Рішення

від 25.11.2024 по справі 545/2908/24

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2908/24

Провадження № 2/545/1705/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.

представника позивача- ОСОБА_1

представника відповідача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_3 , третя особа- Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачаДСГП «ЛісиУкраїни» звернувсядо судуіз позовомдо ОСОБА_3 ,третя особа- Терешківськасільська радаПолтавського районуПолтавської області,про витребуваннямайна ізчужого незаконноговолодіння,в якомупросить суд:скасувати уДержавному земельномукадастрі державнуреєстрацію земельноїділянки зкадастровим номером5324083907:07:001:0105з одночаснимприпиненням усіхречових прав,їх обтяжень,зареєстрованих щодозазначеної земельноїділянки. Витребувати на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, що знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України», площею 0,2500 га, що належить ОСОБА_3 на праві власності.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що у постійному користуванні ДП «Ліси України» перебувають землі державного лісового фонду, зокрема квартал 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство».

23.08.2023 року у ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду було виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68 виділу 23 Чалівського лісництва поза волею власника - держави, оскільки Полтавською районною державною адміністрацією не приймалося рішення про вилучення зазначеної земельної ділянки з постійного користування ДП «Полтавський лісгосп» (правонаступник ДП «Ліси України»), без згоди постійного лісокористувача, вибула у чуже незаконне володіння та зареєстрована з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105.

05.03.2024 року отримавши витяг № НВ-9932107572024 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5324083907:07:001:0105, було встановлено, що дана земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 , цільове призначення вказаної земельної ділянки визначено - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, адреса: АДРЕСА_1 ., документ який є підставою для виникнення права - рішення органу місцевого самоврядування від 15.02.2008 року 16 сесії 5 скликання.

Разом з тим, 05.03.2024 року отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна номер інформаційної довідки 368494643 від 05.03.2024 року стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, встановлено, що відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо даної земельної ділянки відсутні.

Водночас ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» листом № 465 від 13.11.2023 підтвердила часткову приналежність земельної ділянки 5324083907:07:001:0105 до земель державного лісового фонду, зазначивши, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2017 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з межами кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України» становить 0,2500 га з загальної площі ділянки 0,2500 га.

Право постійного користування Позивачем даною земельною ділянкою підтверджується відповідними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, на яких відображена зазначена спірна земельна ділянка. Також, зазначена земельна ділянка відображена на Планшеті № 4 «лісоустрій» 1989 г.

В подальшому,при наступномулісовпорядкуванні спірназемельна ділянкавідображена впланово-картографічнихматеріалах лісовпорядкування2008року,а саме:«Проекті організаціїта розвиткулісового господарстваДП «Полтавськийлісгосп» Полтавськоїобласті Чалівськелісництво,таксаційний опис,відомості поквартальнихпідсумків» таПланшеті №4лісовпорядкування 2007р.,а такожу 2018році «Проектоморганізації тарозвитку лісовогогосподарства державногопідприємства «Полтавськелісове господарство»Полтавського обласногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства Чалівськелісництво таксаційнийопис,поквартальні підсумкирозподілу земельлісогосподарського призначенняза категоріями»2018р.та Планшеті№ 3лісовпорядкування 2017року. Наразі спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України» в порядку правонаступництва.

Ухвалою суду від 22.07.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача адвокатом Коморна О.В., надано відзив на позовну заяву в якому вказала, що проти задоволення позовних вимог заперечує зазначивши, що позивач стверджує, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство», згідно з матеріалами лісовпорядкування 2017 року, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержлісопроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, однак право постійного користування відповідно до Земельного кодексу України позивачем не оформлено, земельно-технічної експертизи, проведено не було. Відомості надані листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція «ВО «Укрдержліспроект» від 13.11.2023 року № 465, не є доказом щодо належності спірної земельної ділянки позивачу. Матеріали лісовпорядкування 1989 року та лісовпорядкування 2017 року мають відмінну інформацію, щодо зайнятої площі під садибу, там де за листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція «ВО «Укрдержліспроект» від № 465 від 13.11.2023 року знаходиться спірна земельна ділянка. Так в матеріалах 1989 року її площа становить 0,6 га, а у матеріалах 2017 року уже 0,8 га. Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області надала витяг з містобудівної документації «Генеральний план та план зонуванння території села Клюшники Полтавського району Полтавської області» де чітко видно, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Клюшники. Також надано викопіювання з плану перерозподілу земель, матеріали, якого затверджено рішенням 4 сесії Микільської сільської ради 2 скликання від 08.06.1995 року «Про перерозподіл земель між землекористувачами на території сільської ради», що також підтверджує перебування спірної земельної ділянки у межах населенного пункту. Це свідчить, про те що дана земельна ділянка не являється об`єктом лісового фонду, тобто право позивача не порушено.

Представником позивача надано відповідь на відзив в якому зазначив, що право постійного користування землями лісового фонду підтверджується матеріалами лісовпорядкування. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких на яких розташовані лісові ділянки та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установлено порядку та використовуються для лісогосподарських потреб. Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, та містять детальну характеристику лісу.

Твердження представника відповідача, що матеріали лісовпорядкування 1989 та 2017 років мають відмінну інформацію, що площа земельної ділянки була 06 га, а стала 08 га, не відповідає дійсності. Ця обставина спростовується тим, що в процесі проведення лісовпорядкування можливе віднесення частини виділу об`єднання виділів чи роз`єднання. Разом з тим, відповідачем не прийнято до уваги, що конфігурація кварталу 68 в межах якого накладається земельна ділянка позивача за період 1989-2018 рік не змінилася. Що підтверджується доданими до справи витягу з планшетів в однаковому масштабі де чітко видно, що конфігурація кварталу 68 ідентична в усіх матеріалах лісовпядкування.

Представник відповідача, зазначає, що відповідно до даних державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка значиться як рілля, натомість відповідно до даних матеріалів лісовпорядкування значиться як садиба, разом з тим, відповідачем не враховано той факт, що витяг з Державниго земельного кадастру про земельну ділянку, сформаваний на земельну ділянку з катастровим номером 5324083907:07:001:0105 та цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, угіддя обліковується як рілля, з підстав що не залежали та не були відомі позивачу, до моменту встановлення факту накладення спірної земельної ділянки на землі державного лісового фонду. Згідно даних на кадастровому плані земельної ділянки з кадасровим номером 5324083907:07:001:0105, межі погоджено з сільською радою, постійним лісокористувачем межі не погоджувалися.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року підготовче првадження закрито та справу призначено до судового розгляду.

Представник відповідача адвокат Коморна О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, писилаючись на обставини вказані в відзиві на позов в задоволенні просила відмовити. Також представник відповідача долучила до матеріалів справи письмові пояснення в яких зазначила, що єдиним допустимим та належним доказом, який може підтвердити або спростувати факт перетинання земельної ділянки позивача та відповідача є судова земельно-технічна експертиза.Так позивач вказуючи на факт віднесення земельної ділянки відповідача до земель які перебувають у користуванні позивача, не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів, що є її процесуальним обов`язком позивача. До позову долучено схему без назви, але з переліком кадастрових номерів у кількості 3, де вказано і кадастровий номер відповідача, як такий який входить у межі матеріалів лісовпорядкування 2018 року, як доказ порушеного права. Якщо враховувати судову практику на яку посилалається позиач, то аналогічним до права постійного користування є матеріали 1989 року, а доказів перетину земельної ділянки відповідача недодано. Таким чином представник відповідача просить суд визнати лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція ВО «Укрдержліспроект» від №465 від 13.11.2023 року недопустимим доказом.

Також представник відповідача просить суд застосувати позовну давність оскільки це є віндикаційний позов, а отже, застосовується позовна давність. Перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО « Укрдержліспроект», яка готувала матеріали 2017 року, повинна була користуватися відомостями з державного земельного кадастру, оскільки Наказом державного комітету лісового господарства України від 16 грудня 2010 року за № 1267/18562, яким затверджено інструкцію про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, а саме п.4.8 передбачено, що дані форми № 1 державного лісового кадастру погоджуються з територіальними органами Держгеокадастру та не повинні суперечити даним державного земельного кадастру, який є основою для ведення державного земельного кадастру. Крім того позивач про порушення його права повиненен був дізнатися з 01.01.2013 року з моменту, коли стала відкрита публічна кадастрова карта України, а інформація про землевласників та землекористувачів стала відомою.

В судовому засіданні представник позивача- адвокат Любимська Н.О. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві. Щодо застосування позовної давності заперечувала, вказавши, що позивачу стало відомо про імовірне порушення його прав 23.08.2023 року в ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду.

Представник Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, надав зяву в якій просить суд слухати справу за його відсутнсті. При винесенні рішення покладається на розсуд суду.

Суд, дослідивши та оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер 5324083907:07:001:0105, площею 0,25 га, на праві власності належить ОСОБА_3 (а. с. 15-16).

Відповідно до відомостей про земельну ділянку, земельна ділянка, кадастровий номер 5324083907:07:001:0105, площею 0,25 га, має цільове призначення: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва (а. с. 15-17).

Наказом голови Державного агентства лісових ресурсів України № 922 від 28.10.2022 р. припинено ДП « Полтавське лісове господарство « шляхом реорганізації, а саме, приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України (а.с. 32- 33).

Частиною 2 статті 1Лісового кодексуУкраїни визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу Україниунормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно дост. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Пунктом 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020 р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019р. у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 р. у справі № 278/1735/15-ц.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» вих. № 465 від 13.11.2023 підтверджено приналежність земельної ділянки до земель державного лісового фонду. Зокрема, згідно матеріалів лісовпорядкування, земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, знаходиться в межах кварталу кв. 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, з межами квартала 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 0,2500 га., із загальної площі ділянки 0,2500 га.

Враховуючи, що вищевказана земельна ділянка має перетин з межами земель лісогосподарського призначення, власником земельної ділянки є ОСОБА_3 , чим порушує права та інтереси держави в цілому та ДП «Ліси України».

Вказані вище документи підтверджують факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, а докази є належними і допустимими, оскільки стосуються предмета доказування, надані уповноваженими суб`єктами, які безпосередньо володіють необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

В порушення статті 20 ЗК України, статті 57ЛК України Рішенням Микильської сільської ради Полтавського району Полтавської області передано у безоплатну власність земельну ділянку площею 0,25 га ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , за відсутності погодження органу лісового господарства.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Порядок вилучення земельних ділянок визначений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, належать до земель Чалівського лісництва філії « Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України», самостійне вилучення для нелісогосподарських потреб Земельної ділянки державної власності і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Микильської сільської ради Полтавського району Полтавської області, тому проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина першастатті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першоїстатті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК Україниправа на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Власник з дотриманням вимог статті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Суд не приймає до уваги клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки. За змістом ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

У справі, що є предметом розгляду суд установив, що 28 березня 2016 року ОСОБА_3 , став власником земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 5324083907:07:001:0105 (а.с17-18)

23.08.2023 року у ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду, було виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68 Чалівського лісництва поза волею власника-держави вибула у чуже незаконне володіння, а саме земельна ділянка загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 5324083907:07:001:0105. Суд вважає, що саме ця дата є початком перебігу строку позовної давності і часу, з якого позивач дізнався про порушення суб`єктивного права, тому, звернувшись до суду з позовом у липні 2024 року, не пропустив позовну давність, оскільки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу.

Оскільки позов задоволений у повному обсязі, то із відповідача на користь позивача відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягнення судового збору на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_3 , третя особа- Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про витребування майна із чужого незаконного володіння- задовольнити.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

Витребувати на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, що знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України, площею 0,2500 яка належить ОСОБА_3 на праві власності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» судові витрати у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26.11.2024 року.

Суддя: Т. О. Зуб