Ухвала

від 26.11.2024 по справі 357/12912/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/12912/24

1-в/357/599/24

У Х В А Л А

26 листопада 2024 року м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_4

про звільнення від відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та скасування арешту майна,

У С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_4 , звернулася до суду з клопотанням про звільнення засудженого від відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та скасування постанови Дарницького відділу ДВС у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 10.10.2011 про накладення арешту на все майно, належне ОСОБА_4 .

Клопотання мотивоване тим, що 27.12.2020 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №1-172/2010 на підставі вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010, яким ОСОБА_4 засуджено за ч.3 ст.27 ч.2 ст.307, ч.2 ст.307, ч.3 ст.364, ст.70 КК України до 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки та з конфіскацією всього майна.

За вказаним виконавчим листом ДВС Дарницького РУЮ в м. Києві 22.07.2011 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 про конфіскацію всього майна засудженого ОСОБА_4 , що належить йому на праві індивідуальної власності в дохід держави, 10.10.2011 винесено постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить заявнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому, 09.04.2012 винесено постанову про оголошення в розшук всього майна, що належить заявнику.

З моменту проголошення вироку до 18.04.2013 заявник відбував покарання в Державній установі «Менська виправна колонія», звідки вибув для подальшого відбування покарання до Державної установи «Домницький виправний центр №135», відповідно до ст. 82 КК України на підставі ухвали Менського районного суду від 10.04.2013. Даною ухвалою невідбуту частину покарання 3 роки 5 місяців 6 днів позбавлення волі замінено більш м`яким покаранням у вигляді обмеження волі.

Відповідно до архівної картотеки ДУ «Домницький виправний центр №135» ОСОБА_5 звільнений з даної установи 08.04.2014 на підставі ухвали Мінського районного суду від 31.03.2014 умовно - достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 11 місяців 15 дні обмеження волі.

Після звільнення з місць відбування покарання ОСОБА_4 придбав ряд земельних ділянок, зокрема земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: 8000000000:79:392:0130; 3210800000:01:026:0369; 3210800000:01:026:0368; 3210800000:01:026:0365.

20.12.2021 державним виконавцем винесена постанова про зняття арешту із земельної ділянки №8000000000:79:392:0130, площею 0,1997 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з її придбанням через сім років після прийняття рішення суду про конфіскацію манна.

При цьому звертає увагу суду на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:026:0369, 3210800000:01:026:0368, 3210800000:01:026:0365 заявник набув в 2023 році, тобто, через 13 років після прийняття рішення суду про конфіскацію майна.

Однак, згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявний запис про обтяження за №22468801 від 22.09.2017 на підставі постанови НОМЕР_1 від 10.10.2011 Дарницького РВДВС м. Київ ГТУІО у м. Києві, якою внесено обтяження у вигляді арешту на все майно, окрім земельної ділянки кадастровий номер №8000000000:79:392:0130 площею 0,1997 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема й на три вищевказані земельні ділянки.

Зважаючи на вищевикладене заявник звернувся до Дарницького відділу ДВС у м. Київ ГТУІО у м. Києві з заявою про зняття арешту з належного ОСОБА_4 майна, однак, отримав відмову, аргументовану тим, що відсутні підстави для зняття арешту з майна та коштів боржника по вищевказаному виконавчому провадженню.

Запис про накладення арешту на майно, набуте після закінчення строків давності виконання обвинувального вироку, створює ОСОБА_4 перешкоди у володінні та розпорядженні майном, яке належить останньому на праві приватної власності.

Вирок проголошено 03.09.2010, таким чином відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі заявника згідно вироку мало завершитися в 2017 році.

Заявник після відбування основного покарання від відбування додаткового покарання не ухилявся, нових злочинів не вчиняв. Станом на сьогоднішній день кримінальні провадження, в яких він перебував би у статусі підозрюваного/обвинуваченого відсутні.

З моменту набрання законної сили вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 минуло 14 років, однак, в частині додаткового покарання він так і не був виконаний.

Таким чином, на даний час закінчився строк давності виконання вироку Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 03.09.2010 відносно ОСОБА_4 . Відповідно закінчився строк для виконання додатково покарання у вигляді конфіскації майна.

Відповідно до відомостей, отриманих з Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 09.09.2024 виконавче провадження ВП № 27689329, яке здійснювалося Дарницьким ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ, - завершено, 28.12.2021 виконавчий лист №1-172/2010, виданий 27.12.2010 про конфіскацію всього майно ОСОБА_4 , що належить йому на праві індивідуальної власності в дохід держави повернуто державним виконавцем стягувану на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, існуюче обтяження у вигляді арешту майна, яке належить заявнику на праві власності, створює перешкоди у здійсненні його права володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке останній придбав після закінчення строку для виконання додатково покарання у вигляді конфіскації майна та яке планує придбати у майбутньому. Окрім того, дане обтяження порушує норми законодавства України, а тому повинно бути скасоване.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримала та просила його задовольнити.

Прокурор Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_6 в судовому засіданні не заперечував з приводу задоволення клопотання.

Представник ДВС Дарницьким ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не прибув, про причини неявки не повідомив.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінальної справи № 1-172/10 суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор.

Судом встановлено, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 ОСОБА_4 засуджено за ч.3 ст.27 ч.2 ст.307, ч.2 ст.307, ч.3 ст.364, ст.70 КК України до 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки та з конфіскацією всього майна ( а.с. 220-240 т. 8).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.08.2011 (а.с.197-202 т. 9) вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2020 залишено без змін.

27.12.2010 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №1-172/2010 про конфіскацією всього майна засудженого (а.с. 127 т. 9) та направлено на виконання до Головного управління державної виконавчої служби в м. Києві.

Ухвалою Менського районного суду від 10.04.2013 ОСОБА_7 невідбуту частину покарання 3 роки 5 місяців 6 днів позбавлення волі замінено більш м`яким покаранням у вигляді обмеження волі.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 14.04.2014 вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 приведено у відповідність до Закону України від 21.02.2014 «Про внесення змін до кримінального та кримінального процейсуального кодексу України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції», перекваліфіковано ч. 3 ст. 364 КК України на ч. 1 ст. 364 КК України.

Відповідно до нової редакції ст. 364 КК України вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 364 ККУкраїни і призначити йому покарання

за ч. 1 ст. 364 КК України 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органнах строком на 3 роки,

за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 307 КК України 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його особистою власністю,

за ч. 2 ст. 307 КК України 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його особистою власнітю.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_4 6 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохороних органах строком на 3 роки, з конфіскацією майна, що є його особистою власністю.

Відповідно до архівної картотеки ДУ «Домнинький виправний центр №135» ОСОБА_4 звільнений з даної установи 08.04.2014 на підставі ухвали Мінського районного суду від 31.03.2014 умовно - достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 11 місяців 15 днів обмеження волі.

22.07.2011 старшим державним виконавцем державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 про конфіскацію всього майна засудженого ОСОБА_4 , що належить йому на праві індивідуальної власності в дохід держави.

10.10.2011 винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить заявнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому.

09.04.2012 державним виконавцем винесена постанова про оголошення в розшук всього майна, що належить заявнику.

Після звільнення з місць відбування покарання ОСОБА_4 придбав земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:79:392:0130.

20.12.2021 державним виконавцем винесена постанова про зняття арешту із вказаної земельної ділянки у зв`язку з її придбанням через сім років після прийняття рішення суду про конфіскацію манна.

У 2023 році, через 13 років після прийняття рішення суду про конфіскацію майна, ОСОБА_4 придбав земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:026:0369, 3210800000:01:026:0368, 3210800000:01:026:0365 на які накладено обтяження у виді арешту нерухомого майна на підставі постанови Дарницького РВДВС м Київ ГТУЮ у м. Києві про арешт майна № 27689329 від 10.10.2011.

Звернувшись до Дарницького відділу ДВС у м. Київ ГТУІО у м. Києві з заявою про зняття арешту, ОСОБА_4 отримав відмову, аргументовану тим, що відсутні підстави для зняття арешту з майна та коштів боржника по вищевказаному виконавчому провадженню.

08.02.2022 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з Дарницького ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) постанова державного виконавця відділу від 28.12.2021 про повернення стягувачу виконавчого листа № 1-172/2010, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 27.12.2010 про конфіскацію всього майна засудженого ОСОБА_4 , що належить йому направі власності в дохід держави, оскільки в ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженні майно боржника на яке може бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу не розшукано.

Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є, серед іншого, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно з ч.1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.

На підставі ч.4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК України, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80 КК України, є: закінчення зазначених у ч. 1 ч.3 ст. 80 строків; не вчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; не ухилення засудженого від відбування покарання.

Отже, тривалість строків давності, передбачених, зокрема, п.1-5 ч. 1 ст. 80 КК України, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у тому числі остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків та початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.

Правила звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені правилами ст. 80 КК України, стосуються як основного, так і додаткового покарання.

Як вбачається в матеріалів справи ОСОБА_4 було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.307, ч.2 ст.307, ч.1 ст.364 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, до покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Вирок набрав законної сили 10.08.2011. У зв`язку з цим 10.08.2021 закінчився строк давності виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 стосовно ОСОБА_4 в тому числі в частині додаткового покарання у виді конфіскації належного йому майна.

У постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15 Верховний Суд України вказав на те, що редакція частини третьої статті 80 КК певним чином співвідноситься зі статтями 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у частині третій статті 80 Загальної частини КК, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК. Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні частини третьої статті 80 КК, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить частині першій статті 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.

З матеріалів кримінального провадження видно, що вирок в частині конфіскації майна не був виконаний через відсутність майна засудженого, на яке можна було звернути стягнення. Отже, дані про ухилення ОСОБА_4 від відбування покарання у виді конфіскації майна в матеріалалах справи відсутні, а відтак відсутні підстави для зупинення перебігу строку виконання обвинувального вироку і застосування частини третьої статті 80 КК.

Отже, ОСОБА_4 не ухилявся від відбування покарання, ним не було вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся та не переривався, що також підтверджується матеріалами справи, зокрема повідомленням заступника директора Департаменту інформації МВС України ОСОБА_8 від 10.10.2024 та повідомленням начальника управління організаціного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 від 02.09.2024 № 25/3-1462 вих24.

Таким чином, наведені обставини свідчать про закінчення строків давності виконання обвинувального вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 в частині додаткового покарання у виді конфіскації належного ОСОБА_4 майна відповідно до приписів п. 4 ч.1, ч.2 ст. 80 КК України.

Наведений висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ст. 80 КК України. Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеному у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов`язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов`язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.

Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв`язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови державного виконавця відділу від 28.12.2021 про повернення стягувачу виконавчого листа № 1-172/2010 про конфіскацію всього майна засудженого ОСОБА_4 , який надійшов до Білоцерківського міськрайонного суду 08.02.2022, вирок суду в частині конфіскації майна не виконаний у зв`язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженні майно боржника на яке може бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу не розшукано.

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.11.2022 у справі №754/17643/21 вказано про те, що ст. 80 КК України у передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Таким чином, Верховним Судом акцентується увага на безумовності звільнення засудженого від відбування покарання у випадку спливу строків, встановлених ст. 80 КК України.

Враховуючи вищевикладене, та також те, що вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 в частині додаткового покарання у виді конфіскації належного ОСОБА_4 майна виконано не було, з дня набрання чинності вказаним обвинувальним вироком минуло понад 14 років, строки давності не зупинялися та не переривалися, виконавчий лист повернуто до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з відсутністю майна боржника ОСОБА_4 на яке можна звернути стягнення, суд приходить висновку про доцільність звільнення засудженого від відбування зазначеного додаткового покарання.

Судом встановлено, що арешт на майно у кримінальній справі був накладений під час дії КПК України в редакції 1960 року.

Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Відповідно до ст. ст. 125-126 КПК України (1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.1990 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.

Враховуючи вищевикладене, оскільки метою накладення арешту було забезпечення виконання вироку суду, але стосовно призначеного ОСОБА_4 додаткового покарання у вигляді конфіскації майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що у свою чергу, є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, а факт накладення арешту на майно, яке триває більше 14 років, порушує права заявника ОСОБА_4 на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном і не може тривати безкінечно та повинно бути обмежено у часі, а тому суд приходить до висновку, що арешт майна, накладений на все майно, належне ОСОБА_4 постановою Дарницького відділу ДВС у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 10.10.2011 необхідно скасувати.

Керуючись ст. 80 КК України, ст. 409, ст.411 КПК України (в редакції Закону1960 року), ст.372, ст. 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

Задовольнити клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про звільнення від відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та скасування арешту майна.

Звільнити ОСОБА_4 від відбування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна призначеного вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010, у зв`яку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Скасувати арешт, що був накладений на майно ОСОБА_4 постановою Дарницького відділу ДВС у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 10.10.2011.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1