Рішення

від 25.11.2024 по справі 201/14341/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/14341/24

Провадження № 2о/201/582/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді Батманової В.В.

за участю секретаря Дейнага А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В :

14.11.2024 ОСОБА_1 звернулась в Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту смерті особи.

Ухвалою судді Батманової В.В. від 14.11.2024 по справі було відкрито провадження.

В обґрунтування своїх вимог заявник у заяві посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в населеному пункті м. Маріуполь Донецької області помер громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Померлий є чоловіком заявниці, а єдиними документами підтверджуючими факт смерті є свідоцтво про смерть від 30.08.2022 серії НОМЕР_1 . Посилалась на те, що отримати документи, що підтверджують факт смерті за зразками законодавства України, здійснити реєстрацію смерті та отримати свідоцтво про смерть не є можливим без відповідного рішення суду. Просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області.

Заявник надала заяву в якій вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити та розглянути справу за її відсутності.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи 25.11.2024 здійснювався без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно доч.1ст.317ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України, Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження.

Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтверджується свідоцтвом про смерть від 30.08.2022 серії НОМЕР_1 .

Розгляд державними органами таких документів, зокрема свідоцтва про смерть, виданого «ДНР», не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під контролем іншої держави.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що заявником надані документи, які свідчать про те, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області, проте реєстрація його смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану неможлива через об`єктивні причини, суд вважає за можливе задовольнити вимоги заяви ОСОБА_1 та встановити факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області.

Рішення відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 18 Постанові Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.1998) при постановлені рішення в справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат не застосовується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89,128-131, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 4 ст. 317 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області.

Рішення відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя : В.В. Батманова