костянтинівської міської ради від 21.08.2013року за № 359 відповідачу були визначені способи спілкування з сином, а саме систематичні побачення з 12 до 17 години в суботу кожного тижня за місцем проживання матері дитини.

Останній раз відповідач спілкувався з сином у жовтні2013року, коли йому виповнилося шість місяців.

Більше відповідач дитину не відвідував. Жодного разу з дитиною не спілкувався. Син батька не знає.

Протягом всього часу вона не перешкоджала зустрічам відповідача з сином, але відповідач цього не здійснював.

У грудні2013року з відповідача були стягнуті аліментів на утримання дитини до досягнення повноліття.

В червні2014року шлюб між нею і відповідачем був розірваний.

Відповідач матеріально не допомагає, аліменти на дитину не сплачує, має борг зі сплати аліментів.

Відповідач не бере участі у вихованні дитини, морально та матеріально не підтримує, не відвідує, не цікавиться станом здоров?я, успіхами у навчанні, не турбується про його фізичний та духовний розвиток, підготовку до подальшого життя.

Отже, відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

За цих підстав позивач просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року дану справу було направлено за підсудністю до Краматорського міського суду Донецької області.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 02 серпня 2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 12 листопада 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради.

Під час підготовчого провадження відповідачем був поданий відзив, в якому він позов про позбавлення його батьківських прав не визнав, посилаючись на те, що в грудні2012року між ним і позивачкою відбулася сварка. Налагодити сімейні відносини з позивачкою не вдалося. Позивачка залишилася мешкати в м. Костянтинівка, а він у м. Краматорську.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 , про що він дізнався в травні2013року.

Він одразу поїхав до позивачки та свого новонародженого сина. Однак до квартири його не впустили та дитину він не побачив.

Бажаючи бачити свого сина та приймати участь в його вихованні, в червні2013року він звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та в її вихованні.

В суді вони з позивачкою домовилися, про його участь у вихованні сина, через що він залишив подану позовну заяву без розгляду, про що суд 25.06.2013 виніс відповідну ухвалу.

Далі на протязі 2013 року він декілька разів приїжджав до позивачки та сина, привозив подарунки. Позивачка не заперечувала проти його спілкування з дитиною.

В серпні2013року ставлення позивачки та її батьків до його побачень із сином змінилося. Його перестали впускати до квартири, не давали бачити дитину.

З цього приводу він звернувся до Костянтинівської міської ради з заявою про встановлення способів спілкування з сином.

Рішенням Костянтинівської міської ради від 21.08.2013року № 359 йому були визначені способи спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме встановлені побачення з 12 до 17 години в суботу кожного тижня за місцем проживання матері дитини та в її присутності.

Однак, незважаючи на рішення Костянтинівської міської ради, з боку родини позивачки продовжувалися перешкоди у його побаченнях із дитиною, а згодом його перестали пускати до дитини взагалі.

В2014році він виїхав до Російської Федерації на заробітки. До України не приїжджав протягом одного року, через що не міг бачитися з дитиною.

3 2015 року по теперішній час він продовжує працювати в Російській Федерації, однак постійно приїжджає до України.

В2019році він звертався до позивачки з проханням побачити дитину, однак вона відповідає постійними відмовами. Неодноразово він приїздив з подарунками до ДНЗ № НОМЕР_1 «МИР» Управління освіти Костянтинівської міської ради, який відвідує син. Однак ні вихователь, ні завідувач вказаного закладу не дозволили побачити дитину, через те що позивачка заборонила їм це робити.

В позові позивачка вказує, що він має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі понад 91000 грн.

Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки заборгованість зі сплати аліментів станом на травень2019складала 36435,85 грн. та він постійно намагається її зменшувати.

Після розірвання шлюбу з позивачкою та до теперішнього часу він іншого шлюбу не уклав, власної родини та інших дітей, окрім сина ОСОБА_5 , не має.

При цьому він не має шкідливих звичок, веде здоровий спосіб життя, отримав повну вищу освіту, має стабільну роботу. За місце проживання характеризується позитивно. На обліках в диспансерах м. Краматорська не перебуває.

Відповідач наполягає на тому, що він бажає приймати участь у вихованні сина, але через роботу в іншій країні та перешкоди з боку позивачки це було вкрай складно робити.

На думку відповідача, позбавлення його батьківських прав порушить права дитини.

З огляду на вищевикладене відповідач просив відмовити у позбавленні його батьківських прав.

На відзив відповідача позивачем була подана відповідь, в якій зазначено, що після припинення з відповідачем сімейних відносин у травні2013року її двоюрідний брат повідомив відповідачу, що в нього народився син. Після чого відповідач з?явився за місцем її мешкання в стані алкогольного сп?яніння разом зі своїм друзями. Так як її з дитиною вдома не було, а відповідач цього не знав, то намагався потрапити до її помешкання шляхом вибивання дверей. Вчинив бійку. Коли вона з дитиною прибула до свого помешкання, незважаючи на стан відповідача та його поведінку, відповідач дитину побачив.

До серпня2013року відповідач жодного разу до дитини не приїздив.

В серпні2013році відповідач звертався до Костянтинівської міської ради з заявою про встановлення способів спілкування з сином.

Однак останній раз відповідач спілкувався з сином у жовтні2013року, коли йому виповнилося 6 місяців.

Протягом всього наступного часу вона не перешкоджала відповідачу у зустрічах з сином, але відповідач цього не здійснював.

У2014році ОСОБА_3 виїхав не до Російської Федерації, а на непідконтрольну територію України в Донецькій області. Вихованням сина не займався.

У червні2014року від відповідача, який перейшов на бік ворога та воював на боці так званої «ДНР», на її номер телефону надійшло погрожуюче СМС-повідомлення стосовно життя та безпеки її та її сина.

17.06.2014шлюб між нею і ОСОБА_3 був розірваний.

В травні2019році ОСОБА_3 один раз виявив бажання бачити дитину тільки після того, як відбулось засідання органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради з приводу доцільності позбавлення його батьківських прав. Після того він жодного разу не з`явився до дитини.

Також у вересні2019року після отримання виклику до суду щодо позбавлення його батьківських прав відповідач знову виявив бажання побачити дитину в дитячому садочку без її відома.

Звертає увагу, що відповідач не надав доказів на підтвердження його роботи та наявності в нього доходу.

Тому наполягає на позбавленні відповідача батьківських прав.

У свою чергу, відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини, в якому, посилаючись на те, що позивач чинить йому перешкоди в спілкуванні з сином, просить зобов?язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

???Визначити йому наступні способи участі у спілкуванні та вихованні сина: надання можливості зустрічатися з дитиною під час його приїздів до України на місяць впродовж тижня: в будні дні 2 рази на тиждень - вівторок і четвер з17-30до21-00години, у вихідні дні з 19-00 години п?ятниці з ночівлею до 19-00 години суботи без присутності матері за його місцем проживання з відвідуванням місць дитячих розваг та відпочинку, гуртків тощо; надання можливості зустрічатися та спілкуватися з сином в святкові дні (день народження дитини, Новий рік, Різдво, 1 вересня, останній дзвоник) або на наступний день після свята без присутності матері за його місцем проживання з відвідуванням місць дитячих розваг та відпочинку; ??надання можливості проводити відпустку разом з сином не менш 2-х тижнів на рік, для чого завчасно після попередження ним матері оформляти всі необхідні документи; надання необмеженого спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв?язку; ?вирішення питань, які стосуються навчання, виховання, лікування сина та подібних питань тільки спільно з ним; ?за одну добу до його зустрічі з сином надавати точну інформацію щодо фактичного місця перебування дитини на час початку побачення; узгоджувати з ним перенесення вищевказаних побачень на інший день у випадку, якщо такі побачення є неможливими через навчальну зайнятість сина або через стан його здоров`я.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 були об`єднані в одне провадження.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2020 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 28 вересня 2021 року було доручено Службі у справах дітей Костянтинівської міської ради організувати підготовку на підставі відомостей, одержаних у результаті проведення бесіди з батьками, обстеження умов проживання дитини та батька, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, - письмового висновку щодо розв`язання спору про порядок участі у вихованні дитини, в якому, крім іншого, зазначити способи участі батька у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, який надати суду.

16 листопада 2021 року Краматорським міським судом Донецької області була винесена ухвала, якою надання вищевказаного висновку доручено органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради.

Справа Краматорським міським судом Донецької області розглянута по суті не була.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, розпорядженням Верховного Суду від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» було змінено територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

28 листопада 2023 року зазначена справа була зареєстрована в Індустріальному районному суді міста Дніпропетровська, ухвалою якого від 27 грудня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляд у по суті.

Під час судового розгляду 11 квітня 2024 рокусудом була постановлена ухвала, якою запропоновано органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради на виконання вимог статті 19 СК України, а також із метою повного та всебічного розгляду справи надати суду висновок щодо розв?язання спору про порядок участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 .

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали первісний позов, а зустрічний позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відповідач не бере жодної участі у вихованні сина, аліменти не сплачує, за час розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів лише збільшилася, дитина батька взагалі не знає.

Відповідач та його представник у судове засідання не з?явилися.

Представником відповідача - адвокатом Гур?євою Л.М. була надана заяви про розгляд справи без її участі, в якій вона в задоволенні первісного позову просить відмовити, задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_3 .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений, свою позицію по суті спору виклав у листі від 17.05.2024.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_6 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 є безпідставним та не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом установлено, що сторони перебували у шлюбі.

Мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2014 року шлюб між сторонами розірваний.

Дитина проживає разом із матір`ю.

Рішенням Костянтинівської міської ради від 21.08.2013року № 359 батьку ОСОБА_3 були визначені способи спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме систематичні побачення з 12 до 17 години в суботу кожного тижня за місцем проживання матері дитини та в її присутності.

З матеріалів справи, а саме графіку відвідування вбачається, що відповідач двічі відвідував дитину, - 28 вересня 2013 року та 12 жовтня 2013 року. Після цього жодних побачень відповідача з дитиною не було.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного Донецької області від 20 грудня 2013 року з ОСОБА_3 були стягнуті на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 30 вересня 2013 року, до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам, складеним державним виконавцем, за період з 30.09.2013 по 28.02.2019 аліменти на утримання дитини відповідачем не сплачувалися та сума заборгованості складає 91602,10 грн.

Також судом установлено, що після звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відповідач у травні 2019 року частково погасив наявну заборгованість по аліментам. Станом на 31.05.2019 року заборгованість по аліментам на утримання дитини склала 36435,85 грн.

Під час судового розгляду справи у Краматорському міському суді Донецької області відповідачем були надані копії фіскальних чеків про переказ аліментів: 30.12.2020 3000 грн., 06.02.2021 3000 грн., 24.02.2021 3000 грн., 25.03.2021 3000 грн., 28.04.2021 3000 грн., 20.05.2021 3000 грн., 01.07.2021 3000 грн., 31.07.2021 3000 грн., 02.09.2021 3000 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, заборгованість по аліментам станом на 31.12.2022 становила 40718,75 грн.

З 01.01.2023 відповідач не здійснив жодного платежу у рахунок аліментів.

Станом на 29.02.2024 заборгованість по аліментам становить 87212,75 грн.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2023 року у справі № 233/1611/23 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з січня 2022 року по лютий 2023 року, розраховану на 31.03.2023, в сумі 47380 грн. 75 коп.

Між сторонами наявний спір щодо виконання батьком дитини своїх батьківських обов?язків та його участі у вихованні дитини.

При вирішенні спору між сторонами суд виходить із того, що відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомоюстатті 7 Сімейного кодексу Українидитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`яє природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1статті 14Закону України «Про охорону дитинства»діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно достатті 15 Закону України «Про охорону дитинства»дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою ВерховноїРади Українивід 27лютого1991року №789-ХІІ та в силу положеньстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зістаттею 141Сімейного кодексуУкраїни мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 153Сімейного кодексуУкраїни визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 157Сімейного кодексуУкраїни питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частинами 1, 2статті 159Сімейного кодексуУкраїни якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Отже, у випадку встановлення судом перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні з боку того з батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, який проживає окремо, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати,батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19, зазначено, що «тлумачення пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України від 23 лютого2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини покладений базовий принцип забезпечення найкращих інтересів дитини (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року, «М.С. проти України» від 11.07.2017 року).

Так, з практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні, можливо виокремити такі складові елементи принципу «найкращі інтереси дитини»: між інтересами батьків і дітей має бути дотримано справедливої рівноваги, інтереси дітей за своєю важливістю переважають над інтересами батьків, в інтересах дитини є її розвиток у стійкому доброзичливому середовищі, у найкращих інтересах дитини є збереження її зв`язків із кровними батьками, втручання держави в сімейні стосунки повинно застосовуватися згідно із законом, мати легітимну мету, тобто захист інтересів дітей, і таке втручання повинно бути необхідним у демократичному суспільстві.

Вказані принципи мають враховуватися судами при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, в тому числі спорів про позбавлення батьківських прав.

Суд бере до уваги, що відповідно до висновку органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради від 14.05.2019 року за № 514/26 є доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту цього висновку органу опіки та піклування вбачається, що під час бесіди з дитиною ОСОБА_4 було встановлено, що батька він не пам`ятає, жодного разу його не бачив, батько до нього не приїздить, подарунків на день народження не дарує.

Згідно з листом Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 17.05.2024 за № 272/26 «Про надання висновку органу опіки та піклування за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у справі № 234/2635/19» ОСОБА_3 був неодноразово запрошений на засідання комісії з питань захисту прав дитини з приводу його зустрічного позову, але жодного разу не прибув.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 16.05.2024 була повторно заслухана думка дитини ОСОБА_4 , який пояснив, що не пам`ятає ОСОБА_3 , з ним жодного разу не бачився та жодним способом не спілкувався. Зі слів матері дитини встановлено, що ОСОБА_3 не виконував рішення виконавчого комітету Костянтинівської міської ради від 21.08.2013 за № 359 про визначення йому способів спілкування з сином. Під час судового розгляду Краматорським міським судом Донецької області справи про позбавлення його батьківських прав у 2021 році погасив заборгованість по аліментам на утримання сина. Але з початку 2022 року жодного разу аліменти на утримання сина не сплачував, ніякої матеріальної допомоги на утримання сина не надавав.

За цих підстав Костянтинівська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, виконуючи функції органу опіки та піклування виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, посилаючись на інтереси дитини, вважає недоцільним визначення ОСОБА_3 інших, ніж встановлені рішенням виконавчого комітету Костянтинівської міської ради від 21.08.2023 за № 359, способів спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд погоджується з позицією органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та недоцільності визначення йому способів участі у вихованні сина та спілкування з ним.

Суд виходить із того, що за загальними правилами доказування, визначеними у статтях 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В своєму зустрічному позові відповідач посилається на те, що позивач створювала йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Водночас будь-яких належних доказів наявності у відповідача об`єктивних перешкод у спілкуванні з сином відповідач суду не надав.

Суд звертає увагу, що, незважаючи на визначення відповідачу рішенням Костянтинівської міської ради від 21.08.2013року № 359 способу спілкування з сином, а саме встановлені побачення з 12 до 17 години в суботу кожного тижня, відповідач останній раз відвідував дитину в жовтні 2013 року. Після цього відповідач із сином не спілкувався, дитиною не цікавився.

Дитина, якій на цей час виповнилося повних одинадцять років, з батьком не знайома, ніколи з ним не спілкувалася.

Також відповідач належним чином не виконує свій обов?язок щодо утримання дитини.

У період з 30.09.2013 по 28.02.2019 аліменти на утримання сина взагалі не сплачував.

Частково почав сплачувати аліменти лише після звернення позивача до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. Але з 2022 року відповідач знову припинив сплату аліментів на утримання сина.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, станом на 29.02.2024 заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 87212,75 грн.

Факт умисного ухилення відповідача від сплати аліментів підтверджується заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2023 року у справі № 233/1611/23, яким з відповідача стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів із січня 2022 року.

Отже, оцінюючи всі встановлені під час судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд вважає доведеним, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він протягом тривалого часу не займається його вихованням, не піклується про його розвиток і навчання, не утримує його, не спілкується з ним, не виявляє до нього достатнього інтересу.

Проявивши інтерес до дитини у 2013 році, відповідач згодом цей інтерес втратив і виявив бажання спілкування з дитиною лише у 2019 році після звернення позивача з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Твердження відповідача про те, що він не виконував батьківські обов`язки, оскільки працював за межами України у Російській Федерації, по-перше, не підтверджені належними доказами, по-друге, не можуть виправдовувати невиконання батьківських обов`язків протягом тривалого часу.

Суд вважає, що долучена відповідачем митна декларація про виїзд на територію Російської Федерації 09.05.2016 року не підтверджує наявність поважних причин невиконання ним своїх батьківських обов`язків у попередні та наступні роки.

Само по собі перебування відповідача за межами країни не перешкоджало йому підтримувати спілкування з дитиною та її матеріально утримувати, в тому числі звернутися до органу опіки та піклування чи суду в разі наявності у нього в цьому перешкод.

Але відповідач обрав для себе перебування за кордоном, де він не обтяжений турботою про свою дитину, переклавши виконання всіх обов`язків на матір дитини.

Суд наголошує, що відповідач навіть під час судового розгляду справи знову самоусунувся від виховання малолітнього сина, не цікавиться ним, з 2022 року не бере участі в його утриманні.

Вказане свідчить про умисне ухилення відповідача від виховання сина та свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, що, на переконання суду, є достатньою підставою для його позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав якнайкраще відповідає інтересам дитини, оскільки відповідач хоча й заперечує проти позбавлення його батьківських прав та наполягає на визначенні способу його участі у вихованні сина, однак його поведінка щодо виконання своїх батьківських обов`язків є настільки пасивною, що явно не зможе забезпечити дитині батьківського виховання, так як відповідач тривалий час не вчиняє ніяких реальних дій для виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідач до теперішнього часу з сином не познайомився, дитина у свідомому віці жодного разу з ним не спілкувалася та його не знає.

В даному випадку відповідач, отримавши в 2013 році рішення органу опіки та піклування про встановлення побачень із сином, сам цього рішення не дотримувався, відвідавши дитину того ж року лише двічі, коли їй було менше шести місяців від народження.

В подальшому з жовтня 2013 року до часу пред`явлення позивачем позову про позбавлення батьківських прав відповідач не заявляв про наявність у нього будь-яких перешкод у спілкуванні з сином, його вихованні та утриманні.

Суд вважає також суттєвим і той факт, що протягом всього часу розгляду справи судами, тобто з 2019 року, відповідач зі свого боку не вжив заходів для знайомства з сином, не налагодив з сином психологічний зв?язок, не змінив свого ставлення до його виховання та утримання.

Заперечуючи проти позбавлення його батьківських прав, відповідач не надав належних та достатніх доказів наявності у нього поважних причин невиконання своїх батьківських обов`язків протягом тривалого часу.

Тому лише заперечення відповідача не може бути покладено судом в основу відмови в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд звертає увагу, що у рішенні у справі "Хант проти України" від 7грудня 2006року Європейський судз правлюдини дійшов висновку, що позбавленням заявника батьківських прав були порушені права заявника, гарантовані статтею 8 Конвенції, оскільки, зокрема, судом не було взято до уваги, що заявник намагався побачити сина в червні 2003 року; до того ж факт оскарження заявником заяви про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Водночас обставини цієї справи, яка була розглянута ЄСПЛ, не є релевантними обставинам дійсної справи у спорі між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Так, слід наголосити, що за обставинами вищевказаної справи, яка була розглянута ЄСПЛ, заявник народивсяі проживавв м.Ризі Латвії. Заявник був одружений з ОСОБА_7 , громадянкою України, з якою вони проживали в Україні. В 2000 році у них народився син ОСОБА_8 січні 2003 року заявник поїхав з України, а в квітні 2003 року заявник та ОСОБА_7 розлучилися. При цьому 27 червня 2003 року Державний комітет у справах охорони державного кордону України повідомив, що пану Ханту заборонено в`їзд в Україну протягом п`яти років. В листопаді2003року йогоколишня дружиназвернулася до Печерського районного суду м. Києваз позовною заявоюпро позбавлення заявника батьківських правстосовно синаН. 5 грудня 2003 року суд першої інстанції виніс рішення на користь п. М. та позбавив заявника його батьківських прав. Суд мотивував дане рішення тим, що заявник не виконував належним чином свої батьківські обов`язки, зокрема, він не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався з нею і взагалі втратив до дитини інтерес. Суд також взяв до уваги те, що заявник не скаржився до місцевих органів опіки та піклування щодо заборони ОСОБА_7 бачитися з дитиною.

Проте суд не надав значення аргументам заявника щодо неможливості брати участь у вихованні сина в зв`язку із забороною в`їзду на територію України, оскільки заявник не зустрічався сином з січня 2003 року.

Тобто за практикою ЄСПЛ невиконання батьківських обов`язків може бути виправдано лише об`єктивними обставинами, які не залежать від волі самих батьків.

В контексті цього суд вважає за можливе застосувати при вирішенні справи рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (CASE OF ILYA LYAPIN v. RUSSIA) (заява № 70879/11) від 30 червня 2020 року.

Згідно з цим рішенням у 2011 році районний суд позбавив заявника батьківських прав відносно його сина.

Судом було встановлено, що він не мешкав з дитиною з 2003 року, відколи розлучився із дружиною. Він також не брав участі у вихованні сина з 2004 року і лише зрідка надавав хлопчику фінансову підтримку.

Так, суд дійшов висновку, що сімейні зв`язки між біологічним батьком і дитиною були втрачені, а хлопець вважав своїм батьком нового чоловіка колишньої дружини заявника. Отже, у найкращих інтересах дитини батька було позбавлено батьківських прав на сина і залишено хлопчика під повною опікою матері.

Заявник оскаржував таке рішення, але безуспішно. Звернувшись до Європейського суду з прав людини та посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чоловік скаржився на свавільне позбавлення батьківських прав на сина.

Проте Європейський суд з прав людини не знайшов порушень у рішеннях національних судів, а лише підтвердив той факт, що застосування такої міри, як позбавлення батьківських прав можливе у випадку, якщо батько протягом тривалого часу не проявляє жодного інтересу до дитини.

Крім того, Суд зазначив, що батько почав вчиняти дії, спрямовані на відновлення спілкування з дитиною, лише після того, як дізнався про намір матері дитини позбавити його батьківських прав.

Вісім років до цього батько навіть не намагався відновити втрачений зв`язок між ним і дитиною.

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд постановив, що не було порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Судом також ураховується і судова практика національного суду.

Зокрема, 26 квітня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув цивільну справу за № 520/8264/19 про позбавлення батьківських прав.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач у 2014 році виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль та є громадянином цієї держави.

Вирішуючи спір, суди керувалися тим, що відповідач в останній раз приїжджав до дітей у 2017 році, проте постійно спілкувався з ними за допомогою месенджерів Viber та Skype. Також приїздив у вересні 2019 року та у січні 2020 року на засідання комісії з питань захисту прав дітей районної адміністрації міської ради як органу опіки та піклування, заперечував проти позбавлення його батьківських прав, однак з дітьми не зустрічався, мотивуючи це тим, що позивач не дозволив їм зустрічатись і всіляко перешкоджав їх зустрічам.

Рішенням районного суду, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Позбавлено відповідача батьківських прав.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначивши, що вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, суд має розглянути правомірність втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції. Також обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що, у свою чергу, свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України.

При цьому Верховний Суд відзначив, що суди правильно врахували, що такі життєві умови були обрані відповідачем після народження дітей, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватися про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Також суди взяли до уваги, що з моменту розірвання шлюбу у 2011 році відповідач не проживав із малолітніми дітьми однією сім`єю, а з 2014 року і до сьогодні проживає за межами України, та, відповідно, з вказаного часу не брав і не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей як складову частину виховання.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені обставини свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

Крім того, у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд зазначив, що встановлені судами обставини справи, відповідно до яких відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання протягом 16 років, не спілкувався із сином, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, позбавляють відповідача можливості підставно заперечувати проти задоволення позову.

Отже, з урахуванням вищенаведеної судової практики, а також з огляду на встановлені судом конкретні обставини поведінки відповідача ОСОБА_3 , який тривалий час не забезпечує належних умов для виховання, утримання та розвитку сина, позбавлення відповідача батьківських прав відповідає закону, має законну мету - захист інтересів дитини, яка не має батьківської опіки з боку відповідача, є виправданим і пропорційним у демократичному суспільстві, оскільки з жовтня 2013 року відповідач не виконує свої обов`язки по вихованню сина, не опікується ним, не забезпечує його матеріально, взагалі з ним не спілкується.

Тобто позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 є виправданим втручанням у його сімейне життя, відповідає цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Натомість цього встановлення судом відповідачу як батьку способів участі у вихованні сина та спілкування з ним буде суперечити інтересам дитини, оскільки дитина з батьком не знайома, його не знає і не пам`ятає, не має прив`язаності до нього, між ними відсутній психологічний зв`язок, через що дитина, яка досягла повних одинадцяти років, не виявляє власного бажання до спілкування з батьком, який, не підтримуючи з дитиною будь-яких контактів із жовтня 2013 року, під час судового розгляду справи в 2019 році проявив до нього як сина інтерес, заперечуючи проти позбавлення батьківських прав та наполягаючи на визначенні способів виховання сина та спілкування з ним, однак відносини з дитиною так і не налагодив, а згодом знову самоусунувся від дитини, ніяк чином не виконуючи свої батьківські обов`язки.

Тому заявлені відповідачем способи участі у вихованні сина та спілкуванні з ним, як-то зустрічі декілька разів на тиждень, ночівля у батька, спільне проведення свят та відпустки тощо, явно не відповідають інтересам дитини, яка прив`язана до матері, та будуть дитині нав`язаними, порушуватимуть її звичайний уклад життя і гармонійний розвиток у сімейній атмосфері, в якій вона тривалий час проживає та виховується.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу та порядку участі у вихованні дитини слід відмовити.

При розподілі судових витрат суд виходить із того, що відповідно дочастини 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог.

При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.

Оскільки первісний позов задоволено, то з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені нею при зверненні до суду витрати по сплаті судового збору у вказаному розмірі.

В свою чергу, через відмову у задоволенні зустрічного позову витрати, понесені відповідачем, покладаються на нього та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст.258-259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу та порядку участі у вихованні дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія Марченко