Рішення

від 19.11.2024 по справі 755/2104/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/2104/24

Провадження №: 2/755/2418/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

з участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача 3 Кузьміка Д.В., Шутова О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13:23 на сайті інтернет-видання «Економічна правда» в розділі «Колонки» було опубліковано статтю народного депутата України, голови Тимчасової спеціальної комісії Верховної ради України з питань захисту інвесторів ОСОБА_3 та виконавчого директора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_6». Дана інформація була розповсюджена за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. В статті автори стосовно ПАТ «Українська інноваційна компанія» розповсюдили наступну інформацію яка є неправдивою та шкодить діловій репутації ПАТ «Українська інноваційна компанія»: - «її заснували власники "Укрінбанку" після того, як НБУ визнав банк неплатоспроможним. Вони називають цю юрособу правонаступницею "Укрінбанку", при цьому діють за межами банківського законодавства» (цитата із статті ); - «вивели на неї усі активи банку, спершу дочекавшись, поки Фонд гарантування вкладів виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн, надані як позика державою» (цитата із статті) - «намагається позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі в контрольоване банкрутство. Уже не як банк, а саме як небанківська установа ПАТ "Укрінком", керівники якої роками публічно заявляли, що вона здатна виконувати свої зобов`язання перед вкладниками, а тепер "чомусь" іде в банкрутство» (цитата із статті). Дану інформація є недостовірною, такою що не відповідає дійсності та шкодить діловій репутації позивача, виходячи з наступного: I. Cтосовно цитати «її заснували власники "Укрінбанку" після того, як НБ визнав банк неплатоспроможним. Вони називають цю юрособу правонаступницею "Укрінбанку", при цьому діють за межами банківського законодавства» 24.12.2015 року Правлінням Національного банку України прийнято Постанову № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» (надалі - «Постанова НБУ № 934»). 24.12.2015, на підставі Постанови НБУ №934 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відповідно до вказаного рішення, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу фонду ОСОБА_4 строком на три місяці з 25.12.2015 року по 24.03.2016 року. 22.03.2016 року Правлінням Національного банку України винесено Постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк». 22.03.2016 року на підставі вищевказаної Постанови НБУ № 180 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Всі вищезазначені рішення та постанови Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на даний момент визнані протиправними та скасовані в порядку адміністративного судочинства. 13 липня 2016 року було проведено позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «Український інноваційний банк» (код ЄДРПОУ 05839888), на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління. 28 березня 2017 року було проведено позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «Укрінком» та знову змінено назву акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія». ПАТ «Українська інноваційна компанія» має ідентифікаційний код 05839888, такий самий, як і мало ПАТ «Український інноваційний банк» до зміни найменування. Підтвердженням вказаної обставини є Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.03.2020 року. Зміна найменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є реорганізацією юридичної особи та жодним чином не впливає на права та обов`язки такої юридичної особи; 2) ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» з ідентифікаційним кодом 05839888 є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов`язків. Таким чином, ПАТ «Українська інноваційна компанія» не створювалась власниками Укрінбанку після 24.12.2015 року як нова юридична особа як і не здійснювалась державна реєстрація створення ПАТ «Українська інноваційна компанія» як нової юридичної особи. - ПАТ «Українська інноваційна компанія» - це поточне найменування ПАТ «Український інноваційний банк». На момент проведення загальних зборів акціонерів ПАТ «Український інноваційний банк» 13.07.2016, на яких вирішувалось питання щодо перейменування товариства, зміну юридичної адреси, обрання Голови правління, затвердження нової редакції Статуту та зміну економічних видів діяльності, вступили в законну силу рішення судів, які визнавали незаконними та скасовували рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання ПАТ «Укрінком» неплатоспроможним та початок його ліквідації. Таким чином ця інформація розповсюджена відповідачами є недостовірною. Стосовно цитати «вивели на неї усі активи банку, спершу дочекавшись, поки Фонд гарантування вкладів виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн, надані як позика державою» Як вже зазначалось вище - ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є одна й та ж юридична особа, з одним й тим кодом ЄДРПОУ - 05839888. В наслідок перейменування ПАТ «Укрінбанк» в ПАТ «Укрінком» нова юридична особа не створювалась Таким чином стосовно активів, які перебували у власності ПАТ «Український інноваційний банк» перехід права власності на користь ПАТ «Українська інноваційна компанія» не відбувався і не міг відбутись Таким чином ця інформація розповсюджена відповідачами є недостовірною. Стосовно цитати «намагається позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі в контрольоване банкрутство. Уже не як банк, а саме як небанківська установа ПАТ "Укрінком", керівники якої роками публічно заявляли, що вона здатна виконувати свої зобов`язання перед вкладниками, а тепер "чомусь" іде в банкрутство. Провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» було відкрите на підставі ініціюючого кредитора - ТОВ «ЮСМЕТАЛ» ,а не заяви - боржника . Таким чином твердження відповідачів, про те що ПАТ «Укрінком» «чомусь іде» в банкрутство не відповідає дійсності. Що стосується «контрольованості» банкрутства - то ТОВ «ЮСМЕТАЛ» не є aфільованою особою відносно ПАТ «Українська інноваційна компанія». Якихось аргументів або доводів стосовно цієї інформації відповідачі не приводять. Таким чином ця інформація розповсюджена відповідачами є недостовірною Крім того повідомляємо суд, що й сам Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в межах провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернувся із кредиторськими вимогами до ПАТ «Українська інноваційна компанія» на суму 1,8 млрд грн., а отже й буде одним із «контролерів» цього провадження володіючи найбільшою сумою кредиторських вимог до боржника серед його кредиторів, які вже заявились у справі про банкрутство. Підсумовуючи вищезазначене, стверджуємо наступне. Ця недостовірна інформація є такою, що порушує особисте немайнове право Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на недоторканність ділової репутації. Адже у осіб, що ознайомилися з розповсюдженою відповідачами інформацією, може скластися негативна думка про те, що якісь особи намагалися вивести активи ПАТ «Укрінбанк», набувачем прав і обов`язків якого є ПАТ «Українська інноваційна компанія» і наше товариство не зможе виконувати свої зобов`язання перед третіми особами. За результатом проведеної ТОВ «Київський експертно-дослідний центр лінгвістичної (семантико-текстуальної експертизи), позивачем отримано Висновок № 15190 , складений 04.12.2023 року, відповідно до якого інформація, викладена в тексті статті народної депутатки, голови ТСК з питань захисту прав інвесторів ОСОБА_3 «Чи повернуться державі 1, 8 млрд грн? Справа «Укрінбанку» знову в суді. Держава досі судиться із засновниками виведеного з ринку «Укрінбанку». Чи є шанс повернути виплачені вкладникам кошти?» від 27.09.2023 року , поширеної на сайті інтернет-видання «Економічна правда» , має негативний характер стосовно ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 19.02.2024 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

28.03.2024 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до суду надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заперечує проти позову у повному обсязі, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, а вимоги, висунуті безпосередньо до ОСОБА_2 у спірних правовідносинах такими, що звернені до неналежного відповідача, що є окремою підставою для відмови у позові. По-перше, позивачем при зверненні до суду допущено дефект суб`єктного складу сторін даного спору, в частині визначення відповідачем фізичну особу Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 замість належного відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. в результаті організаційних змін ПАТ «Укрінбанк» від 13.07.2016 та від 28.03.2017 нова банківська установа відповідно до вимог ст.17 Закону про банки не утворилась. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/698/16 було зроблено висновок про те, що власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої ст.78 Закону про банки, погодження якої з боку Національного банку України неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як ст.78 Закону про банки так і п.2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з Національним банком України. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема ст.16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з Національним банком України змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін Національним банком України. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не погоджувався Національним банком України, попри те, що таке погодження є обов`язковим. А тому посилання скаржника на автоматичний перехід прав позивача у справі до нього є безпідставними та не ґрунтуються на нормах права. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням ч.6 ст.77 Закону про банки, ч.3 ст.53 Закону про гарантування вкладів, п.3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою Національного банку України, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку. Отже, незалежно від того, чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з Національним банком України відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності постанови Національного банку України про неплатоспроможність банку, рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, постанови Національного банку України про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, рішення Фонду про ліквідацію банку. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. При цьому, Верховним Судом також було констатовано, що фактично суть організаційних змін банку від 13.07.2016 зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень Національного банку України та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Укрінком» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не відповідають вимогам банківського законодавства. Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №925/698/16 з приводу статусу ПАТ «Української інноваційної компанії» встановлено, що до цієї особи не перейшли права ПАТ «Укрінбанк», оскільки ця особа не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства. Щодо безпідставності доводів Позивача стосовно позиціювання себе як, нібито постраждалу особу у відносинах з суб`єктами владних повноважень Так, Велика Палата у згаданій постанові по справі № 925/698/16 зазначила, що той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору, ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «Укрінком») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «Укрінком» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Укрінком» отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином,ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом. Зазначене також вступає в протиріччя з правовими висновками, зробленими КАС у справі № 826/14033/17, щодо права ПАТ «Українська інноваційна компанія» позиватися у цьому судовому процесі як «інша особа, яка охоплюється наглядовою діяльністю НБУ». Це також не узгоджується з аргументами про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала узгоджувати з НБУ організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, оскільки не є банком, а отже, не підпадає під нагляд НБУ. Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк». При цьому Велика Палата відмітила, що загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду. Зміст інформації, наведеної у спірній публікації посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не містить фактичних даних, а є суб`єктивною оцінкою подій, які склалися навколо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема й ПАТ «Укрінкомбанк». Висловлена характеристика дій та подій у спірному сенсі є суб`єктивним оціночним судженням та критикою, яка заснована в тому числі (але не виключно) на вказаних вище висновках Великої Палати Верховного Суду, а також нормах матеріального та процесуального права, якими врегульовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку. Незгода Позивача з такими суб`єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню.

01.03.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ТОВ «УП Медія», який долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що іідповідач-4 заперечує проти вимог Позивача, наголошує на необґрунтованості позовних вимог. До Інтернет-холдингу "Українська правда» входить, зокрема Економічна правда (www.epravda.com.ua). На сайті https://www.epravda.com.ua/ є чимало різних рубрик та розділів. Серед іншого, є розділ «Колонки», у якому публікуються, в тому числі, експертні думки (експертиза), в яких автор - експерт у певній галузі - висловлює точку зору в довільній формі. При цьому колонки відображають винятково думку автора, редакція УП може її не поділяти. Відповідно до принципів та правил роботи інтернет-видання "Українська правда", розміщених за посиланням https://www.pravda.com.ua/cdn/cd1/rules/ Колонка - це сконцентрований і стислий виклад точки зору людини. Вона не мусить бути збалансованою чи об`єктивною, але вона має бути зваженою й обґрунтованою: колумніст має розумітись на темі, яку коментує. Колумністами УП можуть бути або відомі публічні люди з доброю репутацією, або люди, чия фаховість чи вплив на політику в цій галузі підтверджені посадою (науковий співробітник, дослідник). Репутація має пояснювати, чому думка цієї людини важлива, і чому ми надаємо їй право висловитися з важливої теми. У даному випадку портал https://www.epravda.com.ua/ виступає у ролі платформи для плюралізму думок. Сайт https://www.epravda.com.ua/ розповсюджуючи інформацію діє добросовісно та в межах реалізації мети журналістики у демократичному суспільстві - доносить її до громадян. Мета, яку переслідує видання - створення простору для плюралізму думок та дискусії щодо проблем, які є надзвичайно гострими у часи, складні для українського суспільства. Висвітлена інформація є суспільно важливою, оскільки на неї звернули увагу засоби масової інформації. Таким чином, опублікований матеріал є оглядом та суб`єктивними думками (міркуванням) ОСОБА_5 , яка являється експертом в галузі інвестицій: народна депутатка, голова ТСК з питань захисту прав інвесторів та ОСОБА_2, яка є директором-розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якими вони вирішили поділитися з оточуючими, автори колонки виражають лише власні думки щодо суспільно важливої теми, яка пов`язана з виведенням з ринку банківської установи. Відсутність потреби втручання редакції в текст спірної статті обумовлена тим, що текст містить в собі огляд точок зору експертів про дії банківської установи «Укрінбанку» та становить суспільний інтерес. Відсутність потреби втручання редакції в текст спірної статті обумовлена тим, що текст містить в собі огляд точок зору експертів про дії банківської установи «Укрінбанку» та становить суспільний інтерес.» Вкінці спірної статті зазначено: «Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об`єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.». Зміст інформації, наведеної у спірній статті експертом в галузі інвестицій: народною депутаткою, головою ТСК з питань захисту прав інвесторів та директором-розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не містить фактичних даних, а є суб`єктивною оцінкою подій, які склалися навколо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема й ПАТ «Укрінбанк». Висловлена характеристика дій та подій у спірному сенсі є власним їх суб`єктивним оціночним судженням та критикою, яка заснована в тому числі (але не виключно) на висновках Великої Палати Верховного Суду, а також нормах матеріального та процесуального права, якими врегульовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку. Незгода позивача з такими суб`єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню.

23.04.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив ФГВФО, яка долучена до матеріалів справи. З відповіді на відзив вбачається, що більшість доводів відзиву на позовну заяву зводяться до цитування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , Закону України № 590-ІX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності « та постанови Великої Палати Верховного суду у справі № 925/698/16 від 10.12.2019 року. В той же час наведені цитати із зазначених законодавчих актів та судових рішень жодним чином не спростовують неправдивість розповсюдженою відповідачами інформації. Відповідачем не надано жодного факту , того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» була «заснована власниками Укрінбанку», тобто зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як новостворена юридична особа, натомість на сторінках 12 та 13 свого відзиву Відповідач сам стверджує та погоджується з тим фактом , що відбулось лише перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» в ПАТ «Українська інноваційна компанія» . Навіть на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб міститься повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_5 про продовження процедури виведення з ринку Укрінбанку, де зазначено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» це теперешне найменування ПАТ «Український інноваційний банк», повідомлення міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4, роздруківка повідомлення додається до цієї відповіді на відзив. Ще раз звертаємо увагу суду, що не існує жодного судового рішення, яке б визнавало неправомірним та скасовувало рішення державних реєстраторів що державної реєстрації перейменування ПАТ «Укрінбанк» в ПАТ «Укрінком» Не надано Відповідачем жодного доказу того, що власники «Укрінбанк «вивели на неї усі активи банку» натомість спершу дочекавшись, поки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн., надані як позика ». Намагаючись довести достовірність розповсюдженої інформації Фонд гарантування не надає жодного документа первинної бухгалтерської звітності, які б свідчили про рух «всіх активів», належних ПАТ «Укрінбанк» до ПАТ «Укрінком» та й не може таких документів надати апріорі, оскільки не спростовувалось самим відповідачем ПАТ «Укрінком» це теперішнє найменування ПАТ «Укрінбанк». До того ж не існує жодного вироку суду, який вступив у законну силу, в якому б були визнані винними посадові особи та /або власники істотної участі ПАТ «Укрінбанк» у вчинені дій ,які були направлені на протиправне заволодіння активами ПАТ «Укрінбанк». Натомість, з метою відволікання уваги суду, Відповідач вдається до цитування великими частинами постанови Великої Палати Верховного суду у справі № 925/698/16 року від 10.12.2019 року, які жодним чином не спростовують доводів позовної заяви, оскільки зазначеним рішенням не встановлювались обставини, пов`язані із рухом «всіх активів» ПАТ «Укрінбанк» . Доводи позовної заяви щодо недостовірності тези - щодо «намагання позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі у контрольоване банкрутство» , Відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб взагалі у відзиві на позовну заяву навіть не намагається спростувати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.07.2024 року закрито підготовче провадження.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить суд визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності наступну інформацію, яка була розповсюджена відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13:23 на сайті інтернет-видання «Економічна правда» в розділі «Колонки» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» за веб адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3: - «її заснували власники "Укрінбанку" після того, як НБУ визнав банк неплатоспроможним. Вони називають цю юрособу правонаступницею "Укрінбанку", при цьому діють за межами банківського законодавства» (цитата із статті ); - «вивели на неї усі активи банку, спершу дочекавшись, поки Фонд гарантування вкладів виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн, надані як позика державою» (цитата із статті) - «намагається позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі в контрольоване банкрутство. Уже не як банк, а саме як небанківська установа ПАТ "Укрінком", керівники якої роками публічно заявляли, що вона здатна виконувати свої зобов`язання перед вкладниками, а тепер "чомусь" іде в банкрутство» (цитата із статті). Зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію аналогічним способом - шляхом розміщення на сайті інтернет-видання «Економічна правда».

В судовому засіданні представники відповідача ФГВФО позов не визнали з підстав викладених у відзиві та просять суд відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача 4 в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу у відсутності їх представника.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення з зазначенням причин повернення «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення з зазначенням причин повернення «За закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно із Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

За змістом приписів ст.91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст.9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст. 38 Конституції України.

Як зазначено у роз`ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15постанови пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. за № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Таким чином, згідно з наведеними нормами чинного законодавства та положеннями зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено саме його особисті немайнові права. Суб`єктивна думка про характер цих відомостей (впевненість у тому, що вони відповідають дійсності) виключає відповідальність за їх поширення.

За правиламист.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про Інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У відповідності із практикою Європейського суду з прав людини оціночні судження не можуть містити фактичної інформації, при цьому вони повинні мати фактичне підґрунтя. Тобто, особа яка володіє фактичними даними, сприймає її суб`єктивно і може оцінювати її, тобто висловлювати оціночні судження.

Таким чином, при вирішенні питання про характер поширеної інформації суд повинен з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Оцінка факту відрізняється від самого факту тим, що оціночне судження, по суті, є відношенням особи до факту, події або твердження, що свідчить про неможливість встановлення правдивості чи правильності такого судження.

Натомість інформацію на підставі якої було висловлене оціночне судження можливо перевірити на предмет правильності та правдивості.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13:23 на сайті інтернет-видання «Економічна правда» в розділі «Колонки» було опубліковано статтю народного депутата України , голови Тимчасової спеціальної комісії Верховної ради України з питань захисту інвесторів ОСОБА_3 та виконавчого директора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_6». Дана інформація була розповсюджена за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Фрагмент статті, в межах спору, має наступний зміст «28 вересня Верховний суд розглядатиме чергову справу пов`язану з виведенням з ринку горезвісного «Укрінбанку». На розгляді питання про банкрутство компанії «Укрінком, яка відома тим, що - її заснували власники "Укрінбанку" після того, як НБУ визнав банк неплатоспроможним. Вони називають цю юрособу правонаступницею "Укрінбанку", при цьому діють за межами банківського законодавства» (цитата із статті ); - «вивели на неї усі активи банку, спершу дочекавшись, поки Фонд гарантування вкладів виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн, надані як позика державою» (цитата із статті) - «намагається позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі в контрольоване банкрутство. Уже не як банк, а саме як небанківська установа ПАТ "Укрінком", керівники якої роками публічно заявляли, що вона здатна виконувати свої зобов`язання перед вкладниками, а тепер "чомусь" іде в банкрутство» (цитата із статті).

Авторами поширеної інформації є народна депутатка України ОСОБА_6 та директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2.

Згідно з відомостями Спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ (ІНФОРМАЦІЯ_1), власником свідоцтва на знак для товарів і послуг «Українська правда» № НОМЕР_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА», заявником ОСОБА_7 (колишній реєстрант доменного імені «epravda.com.ua», колишній засновник та керівник зазначеного Товариства).

Звертаючись до суду із позовом позивач вважає дану інформацію недостовірною, такою що не відповідає дійсності та шкодить діловій репутації позивача.

З матеріалів справи вбачається, 01 жовтня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії проблемних банків.

Постановою Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк віднесено до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Український інноваційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року до 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення цих повноважень.

Вказані рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були оскаржені до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року, визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова Національного банку України про неплатоспроможність банку та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав Національний банк України надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку.

Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередньої інстанції та відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Постанови Національного банку України про неплатоспроможність банку та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про тимчасову адміністрацію.

22 березня 2016 року Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Укрінбанк» ухвалено постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Вказані рішення державного регулятора в сфері банківської діяльності та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були оскаржені до адміністративного суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, скасовано зазначені розпорядчі акти та зобов`язано Національний банк України вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний Банк» в якості банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття оскаржуваної постанови.

Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

15 лютого 2018 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» № 536 строком на один рік з 23 березня 2018 року до 22 березня 2019 року включно.

21 березня 2019 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 622 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» строком на один рік з 23 березня 2019 року до 22 березня 2020 року включно».

30 липня 2016 року за рішенням загальних зборів акціонерів товариство ПАТ «Укрінбанк» перейменовано в ПАТ «Укрінком», а також викладено статут у новій редакції та змінено місцезнаходження товариства. Відповідні зміни щодо назви внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 13 липня 2016 року за номером реєстраційної дії 10741070127038947.

28 березня 2017 року за рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ «Укрінком» перейменовано в ПАТ «Українська інноваційна компанія», викладено статут в новій редакції. Зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені 03 квітня 2017 року.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у Державному реєстрі юридичної особи з назвою «Український інноваційний банк» не існує. Під ідентифікаційним кодом юридичної особи 05839888 в реєстрі зареєстроване ПАТ «Українська інноваційна компанія» та зазначено про відсутність відомостей про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

В результаті організаційних змін ПАТ «Укрінбанк» від 13.07.2016 року та від 28.03.2017 року нова банківська установа відповідно до вимог ст.17 Закону про банки не утворилась.

Також судом встановлено, що на сьогодні ПАТ «Українська інноваційна компанія» перебуває в стані банкрутства.

Крім цього, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 січня 2019 року справу № 925/698/16 за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк») до ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат» та інших про стягнення грошових коштів передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики). Зокрема, у цій справі (№ 925/698/16) необхідно встановити обсяг прав та обов`язків позивача як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах, визначивши чи відбулась зміна назви банку та виключення банківської діяльності з його видів діяльності, чи реалізація цього відповідає вимогам Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банки), чи можна з урахуванням висновків щодо зазначеного вважати ПАТ «Українська інноваційна компанія» правонаступником відповідного банку, що передбачає право ТОВ «ФК «Інвест ресурс» вимагати з відповідачів сплати заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Виключна правова проблема полягає у визначеності в цій справі щодо застосування до припинення юридичної особи та її зобов`язань вимог статті 104, глави 50 (припинення зобов`язань) ЦК України та статей 2, 15, 17 Закону про банки.

Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 925/698/16 та зробила висновок щодо застосування норми права при вирішенні питання щодо правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав ПАТ «Український інноваційний банк»(постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).

Так, у розділі (1.3) «Щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія»», Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання законності припинення ПАТ «Український інноваційний банк» шляхом зміни найменування 13 липня 2016 року з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком» та 28 березня 2017 року з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» та дійшла до таких висновків:

«226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Укрінком» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.»;

«229. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку»;

«231. Водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «Укрінком»/ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс»;

Також Велика Палата Верховного Суду не знайшла преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством. Відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи (пункти 169, 170 постанови Велика Палата Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19)).

Не дивлячись на той факт, що питання правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав ПАТ «Український інноваційний банк» досліджувалось Великою Палатою Верховного Суду в рамках іншої справи, правові висновки викладені в ній щодо вказаного питання забезпечують єдину правозастосовчу практику і в даній справі, зважаючи, що встановлені обставини у справі № 925/698/16 стосувались позивача у цій справі.

Позивачем не надано доказів недостовірності інформації, що міститься у вказаних письмових доказах, оцінку яким надано відповідачем у спірній статті.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку, оскільки презумпцію добропорядності виключено зі ст. 277 ЦК України в 2014 році на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014 р., тобто до виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок доведення недостовірності інформації. У разі невиконання такого обов`язку, суд має відмовити в задоволені позову.

Необхідно зазначити, що до позову не долучено належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів недостовірності інформації викладеної відповідачами у спірній статті на підставі аналізу вищенаведених документів.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У відповідності до п. п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Надаючи оцінку дослідженим доказам, суд зазначає, наступне.

До позовної заяви ПАТ «Українська інноваційна Компанія» про захист честі гідності та ділової репутації, в якості доказу по справі було додано висновок ТОВ «Київського експертно-дослідного центру» №15190 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за заявою Голови правління ПАТ «Українська інноваційна Компанія» Ільюченко А.М., за яким експертом ОСОБА_8 зроблено висновок про те, що інформація , викладена в тексті статті народної депутатки, голови ТСК з питань захисту прав інвесторів ОСОБА_3 «Чи повернуться державі 1, 8 млрд грн? Справа «Укрінбанку» знову в суді. Держава досі судиться із засновниками виведеного з ринку «Укрінбанку». Чи є шанс повернути виплачені вкладникам кошти?» від 27.09.2023 року , поширеної на сайті інтернет-видання «Економічна правда» , має негативний характер стосовно ПАТ «Українська інноваційна компанія» 2. Інформація, що міститься у фрагментах тексту статті народної депутатки, голови ТСК з питань захисту прав інвесторів ОСОБА_3 « Чи повернуться державі 1, 8 млрд грн? Справа «Укрінбанку» знову в суді. Держава досі судиться із засновниками виведеного з ринку «Укрінбанку». Чи є шанс повернути виплачені вкладникам кошти?» від 27.09.2023 , поширеної на сайті інтернет-видання «Економічна правда»: «На розгляді - питання про банкрутство компанії» «Укрінком», яка відома тим,що: -її заснували власники «Укрінбанку» після того ,як НБУ визнав банк неплатоспроможним . Вони називають цю юрособу правонаступницею «Укрінбанку», при цьому діють за межами банківського законодавства: -вивели на неї всі активи банку, спершу дочекавшись , поки Фонд гарантування вкладів виплатить його вкладникам 1,8 млрд грн. надані як позика державою» - намагається позбутись своїх зобов`язань шляхом втечі в контрольоване банкрутство. Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.02.2024 11 Уже не як банк, а саме як небанківська установа ПАТ «Укрінком», керівники якої роками публічно заявляли, що вона здатна виконувати свої зобов`язання перед вкладниками, а тепер «чомусь» іде в банкрутство» ,викладена у формі фактичних тверджень.

Частина 3 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" передбачає, що до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Діяльність судових експертів, що не працюють у державних експертних установах врегульовано Інструкцією про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3505/5.

У силу вимог п. 3 розділу 3 наведеної вище Інструкції у письмових висновках експерта, крім даних, передбачених чинним законодавством, обов`язково зазначаються номер, дата видачі і строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.

У наданому Позивачем Висновку від 10.10.2018 №14703 лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи не вказано реквізитів та строку дії свідоцтва експерта, яким проведено експертне дослідження.

Відповідно до п. 1.2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 53/5 від 08.10.98 основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема, криміналістична, до якої відноситься, в тому числі, лінгвістична експертиза мовлення.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

З системного аналізу вищевказаних норм, вбачається, що ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» (код 38133249), від імені якого ОСОБА_8 проведено експертизу та складено зазначений висновок, не є спеціалізованою державною установою, якою здійснюється судово-експертна діяльність.

Отже, ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» (код 38133249), в силу вимог ст. 7, ст. 9, ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" не може здійснювати судово-експертну діяльність, пов`язану із проведенням лінгвістичної експертизи мовлення.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, суд критично оцінює вказаний висновок експертизи, оскільки порушено порядок його одержання, а отже останній не відповідає критерію допустимості всупереч ст.78 ЦПК України, а тому не приймається судом до уваги.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка факту відрізняється від самого факту тим, що оціночне судження, по суті, є відношенням особи до факту, події або твердження, що свідчить про неможливість встановлення правдивості чи правильності такого судження.

Натомість інформацію на підставі якої було висловлене оціночне судження можливо перевірити на предмет правильності та правдивості.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що інформація, яка на думку позивача принижує його ділову репутацію, є суб`єктивною оцінкою подій, які склалися навколо процедури виведення неплатоспроможного банку ПАТ «Укрінкомбанк». Висловлена характеристика дій та подій є суб`єктивним оціночним судженням, яка заснована на вказаних вище судових рішеннях. Незгода позивача з такими суб`єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню.

Окремо слід зазначити щодо пред`явлення позову до відповідача ОСОБА_2 .

Як встановлено судом ОСОБА_2 , як співавторка статті, діяла як директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі частини четвертої статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. У зв`язку з викладеним вище, Фонд гарантування вкладів.

Позивачем при зверненні до суду допущено дефект суб`єктного складу сторін даного спору, в частині визначення відповідачем фізичну особу Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Також слід зазначити, що представник відповідача 3 в судовому засіданні просить суд врахувати висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09.10.2024 року у справі № 756/1591/21.

Дані висновки не можуть бути взяті до уваги, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судом у даній справі.

Так, у постанові від 09.10.2024 року, зазначено, що у справі № 756/1591/21 підставою відмови у позові було те, що позивач не довів порушення своїх прав оспорюваною інформацією, оскільки інтерв`ю директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 стосувалось процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема ПАТ «Укрінбанк». Даних про те, що оспорювана інформація стосувалась позивача ПАТ «Українська інноваційна компанія» матеріали справи не містять.

Судом достовірно встановлено, що оспорювана інформація в даній справі стосується саме ПАТ «Укрінком», а не ПАТ «Укрінбанк». Цей факт визнаний представником відповідача 3 в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58(sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Таким чином, інші доводи сторін, які наведені заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 91, 94, 201, 270, 277ЦК України, Законом України «Про інформацію», ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

В позові Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26.11.2024 року.

Дані сторін:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», ЄДРПОУ 05839888, адреса місцезнаходження: Луганська область, місто Северодонецьк, вулиця Сметаніна, 3-а;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ЄДРПОУ 21708016, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 17.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УП Медіа», ЄДРПОУ 44157477, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Жилянська, 48,50а, поверх 8.

Суддя Н.О.Яровенко