Рішення

від 26.11.2024 по справі 369/13234/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13234/23

Провадження № 2/369/1947/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді Пінкевич Н. С.,

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , як продавцем, та ним, як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Умовами договору у строк до 20 грудня 2021 року продавець зобов`язався передати у власність покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Подавець зобов`язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний будинок до 20 грудня 2021 року.

Вказує, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 20 грудня 2021 року основний договір із ним не уклав. Натомість позивач свої зобов`язання за укладеним договором виконав повністю, передавши продавцю передоплату у вигляді авансу в сумі 683 855 грн. Оскільки відповідач йому грошові кошти не повернув, тому на підставі ст. 525 ЦК України має повернути сплачені ним грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, починаючи з 21 грудня 2021 року. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за укладеним попереднім договором купівлі-продажу, не повернення позивачу коштів в добровільному порядку, вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 : грошові кошти в сумі 683 855 грн сума основного боргу; починаючи з 01 вересня 2019 року по 03 липня 2023 року інфляційні витрати в розмірі 214398,03 грн., 3% річних в розмірі 31532,27 грн., пеню в розмірі 431596,82 грн., моральну шкоду в розмірі 56100 грн., вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначити цю справу до судового розгляду по суті на 12 грудня 2023 року.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 904 від 31.07.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/13234/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2024 року прийнято до розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Призначено судове засідання на 30 жовтня 2024 року.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками направлено на адресу, зазначену в попередньому договорі, конверти повертались. Додатково виклик відповідача здійснювався через розміщення оголошення на сайті суду. Письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомили.

Відповідно до положень частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечувала, суд, на підставі частини першої статті 280 та відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді справи судом встановлено, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.

Згідно п. 1 Договору у строк до 20 грудня 2021 року Продавець зобов`язався передати у власність Покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Пунктом 3 Договору визначено, що ціна продажу складає 683 955 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 585 доларів США.

Відповідно до п. 4 Договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 683 855 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24581 долари США. Залишок суми у розмірі 100,00 (сто) зобов`язується сплатити під час підписання основного договору.

На виконання умов зазначеного договору під час його укладення позивач передав, а продавець прийняв грошову суму в розмірі 683855 грн.

Також, сторони домовились що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявності підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.

Водночас, у строк визначений попереднім договором, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо передання у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7кв.м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та не виконано зобов`язання, передбачено умовами Договору щодо повернення у місячний строк позивачу отриманого авансу в розмірі 683855 грн, у зв`язку з неукладенням основного договору.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з частиною другою статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами частини першої статті 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Частиною другою статті 570 ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 592/9068/17 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його основної частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення забезпечувального платежу.

Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.

В ході розгляду справи було встановлено, та не спростовано стороною відповідача те, що позивачем сплаченою ним сумою було забезпечено укладеного між сторонами зобов`язання про купівлю-продаж нерухомого майна, сторонами дотримана нотаріальна форма укладання договору, та відповідач ухилився від виконання своїх зобов`язань.

Згідно із вимогами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своє вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання, а тому саме відповідач повинен був довести суду причини не укладання ним із позивачем основного договору купівлі-продажу квартири, що стороною відповідача у встановленому законом порядку зроблено не було. Оскільки доказів протилежного відповідач суду не надав, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача слід стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 683855грн.

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 904/312/18, аналіз приписів частини 2 статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Ураховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3 % річних з моменту прострочення зобов`язання (20 січня 2022 року, з урахуванням умов Договору про повернення авансу протягом 1 місяця) по день розрахунку 03 червня 2023 року. Період прострочення грошового зобов`язання 500днів.

Розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

[Сукупний індекс інфляції] = 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,80% ? 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% = 129,666% (за період Лютий2022 - Травень 2023)

[Інфляційні нарахування] =683855,00 грн(сума боргу) ? 129,666% (сукупний індекс інфляції) / 100% -683855,00 грн(сума боргу) =202870,59 грн

Інфляційне збільшення:

129,666% - 202870,59 грн.

3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:

з 20 січня 2022 року до 03 червня 2023 року (500 днів)

20.01.2022-31.12.2022 346683855,003,000% - 19447,71

01.01.2023-03.06.2023154683855,003,000% - 8655,92

Разом 28103,63 грн.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 181 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частинами першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу належним чином не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не було нотаріально посвідчено до 20 грудня 2021 року, та доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових кошти: 202870,59 грн інфляційні витрати, 28103,63 грн - 3% річних, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

В силу вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, умовами укладеного попереднього договору сторони не погодили стягнення пені у разі невиконання умов договору щодо укладення основного договору, тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Встановивши, що невиконанням взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, договором купівлі-продажу деривативу життя позивача було перенасичене негативними емоціями та психічними переживаннями, які призвели до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, які він міг би реалізувати не витрачаючи часу на захист своїх порушених прав у судовому порядку, суд робить висновок, що позивачу дійсно була завдана моральна шкода.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач, вимог розумності та справедливості, суд вбачає підстави для відшкодування позивачу від відповідача моральної шкоди в розмірі 30000 грн.

У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір відповідно до задоволеної частини вимог в сумі 9454,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 526,614,615,629,635 ЦК України, статтями 4,10,12,13,76-80,81,89,141,258-259,263,264,265,268,273,279,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 944829,22 грн (дев`ятсот сорок чотири тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень 22 коп.), яка складається з: 683 855 грн - сума основного боргу, 202870,59 грн - інфляційні витрати, 28103,63 грн три відсотки річних, та 30000 грн. моральна шкода.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 9454,60 грн. (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят чотири грн. 60 коп.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 листопада 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ