Постанова

від 07.11.2024 по справі 552/2500/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2500/22 Головуючий суддя І інстанції Гримайло А. М.

Провадження № 22-ц/818/2717/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_1 ,

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційніскарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича, Харківської міської ради та представника ОСОБА_2 - адвоката Сайтарли Антона Петровича на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року, по цивільній справі № 552/2500/22, за позовом Новобаварської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, треті особи на стороні відповідача: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бистріцька Алла Петрівна, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, що діє в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «ХЛНДС»), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, треті особи на стороні відповідача: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бистріцька А.П., про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, у якій просить:

1) Визнати незаконним та скасувати рішення 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» в частині (п.п. 1.96 п. 1 Додатку 1) щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв.м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

2) Визнати незаконним та скасувати рішення 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині (п. 231 Додатку 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

3) Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, площею 1000,0 кв.м., серії ЯЖ № 619254, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100059 від 10.06.2009, скасувавши його державну реєстрацію.

4) Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бистрицькою А. П. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1174), згідно з яким ОСОБА_3 , відчужено ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172.

5) Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172.

6) Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, шляхом скасування кадастрового номеру та перенесення відомостей про неї до архівного шару даних геоінформаційної системи.

7)Стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 17367, 00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що Харківською міською радою незаконно передано у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а останньою в подальшому відчужено її ОСОБА_2 . Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність держави земельних ділянок, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Факт протиправного вилучення земель лісового фонду державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади, а також позбавляє позивачів права використовувати їх за цільовим призначенням, що є підставою для втручання органів прокуратури.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в суді є порушення прав та інтересів Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), яка є розпорядником спірних земель, а також Державного агентства лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» в постійному користуванні якого перебуває земельна ділянка.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.2 п.12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абз.1 п.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України).

Згідно з наведеними приписами вилучення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а також передача її у власність належала до повноважень Харківської обласної державної адміністрації.

Рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , після чого КП «Міськпроєкт» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0172.

Згідно з технічним завданням на виконання робіт по складанню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого з управлінням земельних ресурсів 02.09.2008 та затвердженого замовником 03.09.2008, основним етапом роботи визначено серед іншого забезпечити обстеження земельної ділянки на місцевості (п.5), визначення цільового використання земельної ділянки, визначення умов та терміну землекористування (п.5.1), вирахування збитків та втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (п. 5.2), особливою умовою відведення земельної ділянки (п, 13) є уточнення її категорії, врахування межі Данилівського дослідного держлісгоспу.

Водночас, згідно з актом встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки межі земельної ділянки від 03.09.2008 межі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_3 , з Данилівським дослідним держлісгоспом не погоджувались, у землевпорядній документації відсутня довідка за формою 6-зем щодо спірної земельної ділянки, що свідчить про не дослідження категорії земель, за рахунок яких вона відводиться, що призвело до невірного визначення її цільового використання.

З інформації Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.12.2013 за № 10-20-6-13408/0/9-13 вбачається, що всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03.12.2004 за № 391, проведення державної експертизи зазначеної вище землевпорядної документації не здійснювалося, тобто розробку землевпорядної документації здійснено неналежним чином.

Рішенням 325 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останньої.

На підставі вищевказаного рішення на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 619254, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100059 від 10.06.2009, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0172.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бистрицькою А. П., ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою 07.06.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 1174, передала у власність покупцю ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172; відповідно до п. 4 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 05/3, виданого ТОВ «Терра-Інвест» від 05.08.2009, становила 91000,00 грн.

На підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36319546 від 26.07.2017, та за № 21569336 здійснено запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 за ОСОБА_2 .

Згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та інформаціями Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014, ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 22.11.2013, ДП ««Харківська лісованауково-досліднастанція» від 22.11.2013, ДП «ХЛНДС» від 26.11.2021 за № 349/02 межі зазначеної вище земельної ділянки на час її відведення в приватну власність перетиналися з межами 341 кварталу Дергачівського лісництва Данилівського дослідного державного лісгоспу.

Як вбачається з інформації державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014 за № А-10-50 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу більша частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 вкрита лісовими насадженнями (площа лісових насаджень складає 0,08285 га) та відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, при цьому вилучення земельних лісових ділянок з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу, розроблення проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, його погодження та затвердження не проводилось.

Збитки та втрати лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням лісових земель чагарників (вкритих лісовою рослинністю земель, незімкнутих лісових культур, лісових розсадників, плантацій, рідколісся, згарищ, загиблих насаджень, зрубів, галявин, лісових шляхів, просік, протипожежних розривів тощо), для використання їх у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відшкодування яких передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 за № 1279, не нараховувались та не сплачувались.

Згідно з інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 10.12.2013 за № 537 розмір втрат лісогосподарського виробництва, які підлягали відшкодуванню, складав 18325,00 грн., а також 21300,00 грн. збитків лісогосподарського виробництва; згідно з інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 11.06.2014 за № 272 розмір втрат лісогосподарського виробництва, які підлягали відшкодуванню, складав 16674,00 грн., а також 21450,00 грн. збитків лісогосподарського виробництва; згідно з інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 10.12.2013 за № 272 розмір втрат лісогосподарського виробництва складав 20325,00 грн.

Данилівський дослідний державний лісгосп, зареєстрований Дергачівською районною державною адміністрацією 18.02.1992 за № 4561200000000580, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія НОМЕР_2 . Відповідно до довідки з ЄДРПОУ видами діяльності Данилівського дослідного державного лісгоспу за КВЕД, крім іншого, є: 02.02.0 - надання послуг, пов`язаних з лісовим господарством. Згідно з п. 2.3 ст. 2 Статуту Данилівського дослідного державного лісгоспу на час відведення спірної земельної ділянки в приватну власність останній забезпечував на закріпленій території ведення господарства по вирощуванню лісу і використанню лісових ресурсів, здійснення державного контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу, проведення лісозаготівель та раціональному використанню не залісених земель і побічних продуктів лісів.

На території Ленінського району м. Харкова в користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу перебувало близько 900 га лісів, які входили та на теперішній час входять до складу Дергачівського лісництва.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів від 03.07.1972 за № 292 затверджено межі лісових земель на території Ленінського району м. Харкова загальною площею 1166 га, які перебували в постійному користуванні Жовтневого Держлісгоспу.

Відповідно до Наказу Держкомлісгоспу України від 25.05.2002 № 55 «Про вдосконалення управління лісовим господарством в Харківській області», землі лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, площею 10848,6 га, передані в постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу.

Право постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу на земельні лісові ділянки, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу, проектом організації і розвитку лісового господарства з додатком, планшетом лісовпорядкування № 11.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Дергачівського лісництва та межі лісових земель на території м. Харкова у 2003 році погоджено з управлінням земельних ресурсів у м. Харкові та управлінням міського господарства Харківської міської ради, у 2004 році Державним управлінням екології та природних ресурсів у Харківській області та Харківським державним лісогосподарським об`єднанням «Харківліс».

Рішень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва Данилівського держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова та зміну їх цільового призначення в порядку ст. ст. 20, 116, 149 Земельного Кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України до теперішнього часу органами місцевого самоврядування та органами виконавчої ради не приймалось.

На підставі даних державного земельного кадастру, відповідно до вимог ст.ст.50-54 Лісового кодексу України, Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2007 за № 848 у 2007 році складений Державний лісовий кадастр станом на 01.01.2007 щодо земель лісового фонду Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу.

Державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова знаходяться земельні лісові ділянки кварталів 310-341 Дергачівського лісництва - землі лісогосподарського призначення.

Вищевказане також підтверджується генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням 22 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 23.06.2004 № 24-22, відповідно до якого зелена зона Ленінського району м. Харкова представлена виключно державним лісовим фондом. Територій, зайнятих зеленими насадженнями, що не представляють цінності, які знаходяться у занедбаному стані, та неефективно використовуються, відповідного генерального плану м. Харкова на території Ленінського району м. Харкова немає.

Безпосередньо з землями житлової та громадської забудови Ленінського району м. Харкова, де постійно мешкають та перебувають люди, межують квартали №№ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , 336, 337, 339, 340, 341 Дергачівського лісництва, а відповідно до постанови Верховної ради України від 06.09.2012 № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж м. Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» квартали 284, 296, 305 також в теперішній час перебувають в межах м. Харкова.

Приналежність земель кварталів 310-341 Дергачівського лісництва, що знаходяться на території Ленінського району м. Харкова до категорії земель лісогосподарського призначення також підтверджується вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.09.2013 у справі № 638/12682/13-К, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі №2а-1490/07/2070, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі № 2а-1489/07/2070, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2013 у справі №820/4217/13-а; ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 №820/4217/13-а, постановами Вищого господарського суду України, від 24.09.2013 та від 15.07.2014 (справа №922/291/13г).

Відповідно до Державних будівельних норм України «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджених наказом Держкоммістбудування від 17.04.1992 за № 44 (Пожежні вимоги) відстань від меж забудови міських поселень до лісових масивів повинна складати не менш ніж 50 метрів, що також враховано планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу та Генеральним планом м. Харкова.

По межі 341 кварталу Дергачівського лісництва (виділи 3, 6, 8, 7) рішенням XVIII сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 24.12.2003 за № 248/03 «Про найменування нових вулиць в місті Харкові» визначена вулиця Дубова м. Харкова, яка є межею земель лісогосподарського призначення з землями житлової та громадської забудови м. Харкова. Фактично АДРЕСА_8 до теперішнього часу не влаштована, на місцевості не визначена, з питань погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка відводилась ОСОБА_3 , до постійного користувача - Данилівського дослідного держлісгоспу ніхто не звертався.

Таким чином,Харківською міськоюрадою всуперечвимог ст.14Конституції України,ст.57Лісового кодексу,ст.ст.12,20,40,116,149,151Земельного кодексуУкраїни вилученоз постійногокористування Данилівськогодослідного державноголісгоспу тазмінено цільовепризначення спірноїземельної ділянкидержавної власностілісогосподарського призначеннята безоплатнопередано їїу власність ОСОБА_3 для будівництвата обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельта споруд,яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, передача земельної ділянки, яка розташована у в кварталі № 341 виділі 6 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, у власність ОСОБА_3 відбулася в порушення вимог ст.14 Конституції України, ст. 57 Лісового кодексу, ст. ст.12, 20, 40, 116, 149, 151, 198 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р без дотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, без проведення державної експертизи землевпорядної документації, передбаченої вимогами ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Держкомзему України від 03,12,2004 за № 391, а також усупереч Державних будівельних норм України «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92» від 17 квітня 1992 р. № 44, чим порушені інтереси Держави у лісогосподарській сфері, а тому зазначені вище рішення Харківської міської ради слід вважати незаконними, оскільки прийняті в порушення вимог чинного законодавства, та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку.

Чинність вказаних рішень сприяло неправомірному набуттю ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності.

У судовому порядку окрім визнання незаконними та скасування оскаржуваних розпоряджень необхідно також визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки.

Ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначеного вище запису щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за ОСОБА_2 , вчиненого на підставі оскаржуваного договору, завдає шкоди інтересам держави, оскільки він чинить перешкоди при реєстрації правовстановлюючих документів за державою на єдину земельну ділянку, а також позбавляє належний орган розпорядитися нею на власний розсуд. Таким чином, в даному випадку належним способом захисту порушеного права є визнання недійсними договору купівлі-продажу з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172. З огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у силу ст. 122 ЗК України відповідне право останніми набуто незаконно.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, за відсутності згоди позивачів та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність.

Факт протиправної передачі земель лісогосподарського призначення державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади, що також є підставою для прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

З огляду на те, що спірні землі вибули без відповідної правової підстави з власності держави, без згоди їх користувача, вони повинні бути повернуті за вимогою власника (користувача), а документи, на підставі яких їх було передано, визнано незаконними, скасовано, а також визнано недійсними.

Отже, зайняття ОСОБА_2 земель лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник (користувач) земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав держави. Оскільки при визнанні відсутності у відповідачів прав на спірні земельні ділянки, підлягає поновленню порушене право власності держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є постійним користувачем спірних земель, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 їх повернути у власність держави.

Існування у Державному земельному кадастрі даних щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки, тобто кадастрового номеру 6310137200:13:001:0172, присвоєного на підставі незаконного рішення 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» порушує економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, а також існування даного кадастрового номера унеможливить подальшу державну реєстрацію єдиної земельної ділянки, право постійного користування за якою належить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Про зазначені вище порушення та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова повідомлено Харківську обласну державну адміністрацію листами від 26.10.2021 за № 52-102-5057вих-21, від 28.12.2021 за № 52-102-6590вих-21, Державне агентство лісових ресурсів України листом від 22.12.2021 за № 52-102-6500вих-21.

Однак, незважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження зазначеної вище земельної ділянки, Харківською обласною державною адміністрацією та Державним агентством лісових ресурсів України заходи, спрямовані на її повернення у власність держави, не вжито, своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом зазначені особи не скористались, що свідчить про їх бездіяльність та наявність у керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення до суду з даним позовом самостійно.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року частково задоволено позов.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 2481,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А.Г. в апеляційній скарзі просить рішення скасувати у частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги керівника Новобаварської окружної прокуратури м.Харкова задовольнити. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.

Вказав, що судом зроблено хибний висновок про те, що заявлені позовні вимоги не відповідають ефективним способам правового захисту та задоволенню не підлягають. Так, вимога про витребування земельної ділянки (віндикаційний позов) не може бути застосована прокурором або позивачем за даним позовом та зазначена судова практика Великої палати Верховного суду не є релевантною до обставин даного позову.

Зауважив, що частина спірної земельної ділянки є власністю держави в особі Харківської обласної державної адміністрації. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (абзац 1 частини першої статті 184 ЦК України). витребування індивідуально-невизначеного майна, яким у даному випадку є частина земельної ділянки площею не відповідає змісту віндикаційного позову. Крім того, правові висновки щодо подання негаторного позову про повернення земель лісогосподарського призначення на користь держави висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц. Отже власник (користувач) земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених

прав держави. Крім того, згідно з постановою Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням положень Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Зазначив, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міської ради про передачу у власність спірної земельної ділянки, а також визнання недійсним виданого на підставі цього рішення державного акта, відповідають критерію правомірності та

ефективності обраного способу захисту порушеного права. Аналогічного висновку дійшла Велика палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Харківська міська рада в апеляційній скарзі просить скасувати рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ОСОБА_5 вказала, що згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 04.09.2023 №1888/0/605-23, на момент прийняття Харківської міською радою рішень від 20.06.2008 №166/08 та від 10.09.2008 №238/08,спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172. Входила до меж міста Харкова відповідно до генерального плану м.Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04. Рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Рішенням 325 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останньої.

На підставі вищевказаного рішення на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 619254, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100059 від 10.06.2009, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0172. У подальшому право власності на спірну ділянку перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1174 від 06.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бистрицькою А.П.

Зазначила, що лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 11.06.2014 за № 272 та від 23.12.2021 за № 789, не є належними доказами, оскільки створені після виникнення спірних правовідносин.

Вказала, що прокурором у позові зазначену вимогу не про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає вимогам негаторного позову. Прокурором подано негаторний позов, що є належним та ефективним способом правового захисту у даних правовідносинах. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 у справі №916/1415/19, від 2 лютого 2021 у справі №925/642/19, від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021у справі№ 359/3373/16-ц(провадження№ 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Щодо строку позовної давності зауважує, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Таким чином, на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

В апеляційній скарзі адвокат СайтарлиА.П.просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказав,що ОСОБА_2 категорично непогоджується зпозицією Ленінськогорайонного судум.Харкова,що пред`явленняпрокурором Новобаварськоїокружної прокуратурим.Харкованегаторного позовупро зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельнуділянку лісогосподарськогопризначення увласність Держави єефективним способомзахисту прававласності наземельну ділянкулісогосподарського призначення.Суд першоїінстанції нерозрізняє понять«зайняття особоюземельної ділянки»та «володінняособою земельноюділянкою».Не розумієрізниці міжнегаторним тавіндикаційним позовом.Відмовляючи узадоволенні частинипозовних вимогсуд робитьвисновок,що ефективнимспособом захистує віндикація,а задовольняючиіншу позовнувимогу,робить висновок,що ефективнимспособом захистує пред`явленняпозивачем негаторногопозову. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Зауважив, що ОСОБА_2 є останнім набувачем спірної земельної ділянки, яку вона набула у власність на підставі договору купівлі-продажу. За таких обставин належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Разом із цим, прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що не відповідає належному способу захисту, та є самостійною підставою для відмови у задоволені позову. Посилання прокурора та суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц є безпідставними, з огляду на те, що вони за змістом спірних правовідносин не є подібними - стосуються земель не лісового фонду, які можуть бути передані у приватну власність осіб, а водного фонду, протиправне зайняття яких або державна реєстрація права власності на них за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 справа №359/3373/16-ц у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, №911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17). До того, ж Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зазначив, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно оцінив наявні у справі докази, не надав належну оцінку аргументам наведеним відповідачем-3, щодо відсутності підстав для задоволення позову, а також зробив помилковий висновок щодо обраного прокурором способу захисту права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення. Крім цього, судом взагалі не надано жодної правової оцінки іншим доводам та аргументам відповідача-3, що призвело до винесення незаконного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував рішення наступним.

У межах розгляду даної справи встановлено, оскільки не спростовано відповідачами, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення (має частковий перетин з межами кварталу 341 виділ 6 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС») та перебувала у постійному користуванні ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція», рішення про її вилучення з постійного користування вказаного підприємства та про зміну цільового призначення земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

При вирішенні спору про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, пункт «а» ч.1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Суд зазначив, що через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 відноситься до земель лісогосподарського призначення і на час вирішення питання надання їх у власність ОСОБА_3 перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського призначення, та згода на її вилучення державою не надавалась, у зв`язку з чим Харківська міська рада Харківської області права розпорядження такою земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у державній власності, не мала, тобто ділянка була неправомірно надана у власність відповідачу ОСОБА_3 , який у подальшому відчужила її на користь ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, є рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18).

З урахуванням наведених вище висновків, позовні вимоги визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів дарування,скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, шляхом скасування кадастрового номеру та перенесення відомостей про неї до архівного шару даних геоінформаційної системи, задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, суд зазначає наступне.

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачають, що коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Державне агентство лісових ресурсів України, якому належало право розпорядження спірними земельними ділянками, не було стороною договорів купівлі-продажу, згоду на відчуження земель не надавало, у зв`язку з чим, відповідні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Таким чином, спірне майно підлягає витребуванню у останнього набувача, яким є ОСОБА_2 .

Оцінка справи в контексті дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Можливість віндикації майна, його витребування від набувача, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, що полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалось за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2022 справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22 (п.137-138) викладений висновок, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними процесуальних дій, а суд немає можливості розглянути неініційовані сторонами питання (п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 2, ч. 1, ч. 2, ч. 3. ч. 4 ст. 12, ч. 1, ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_2 зустрічного позову про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку із заявленими до неї вимогами не заявила, отже зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості подальшого вирішення вказаного питання.

Ініціювання спору про стягнення компенсації за вилучене майно не можна розцінювати як надмірний тягар для відповідача ОСОБА_2 в розумінні ст. 6 Європейської конвенції, яка набуваючи у власність спірну земельну ділянку за договором дарування, могла та повинна була проявити розумну обачність при купівлі залісненої земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності, суд зазначив наступне.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.

Крім того, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного Кодексу України та Лісового Кодексу України має розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п.96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення свого права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. (Постанова Верховного суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17.)

У своїй постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц Верховний Суд також зазначив, «що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96).

Заявлений прокурором позов про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, підстав застосування до спірних правовідносин строку позовної давності не вбачається.

Прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не мають розгляду по суті; ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»» є безпідставним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту права власника.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18).

Позивачем позов про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, тому підстав застосування до спірних правовідносин строку позовної давності не вбачається.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судова колегія в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції, окрім способу захисту порушеного права, який застосував суд першої інстанції до правильно встановлених обставин справи, що доводами скарг не спростовано.

Так, відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

11.11.2021 листом Кабінету Міністрів України повідомлено, що КМУ рішення про погодження зміни цільового призначення, вилучення з постійного користування державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (Данилівського дослідного державного лісгоспу) земельної ділянки із кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 не приймалось.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.12.2021 інформація щодо погодження Харківською обласною державною адміністрацією зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 та вилучення з їх постійного користування ДП «ХЛНДС» відсутня; цільове призначення зазначеної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зміна цільового призначення земельної ділянки не проводилась; у Відділі у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування земельною ділянкою лісогосподарських підприємств на території м. Харкова, також відсутні картографічні та інші матеріали щодо місця розташування земель вказаного лісогосподарського підприємства на території м. Харкова.

Як вбачається з листа ДП «ХЛНДС» від 12.01.2022 погодження на вилучення з постійного користування ДП «ХЛНДС» земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованого в межах кварталу 341 Дергачівського лісництва, Держлісагенством не надавалося.

Згідно з інформацією, зафіксованою у протоколі другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Данилівському держлісгоспі Харківської області і основні положення проєкту організації і розвитку лісового господарства на ревізійний період 2004-2013 роки, за результатами топографо-геодезичної зйомки по межі лісового масиву Данилівського дослідного держлісгоспу (квартал № 341 Дергачівського лісництва), яка проведена Харківським державним проєктно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» 20.02.2014 встановлено, що більша частина земельної ділянки, що передана у приватну власність ОСОБА_6 (кадастровий номер 6310137200:13:001:0172, АДРЕСА_1 ), площею 0,08285 га, перебуває у кварталі № 341 виділ 6 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, а тому відбулося з порушенням норм діючого законодавства України без дотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

З інформації Управління Держземагенства у м. Харкові Харківській області від 11.12.2013 вбачається, що станом на 29.12.2012 в Управлінні на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 обліковується державний акт про право власності на землю від 10.06.2009 за № 510967100059, що був виданий ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, також обліковується інформація про перехід права власності на вказану земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2009 за № 1174.

З інформації Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.12.2013 за № 10-20-6-13408/0/9-13 вбачається, що всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03.12.2004 за № 391, проведення державної експертизи зазначеної вище землевпорядної документації на замовлення ОСОБА_3 не здійснювалося.

Як вбачається, з листів ДП «ХЛНДС» від 22.11.2013, 10.12.2013 земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 повністю входить в межі кварталу № 341 Дергачівського лісництва Данилівського лісгоспу; втрати лісгосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню складають 18 (20) тис. 325 грн.

З інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 11.06.2014 вбачається, що втрати лісгосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, ділянка 3, кадастровий номер 6310137200:13:001:0172, складають 16 тис. 674 грн.

З інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 23.12.2021 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 частково знаходиться в межах кв. 341 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС», рішення органів державної влади та місцевого самоврядування з питань вилучення, обміну, припинення права постійного користування не надходили.

Листом Харківського державного проєктно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» від 30.01.2014 встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, площею 0,08285 га знаходиться на території кварталу № 341 Дергачівського лісництва відділ 6.

Згідно з технічним завданням на виконання робіт по складанню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого з Управлінням земельних ресурсів 02.09.2008 та затвердженого замовником 03.09.2008, основним етапом роботи визначено серед іншого обстеження земельної ділянки на місцевості, визначення цільового використання земельної ділянки, визначення умов та терміну землекористування, вирахування збитків та втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, тощо.

КП «Міськпроєкт» Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин ХМР розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0172.

08.09.2008 року Управлінням містобудування та архітектури ХМР зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га.

09.09.2008 Управлінням земельних ресурсів у місті Харкові зроблено висновок за матеріалами проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, зазначивши, що земельна ділянка має обмеження, обтяження у виді зміни цільового використання.

09.09.2008 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, з вимогами про захист земель від несприятливих природних та техногенних процесів, недопущення знесення зелених насаджень, дотримання природоохоронного законодавства, недопущення забруднення та засмічення земель, у разі порушення яких висновок є не дійсним.

08.09.2008 року Харківською обласною санітарно-епідеміологічною станцією МОЗ України зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи проєкт відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України та погоджується, при внесенні змін до нормативного документа щодо сфери застосування, умов застосування експертизи висновок втрачає силу.

05.09.2008 року Управлінням культури і туризму ХОДА зроблено висновок щодо погодження проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га.

Висновком наукової археологічної експертизи ДП «Слобідська архіологічна служба» ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна архіологічна служба України» надано дозвіл на використання земельної ділянки для вказаних цілей у зв`язку з відсутністю архіологічних об`єктів та історичного культурного шару на всій площі ділянки.

Рішенням 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останньої.

На підставі рішення 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 618254, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0172.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бистрицькою А. П., ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою 07.06.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К. В. за реєстровим № 3338, передала у власність покупцю ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172; відповідно до п. 4 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ТОВ «Терра-Інвест» 05.08.209, становила 91000,00 грн.

У подальшому на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36319546 від 26.07.2017, та за № 21569336 здійснено запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 за ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією, зафіксованою у протоколі другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Данилівському держлісгоспі Харківської області і основні положення проєкту організації і розвитку лісового господарства на ревізійний період 2004-2013 роки, у зв`язку з наступною камеральною обробкою матеріалів і розробкою проєкту організації і розвитку лісового господарства на ревізійний період 2004-2013 квартал № 341 Дергачівського лісництва належить до території Харківської міської ради.

Як вбачається з довідки про правовий статус земельної ділянки, виданої харківською регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» від 06.06.2008, станом на 05.06.2008 інформація в Державному реєстрі земель про наявність чинних державних актів на право власності на землю громадян, державних актів на право власності на землю юридичних осіб, договорів оренди землі, державних актів на право постійного користування та договорів на право тимчасового користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Харківською обласною державною адміністрацією, ДП «ХЛНДС» заходи щодо відновлення порушених інтересів шляхом звернення до суду з питань порушення порядку оформлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 не вживалися.

Судом першої інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.

Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 повністю входить в межі кварталу № 341 Дергачівського лісництва Данилівського лісгоспу, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Харківською міською радою не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.

Також, на території Ленінського району м. Харкова в користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу перебувало близько 900 га лісів, які входили та на теперішній час входять до складу Дергачівського лісництва.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів від 03.07.1972 за № 292 затверджено межі лісових земель на території Ленінського району м. Харкова загальною площею 1166 га, які перебували в постійному користуванні Жовтневого Держлісгоспу.

Відповідно до Наказу Держкомлісгоспу України від 25.05.2002 № 55 «Про вдосконалення управління лісовим господарством в Харківській області», землі лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, площею 10848,6 га, передані в постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу.

Право постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу на земельні лісові ділянки, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу, проектом організації і розвитку лісового господарства з додатком, планшетом лісовпорядкування № 11.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Дергачівського лісництва та межі лісових земель на території м. Харкова у 2003 році погоджено з управлінням земельних ресурсів у м. Харкові та управлінням міського господарства Харківської міської ради, у 2004 році Державним управлінням екології та природних ресурсів у Харківській області та Харківським державним лісогосподарським об`єднанням «Харківліс».

Рішень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва Данилівського держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова та зміну їх цільового призначення в порядку ст. ст. 20, 116, 149 Земельного Кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України до теперішнього часу органами місцевого самоврядування та органами виконавчої ради не приймалось.

На підставі даних державного земельного кадастру, відповідно до вимог ст.ст.50-54 Лісового кодексу України, Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2007 за № 848 у 2007 році складений Державний лісовий кадастр станом на 01.01.2007 щодо земель лісового фонду Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу.

Державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова знаходяться земельні лісові ділянки кварталів 310-341 Дергачівського лісництва - землі лісогосподарського призначення.

Вищевказане також підтверджується генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням 22 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 23.06.2004 № 24-22, відповідно до якого зелена зона Ленінського району м. Харкова представлена виключно державним лісовим фондом. Територій, зайнятих зеленими насадженнями, що не представляють цінності, які знаходяться у занедбаному стані, та неефективно використовуються, відповідного генерального плану м. Харкова на території Ленінського району м. Харкова немає.

Безпосередньо з землями житлової та громадської забудови Ленінського району м. Харкова, де постійно мешкають та перебувають люди, межують квартали №№ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , 336, 337, 339, 340, 341 Дергачівського лісництва, а відповідно до постанови Верховної ради України від 06.09.2012 № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж м. Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» квартали 284, 296, 305 також в теперішній час перебувають в межах м. Харкова.

Приналежність земель кварталів 310-341 Дергачівського лісництва, що знаходяться на території Ленінського району м. Харкова до категорії земель лісогосподарського призначення також підтверджується вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.09.2013 у справі № 638/12682/13-К, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі №2а-1490/07/2070, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі № 2а-1489/07/2070, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2013 у справі №820/4217/13-а; ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 №820/4217/13-а, постановами Вищого господарського суду України, від 24.09.2013 та від 15.07.2014 (справа №922/291/13г).

Відповідно до Державних будівельних норм України «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджених наказом Держкоммістбудування від 17.04.1992 за № 44 (Пожежні вимоги) відстань від меж забудови міських поселень до лісових масивів повинна складати не менш ніж 50 метрів, що також враховано планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу та Генеральним планом м. Харкова.

По межі 341 кварталу Дергачівського лісництва (виділи 3, 6, 8, 7) рішенням XVIII сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 24.12.2003 за № 248/03 «Про найменування нових вулиць в місті Харкові» визначена вулиця Дубова м. Харкова, яка є межею земель лісогосподарського призначення з землями житлової та громадської забудови м. Харкова. Фактично АДРЕСА_8 до теперішнього часу не влаштована, на місцевості не визначена, з питань погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка відводилась ОСОБА_3 , до постійного користувача - Данилівського дослідного держлісгоспу ніхто не звертався.

Таким чином,Харківськоюміськоюрадою всуперечвимогст.14КонституціїУкраїни,ст.57Лісовогокодексу,ст.ст.12,20,40,116,149,151ЗемельногокодексуУкраїни вилученозпостійногокористування Данилівськогодослідногодержавноголісгоспу тазміненоцільовепризначення спірноїземельної ділянкидержавноївласностілісогосподарського призначеннята безоплатнопередано їїу власність ОСОБА_3 для будівництвата обслуговуванняжилогобудинку,господарськихбудівельта споруд,якарозташованаза адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, передача земельної ділянки, яка розташована у в кварталі № 341 виділі 6 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, у власність ОСОБА_3 відбулася в порушення вимог ст.14 Конституції України, ст. 57 Лісового кодексу, ст. ст.12, 20, 40, 116, 149, 151, 198 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р без дотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, без проведення державної експертизи землевпорядної документації, передбаченої вимогами ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Держкомзему України від 03,12,2004 за № 391, а також усупереч Державних будівельних норм України «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92» від 17 квітня 1992 р. № 44, чим порушені інтереси Держави у лісогосподарській сфері, а тому зазначені вище рішення Харківської міської ради слід вважати незаконними, оскільки прийняті в порушення вимог чинного законодавства, та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення спірної земельної ділянки у власність держави, оскільки остання вибула з володіння держави поза її волею. Однак, такий спосіб захисту у даному випадку не можна вважати належним, з огляду на насупне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі№ 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі№ 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі№ 633/408/18 (пункт 11.12)).

Щодо строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутностівизнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач(постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі№ 369/6892/15-ц).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор виконує субсидіарну роль звертаючись до суду із позовом в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Матеріали справи дійсно не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.

Крім того, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного Кодексу України та Лісового Кодексу України має розглядатись як пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У даному випадку дійсно правопорушення, об`єктивну сторону якого складає протиправне зайняття спірної земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, має триваючий характер, а тому позовна давність не починає свій перебіг, внаслідок чого відсутні підстави для застосування на підставі заяви про застосування наслідок спливу позовної давності, які визначені у ч. 4 ст. 267 ЦК України у вигляді відмови у задоволення позову.

З огляду на це у суду першої інстанції для обгрунтівання висновків щодо незастосування позовної давності були достатні підстави покликатися на правові висновки, які були висловлені касаційним судом щодо застосування правої конструкції негаторного позову (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п.96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц). Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96).

Тому, колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарг відповідачів.

Вимога про визнання наказів про надання земельних ділянок незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою; така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані (постанова від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Наведений висновок є застосовним до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження (див. п. 122-123 постанови ВП ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, провадження № 12-31гс23).

Оскільки після ухвалення оспорених незаконних рішень спірна земельна ділянка була відчужена, тому з урахуванням наведених правових висновків касаційного суду колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги прокурора щодо безпідставності відмови у задоволенні позову в частині відсутності підстав для оскарження таких рішень органу місцевої влади.

Разом зтим,не можнавважати,що внаслідокреєстрації прававласності завідповідачкою державане втратилаправо володінняспірної земельноюділянкою.Тому належнимспособом захиступорушеного правау даномувипадку єсаме витребуванняземельної ділянкиз власностівідповідачки,що надаєправові підставидля відновленняпорушеного правадержавної власностів результатіреєстрації цьогоправа напідставі рішеннясуду провитребування спірноїземельної ділянки.

Так, у п.п. 95, 96 постанови ВП ВС від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) були висловлені правові висновки, що однією зпідстав державноїреєстрації прававласності нанерухоме майноє,зокрема,судове рішення,що набралозаконної сили,щодо набуття,зміни абоприпинення прававласності таінших речовихправ нанерухоме майно(пункт9частини першоїстатті 27Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень").Рішення судупро витребуваннянерухомого майназ чужогонезаконного володінняє такимрішенням.У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою.. для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Далі, у п. 103 згаданої постанови ВП ВС висловилась на користь можливості процесуального активізму суду: «У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 7 вересня 2022 року (пункт 10.76))».

Колегія суддів обговорила таку правову можливість з учасниками справи у контексті повноважень суду апеляційної інстанції при встановлених судом підстав заявленого позову самостійно застосувати норми права з метою належного та ефективного захисту порушеного права.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. (див. висновок у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство

виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного

володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396 цс 19) та від 02 лютого 2021 року у справі№ 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації, не є правовстановлюючим правочином, а є лише похідним від нього.

Отже, вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Проте у цій справі мета позивача прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому належними і ефективним способом захисту порушеного права власника є витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності поза його волею.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18).

У кожнійсправі зазмістом обґрунтуваньпозовних вимог,наданих позивачемпояснень тощо,суд маєвстановити,якого самерезультату позивачхоче досягнутиунаслідок вирішенняспору.Суд розглядаєсправи умежах заявленихвимог (частинаперша статті13ЦПК України),але,зберігаючи об`єктивністьі неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме до таких висновків щодо змісту вказаних норм права дійшов КЦС ВС у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 633/407/18 (провадження № 61-19202св20), які суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу диспозитивності та верховенства права застосовує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, підстав заявленого позову, вимогу зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172 слід розуміти як вимогу про витребування спірної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь власника.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від20 червня2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86 цс 22), які також є застосованими у даній справі.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України) Як зазначені приписи ЦК України про витребування майна з незаконного володіння, так і приписи ЗК України та ЛК України щодо правової охорони земель лісогосподарського призначення й обмежень на розпорядження ними, були та є доступними, чіткими і передбачуваними (див у зв`язку з встановленими обставинами цієї справи правові висновки, які були висловлені у п. 113-114 згаданої постанови ВП ВС від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

У даній справі встановлено, що власник держава в особі повноважного органу не виявила легітимну волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, легітимного розпорядження про вилучення з постійного користування держави спірної земельної ділянки не було.

Велика ПалатаВерховного Судуу п.п.139,141згаданої постановивід 18січня 2023року усправі №488/2807/17(провадження№ 14-91цс20)вже зверталаувагу судівна те,що успорах стосовноземель лісогосподарськогопризначення,прибережних захиснихсмуг,інших земель,які перебуваютьпід посиленоюправовою охороноюдержави,остання,втручаючись управо мирноговолодіння відповіднимиземельними ділянкамиз бокуприватних осіб,може захищатизагальні інтересиу безпечномудовкіллі,непогіршенні екологічноїситуації,у використаннівласності нена шкодулюдині тасуспільству (частинатретя статті13,частина сьомастатті 41,стаття 50Конституції України).Ці інтересиреалізуються,зокрема,через цільовийхарактер використанняземельних ділянок(статті18,19,пункт "а"частини першоїстатті 91ЗК України),які набуваютьсялише згідноіз законом(стаття14Конституції України)(див.постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від14листопада 2018року усправі №183/1617/16(пункт107),від 12червня 2019року усправі №487/10128/14-ц(пункт117),від 11вересня 2019року усправі №487/10132/14-ц(пункт124),від 23листопада 2021року усправі №359/3373/16-ц(пункт190)). Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, та є пропорційним легітимній меті захисту суспільних інтересів у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У даній справі поведінку кінцевої набувачки слід визнати як недобросовісну, оскільки вона в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки (наявність лісових насаджень), проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 108), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 179)).

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують решту висновків суду першої інстанції, та не містять інших підстав для скасування або зміни судового рішення.

Оскільки висновки суду щодо застосування належного способу захисту не відповідають обставинам справи та порушують вказані норми матеріального права, то відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні.

На підставі вищевказаного обґрунтування слід захистити порушена право державної власності на земельну ділянку для захисту суспільних інтересів та витребуватиу ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Відповідно до змісту норм ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційні скаргизаступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича , Харківської міської ради, представника ОСОБА_2 - адвоката Сайтарли Антона Петровича задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року - змінити.

Витребуватиу ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0172, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 26 листопада 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді колегії О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук