Рішення

від 25.11.2024 по справі 757/56690/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56690/23-ц

пр. 2-4817/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Акціонерне товариство «Чернівціобленерго», про стягнення помилково зарахованих коштів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, що не заявляє самостійних вимог Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» (далі - АТ «Чернівціобленерго»), про стягнення помилково зарахованих коштів у розмірі 25 725,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 листопада 2021 року позивач здійснив платіж на суму 25 725,60 грн відповідно до рахунку-фактури №1454 від 03 листопада 2021 року АТ «Чернівціобленерго» за стандартне приєднання до електричних мереж житлового будинку.

Звернувшись в 2023 року до АТ «Чернівціобленерго», позивач дізнався, що кошти до підприємства не надходили.

Позивач посилаючись на помилку працівників АТ КБ «ПриватБанк», просить стягнути помилково перераховані кошти.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 1 статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

28 березня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування такої вимоги зазначено, що юридична особа яка надала відповідь позивачу відрізняється від тієї, що вказана у рахунку-фактурі. Також посилався на те, що позивач не дотримався порядку відкликання коштів.

05 квітня 2024 року надійшла відповідь на відзив, у якій позивач суперечить твердженням відповідача у відзиві та просить задовольнити позов.

22 квітня 2024 року на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення, у яких АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що відповідно до виписки про рух коштів, банківська операція від 16 листопада 2021 року була забракована, а кошти були повернуті.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції від 16 листопада 2021 року № 0.0.2342054518.1 (код квитанції № 9251-1364-9298-3811) о 10 год. 09 хв. здійснено переказ коштів у розмірі 25 725,60 грн на рахунок АТ Чернівціобленерго 12 Чернівецький РЕМ (банк отримувача - АБ Укргазбанк), код отримувача - 001130760, платник - ОСОБА_1 , рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до виписки про рух коштів з рахунку № НОМЕР_2 за період 16 листопада 2021 року, суд встановив, що о 10 год. 09 хв. Здійснено платіж на суму 25 982, 86 грн (сума комісії 257,26 грн), одержувач АТ Чернівціобленерго 12 Чернівецький РЕМ, код квитанції № 9251-1364-9298-3811, а о 13 год. 13 хв. відбулось повернення коштів за забракованим платежем від 16 листопада 2021 року на суму 25 982,86 грн «на адресу АТ Чернівціобленерго 12 Чернівецький РЕМ» (ID платежу 269479573).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Чинне законодавство виділяє низку специфічних видів позовів, які випливають зі змісту самих норм права. Відтак поряд із віндикаційним, негаторним позовами використовується також позов, можливість подання якого виникає у зв`язку з кондикційними правовідносинами між сторонами, тобто про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна. Суть кондикційного позову випливає з положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До того ж, до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Стаття 177 ЦК України визначає, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 ЦК України).

Аналіз статті 190 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 177 ЦК України дає підстави для висновку, що грошові кошти як речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, є майном.

Отже судом встановлено, що у квитанції містяться відомості про особу яка здійснювала переказ коштів, кому здійснювався такий переказ, призначення переказу, номер карток/рахунок та інших відомостей, які дають підставу вважати, що позивачем свідомо перераховувались кошти саме відповідачу.

Доводи сторони позивача щодо безпідставності набуття відповідачем коштів суд відхиляє, оскільки не було належним чином доведено факту набуття відповідачем спірних коштів, так як судом встановлено, що кошти перераховані позивачем були повернуті через бракування платежу.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 5-6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення помилково зарахованих коштів.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 16, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 174, 178, 258, 259, 265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570), третя особа, що не заявляє самостійних вимог Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» (адреса: вул. Прутська, 23А, м. Чернівці, 58008; код ЄДРПОУ 00130760), про стягнення помилково зарахованих коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк