Рішення

від 25.11.2024 по справі 757/57886/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57886/23-ц

пр. 2-4899/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» про стягнення коштів у розмірі 70 000,00 грн, моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на початку квітня 2023 року до позивача звернулась генеральна директорка Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» Кононенко О. І. із замовленням терміново виконати ескізний проєкт «Концепція реконструкції будинку флігелю міжнародного центру культури і мистецтв по АДРЕСА_1 під Національний будинок музики».

За домовленістю вартість проектних робіт складала 70 000,00 грн. На прохання замовника позивач погодився на відстрочку оплати. Між сторонами укладено усна угода на підставі довіри, оскільки позивач не вперше співпрацює з відповідачем.

Разом з тим, позивачу гроші так і не були сплачені, тому він просить стягнути їх з відповідача, а також моральну шкоду, яка полягала в переживаннях та моральних стражданнях через неоплату своєї праці та протиправною поведінкою відповідача.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 1 статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

14 березня 2024 року через засоби поштового зв`язку Державна організація «Національний будинок органної та камерної музики України» подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування такої вимоги зазначено, що 24 травня 2023 року укладав з ФОП ОСОБА_3 договір підряду на проведення проектних робіт № 52. 29 червня 2023 року підписано акт приймання-передачі проектних робіт до Договору № 52 від 24 травня 2023 року, відповідно до якого передана документація, зокрема ескізний проект з ремонту приміщень будівлі ДО «Національний будинок органної та камерної музики України», за адресою АДРЕСА_2 , для реалізації проекту визначено архітектором - ОСОБА_1 . Відповідач заперечує укладення договору щодо розробки ескізного проєкту «Концепція реконструкції будинку флігелю міжнародного центру культури і мистецтв по АДРЕСА_1 під Національний будинок музики» не тільки з позивачем, а і з іншими юридичними та фізичними особами.

21 березня 2024 року позивачем подано заперечення на відзив відповідача та додаткові докази. ОСОБА_1 заперечує щодо позиції відповідача та наполягає на задоволенні позову.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Як встановлено частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Частиною першою статті 206 Цивільного кодексу України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Проаналізувавши частину першу статті 206 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що можливість вчиняти усний договір пов`язана із однією умовою - момент вчинення такого правочину повинен збігатися з моментом його виконання.

Пунктом другим частини першої статті 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Із системного аналізу статті 206 та статті 208 Цивільного кодексу України вбачається, що між фізичною та юридичною особою повинен укладатись письмовий правочин, окрім випадків коли момент вчинення правочину збігається з моментом його виконання.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 5-6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення коштів у розмірі 70 000,00 грн, оскільки правочин між фізичною ( ОСОБА_1 ) та юридичною особою (Державною організацією «Національний будинок органної та камерної музики України») повинен мати письму форму. Правочин, не залежно від своєї форми, є волевиявленням сторін, які в свою чергу несуть ризик настання для них негативних наслідків через недотримання норм закону щодо його укладення.

Частиною першою статті 188 ЦПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову в частині стягнення коштів, то немає й підстав для задоволення похідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем з оплати судового збору та правової допомоги, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 16, 202-208 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 174, 178, 188, 258, 259, 265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» (адреса: вул. Велика Васильківська, 77, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 05509524) про стягнення коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк