Постанова

від 25.11.2024 по справі 910/4716/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. Справа№ 910/4716/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Сибіги О.М.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 25.11.2024 у справі №910/4716/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024, повний текст якого складений 30.09.2024,

у справі № 910/4716/24 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Партнерство Баінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп»

про стягнення 1 431 480,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 238 686,72 грн. за надані позивачем у липні 2023 року та вересні-грудні 2022 року за договором № РВ-142679/2023 від 01.05.2023, але неоплачені послуги, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку пені в сумі 151 405,24 грн., інфляційних втрат в сумі 26 536,47 грн. та 3% річних в сумі 14 851,67 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання, а саме не надав належних доказів у вигляді щомісячних звітів про надання послуг, надання яких передбачено п.п. 1.2, 1.4 та 2.1.3 спірного договору, а тому у відповідача відсутні підстави для сплати заявленої до стягнення заборгованості та, як наслідок, і для сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 позов задоволений повністю.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення розмірах.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо ненадання йому звітів про результати виконаних послуг, передбачених п. 1.4 спірного договору, з посиланням на те, що:

- з матеріалів справи вбачається, що акти наданих послуг відповідач підписав без зауважень та в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачем претензій до позивача щодо якості та обсягу наданих послуг, а також про ненадання звітів;

- враховуючи положення приписів чинного законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника;

- умовами спірного договору врегульовано, що за неподання звітів та актів нараховується пеня, однак, в матеріалах справи немає доказів направлення виконавцю претензій щодо сплати такої пені. У той же час відповідач частково оплатив надані послуги, чим визнав свій обов`язок з оплати вартості наданих послуг.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024, справу № 910/4716/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/4716/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/4716/24.

24.10.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 повернуто без розгляду скаржнику на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК України.

30.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» повторно надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято із порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, до спірних відносин не застосовано ст. 613 ЦК України, та при не з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

У обґрунтуванні вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що результатом належного надання позивачем послуг за спірним договором є надання відповідачу щомісячних звітів про проведені маркетингові дослідження у формі погодженої сторонами в електронному та паперовому вигляді та підписання актів приймання-передачі наданих послуг, проте позивачем не надано жодного із вищезазначених документів на підтвердження надання послуг, оскільки:

- позивачем не надано жодного щомісячного звіту про проведені маркетингові дослідження у формі, погодженої сторонами в електронному та паперовому вигляді, а та інформація яка була додана позивачем до позову та у відповіді на відзив в якості звіту жодним чином не може прийматися як звіт за спірним договором, так як: інформація, яку позивач називає звітом, не має жодних ознак звіту, оскільки не підписана уповноваженими представниками позивача та не підписана та не затверджена відповідачем; інформація, яку позивач вважає звітом, відповідачем не була отримана, оскільки була направлена позивачем особам, які не є працівниками відповідача (електронні пошти зазначені позивачем у позовній заяві, як пошти представників відповідача, не є поштою відповідача, оскільки поштою відповідача є info@prime-group.com.ua, про що відомо позивачу, оскільки він сам зазначив цю пошту в позовній заяві, як електронну пошту відповідача);

- умовами спірного договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, проте позивачем надано не акти приймання-передачі наданих послуг, а акти наданих послуг, що також не відповідає умовам спірного договору.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024, справу № 910/4716/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Сибіга О.М., Козир Т.П..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначити на 25.11.2024 о 12:50 год.

15.11.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- спірним договором не передбачено конкретної форми звіту, що має бути надана в якості результату наданих послуг. При цьому у договорі сторонами не визначено, що надсилання паперового звіту є обов`язковою умовою оплати відповідачем наданих послуг;

- на підтвердження факту надсилання звітів позивачем надані скріншоти електронних листів, якими менеджер позивача надсилала звіти з поміткою «прошу узгодити». При цьому відповідач жодного разу не заперечив, що надісланий йому звіт за результатами наданих послуг не відповідає узгодженій сторонами формі, не містить потрібної інформації чи є неналежним документом;

- листування електронною поштою здійснювалось з менеджерами відповідача на електронні адреси, що використовувались тривалий час на доказ чого позивачем ло матеріалів справи була надана відповідне електронне листування;

- розбіжності у назві акта надання послуг чи приймання-передачі наданих послуг» не мають значення, оскільки зі змісту кожного Акту зрозуміло, що сторони договору підтверджують факт надання (а отже і отримання) послуг за спірним договором;

- факт оплати відповідачем рахунків свідчить і про його задоволення результатами наданих послуг, і про прийняття звітів, а також і про те, що адреси електронної пошти, на які надіслано рахунки, дійсно використовуються співробітниками відповідача;

- протягом всього часу дії спірного договору відповідач не оспорював фактів надання послуг, фактів отримання звітів та рахунків; підписав всі надані акти та частково здійснив оплату наданих послуг, а заперечуючи в суді отримання звітів та факт отримання послуг взагалі, відповідач суперечить власній попередній поведінці, що свідчить про те,що його поведінка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, що дає підстави застосувати в цій справі доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка активно застосовується у судовій практиці,

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

21.11.2024 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач зауважив на тому, що:

- надана позивачем інформація взагалі не має жодних ознак звіту за спірним договором, оскільки не підписані уповноваженими представниками як самого позивача, так не підписані та не затверджені відповідачем;

- часткова, а не повна оплата відповідачем послуг свідчить проте, що послуги позивачем не були надані належним чином;

- акт звіряння взаємних розрахунків, на якій посилається позивач, також не є підставою для підтвердження заборгованості за спірним договором, оскільки не має посилання на такий договір, та складений за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тобто за період, який починається до підписання спірного договору. При цьому між сторонами є договірні відносини і по іншим договорам, тому такий акт звіряння не є належним доказом наявності заборгованості саме за спірним договором;

- саме поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, що дає підстави застосувати в цій справі саме до позивача доктрину venire contra factum proprium.

Станом на 25.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

01.05.2023 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір № РВ-142679/2023 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги із проведення маркетингового дослідження ринку реклами України у період терміну дії цього договору, результати яких будуть оформлені у вигляді звіту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Загальний термін надання послуг за договором - з 01.05.2023 по 31.12.2023 включно. За результатами надання послуг виконавець надає замовнику щомісячні звіти про проведені маркетингові дослідження у формі, погодженій сторонами. Детальні умови надання послуг сторони узгоджують за допомогою засобів електронного зв`язку (п. 1.2, 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору засвідченням факту належного надання послуг за цим договором є звіт в електронному вигляді і в друкованому вигляді, в двох екземплярах, в об`ємі і формі узгодженими із замовником, та акт приймання-передачі послуг, підписані уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пп. 2.1.3 п. 2.1 Договору виконавець зобов`язаний щомісяця надавати замовнику звіти та акти приймання-передачі наданих послуг.

Замовник зобов`язаний забезпечити своєчасну оплату послуг виконавця відповідно до положень цього договору. Приймати від виконавця надані послуги шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг (пп. 2.2.1 - 2.2.2 п. 2.1 Договору).

У п. 3.1 Договору сторони погодили, що вартість послуг виконавця за цим договором становить 2 301 898,80 грн. в т.ч. ПДВ.

Вартість послуг, визначена у п. 3.1 Договору, сплачується замовником щомісяця пропорційно-рівними частинами протягом строку, зазначеного в п. 1.2 даного Договору, на підставі наданого виконавцем рахунку-фактури не пізніше 30 числа кожного місяця, наступного за місяцем надання послуг (п. 3.2 Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами й діє до 31.12.2023 включно, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 438 686,70 грн., що підтверджується актами надання послуг № 195 від 31.07.2023 на суму 287 737,34 грн., № 278 від 30.09.2023 на суму 287 737,34 грн., № 322 від 31.10.2023 на суму 287 737,34 грн., № 375 від 30.11.2023 на суму 287 737,34 грн., № 420 від 31.12.2023 на суму 287 737,34 грн., підписаними відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень щодо якості та обсягу наданих послуг.

Також на електронну пошту відповідача позивачем були направлені рахунки на оплату: № 5033 від 31.07.2023, № 5140 від 01.09.2023, № 5193 від 01.10.2023, № 5253 від 01.11.2023, № 5313 від 01.12.2023 на вищевказану суму.

З наданих позивачем інформаційних повідомлень про зарахування коштів № 3852 від 05.12.2023 на суму 100 000,00 грн. та № 4682 від 21.02.2024 на суму 100 000,00 грн. слідує, що відповідачем було частково в сумі 200 000,00 грн. переховано кошти на оплату рахунку № 5033 від 31.07.2023.

Отже, неоплаченими залишитись послуги на загальну суму 1 238 686,70 грн. (1 438 686,70- 200 000,00).

При цьому 09.02.2024 позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 07-2024 від 07.02.2024, в якій просив сплатити заборгованість в сумі 1 338 686,70 грн. (після вказаної дати відповідач сплатив позивачу 100 000,00 грн. - примітка суду), інфляційні втрати, 3% річних та пеню, однак, відповіді на неї не отримав.

З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 238 686,72 грн., пеню в сумі 151 405,24 грн., інфляційні втрати в сумі 26 536,47 грн. та 3% річних в сумі 14 851,67 грн.

Заперечення відповідача проти позову наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено вище, на виконання умов Договору протягом липня 2023 року та вересня-грудня 2022 року, позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 438 686,70 грн., які відповідач оплатив частково на суму 200 000,00 грн., а відтак неоплаченими залишитись послуги на загальну суму 1 238 686,70 грн.

Суд першої інстанції цілком вірно відхилив доводи відповідача щодо ненадання йому звітів про результати виконаних послуг, передбачених п. 1.4 Договору, з посиланням на те, що:

- з матеріалів справи вбачається, що акти наданих послуг відповідач підписав без зауважень та в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачем претензій до позивача щодо якості та обсягу наданих послуг, а також про ненадання звітів;

- враховуючи положення приписів чинного законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника;

- умовами Договору врегульовано, що за неподання звітів та актів нараховується пеня, однак, в матеріалах справи немає доказів направлення виконавцю претензій щодо сплати такої пені. У той же час відповідач частково оплатив надані послуги, чим визнав свій обов`язок з оплати вартості наданих послуг.

Посилання апелянта на те, що умовами Договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, проте позивачем надано не акти приймання-передачі наданих послуг, а акти наданих послуг, що не відповідає умовам Договору, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки неточності у назві акту не змінюють його зміст, зокрема те, що відповідач підписанням таких актів підтвердив факт приймання ним наданих за Договором послуг та погодив їх вартість.

Слід зауважити і на наступному.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії відповідача, який уклав Договір, отримував протягом дії Договору відповідні послуги, приймав їх без зауважень, проте, допустивши порушення умов Договору в частині оплати послуг фактично намагається уникнути обов`язку щодо оплати прийнятих без зауважень послуг - суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше), є недобросовісними та спрямовані на створення підстав для невиконання грошових зобов`язань з оплати отриманих без зауважень послуг.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1 238 686,72 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 151 405,24 грн., інфляційних втрат в сумі 26 536,47 грн. та 3% річних в сумі 14 851,67 грн., слід зазначити про таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У п. 4.2 Договору сторони домовились, що у випадку прострочення замовником строків оплати вартості послуг виконавця, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочення платежу, від несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг на загальну суму 1 238 686,72 грн., позивач відповідно до положень ЦК України та Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню, 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 151 405,24 грн., інфляційних втрат в сумі 26 536,47 грн. та 3% річних в сумі 14 851,67 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/4716/24.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи № 910/4716/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 25.11.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.М. Сибіга

Т.П. Козир