Рішення

від 30.10.2024 по справі 450/2245/24

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2245/24 Провадження № 2/450/1421/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Добош Н.Б.

при секретарі Хамуляк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи орган опіки та піклування в особі Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про предмет спору : позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-

стислий виклад позиції позивача та відповідача :

підстава позову (позиція позивача): сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13.05.2019 року між сторонами розірвано шлюб. 08.05.2024 року відповідач привезла до місця проживання позивача, їхнього спільного сина разом із заявою про згоду на позбавлення її батьківських прав, та повідомила, що син буде проживати разом з позивачем, оскільки вона має плани на подальше життя, які не пов`язанні з вихованням сина. На підставі наведеного просить заявлені позовні вимоги задоволити.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак подав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує та просить такі задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, однак скерувала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, заявлені позовні вимоги визнає та просить такі задоволити.

Представник третьої особи орган опіки та піклування в особі Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області в судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явилася, однак скерувала на адресу суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, підтримує поданий висновок про недоцільність позбавлення батьків прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина та просить прийняти рішення в інтересах дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06.12.2017 року, стверджується, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13.05.2019 року, шлюб між сторонами розірвано.

Згідно нотаріально засвідченої заяви від 07.05.2024 року, ОСОБА_2 , не заперечує, щодо позбавлення її батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Законодавцем передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок у постанові від 29 липня 2021 року (справа № 686/16892/20), згідно якого позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування, слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради надано висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 року № 260001-вих-146374. У вказаному висновку зазначено, що 26.09.2024 року на засідання комісії прибув ОСОБА_1 . ОСОБА_2 на засідання комісії не прибула, хоча про час і місце проведення засідання комісії була повідомлена належним чином. На засіданні комісії ОСОБА_1 надав пояснення наведені у позовній заяві, додатково повідомив, що син не спілкується з матір`ю вже тривалий час, після розлучення проживав з матір`ю, а з травня цього року проживає з ним та з дідом і бабою в приватному будинку, оскільки вони про це домовились, бо матір дитини вирішила створювати нову сім`ю. Син є учнем першого класу СШ №42 м. Львова. Матір дитини не виходить на зв`язок, участі у вихованні та забезпеченні сина вона не приймає. Він сплачував аліменти на утримання сина в судовому порядку та добровільно. Також повідомив про те, що категорично заперечує щодо заслуховування думки сина з приводу доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав матері, оскільки вважає, що це буде мати поганий вплив на психічне здоров`я сина. Додатково повідомив контактний номер телефону матері дитини. 12.09.2024 року на засідання комісії прибув батько дитини ОСОБА_1 . Матір дитини ОСОБА_2 на засідання комісії повторно не з`явилась, контактний номер телефону матері, наданий батьком на попередньому засіданні комісії, не існує. На засіданні комісії батько дитини повідомив, що ситуація не змінилась, зв`язку з матір`ю дитини не має. За результатами огляду документів, пояснень ОСОБА_1 комісією не було встановлено, достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав матері дитини ОСОБА_2 з огляду на недоведеність батьком дитини факту її свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, і щодо якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав. Позбавлення прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні правові наслідки, як для матері, так і для дитини, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо. Заява матері дитини від 07.05.2024 не може бути взята комісією до уваги, оскільки фактично є заявою про відмову від батьківських прав, не відповідає інтересам дитини, та є серйозним порушенням прав дитини. Наведене вище в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Щодо нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 07.05.2024 року, суд зазначає наступне.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що згода відповідача на позбавлення її батьківських прав, викладена у вищевказаній письмовій заяві, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дитини, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України.

При цьому суд зазначає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова матері від батьківських прав на дитину є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених Сімейним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року по справі № 401/1944/22.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як на підставу пред`явлення даного позову, позивач посилається на те, що відповідач не цікавиться життям дитини, не спілкується з ним, всі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

Суд, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, приходить до висновку, що наведені позивачем обставини щодо неналежної участі відповідача в утриманні і вихованні дитини, не можуть бути достатніми підставами в розумінні ст.164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, при розгляді даної справи судом не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина, необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, тому в задоволенні позовних вимог, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 81, 247, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області або безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач : ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач : ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Третя особа : орган опіки та піклування Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області, Львівська область, Львівський район, м. Пустомити, вул. Грушевського, 46.

Третя особа : орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЄДРПОУ 04056109, м. Львів, вул. К. Левицького, 67.

Повний текст рішення складено 30.10.2024 року.

СуддяН. Б. Добош