Рішення

від 26.11.2024 по справі 759/11618/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11618/24

пр. № 2/759/4062/24

26 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, у якій просить суд після уточнення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 12 187,04 грн, з яких- 543,95 грн - сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми у розмірі - 237,13 грн, що загалом становить 12 968,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачі є власниками кв. АДРЕСА_1 та з 25.01.2006 р. між позивачем та ОСОБА_1 , як власником особового рахунку № НОМЕР_1 було укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду. В подальшому між позивачем та ОСОБА_1 17.04.2013 року укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, проте після підписання останній повів себе неадекватно вирвавши останні сторінки договору де містилися підписи сторін з рук бухгалтера і зник у невідомому напрямку, таким чином у позивача залишилася лише перша сторінка договору. ОСОБА_1 щомісячно сплачує платежі за надані послуги, проте за старою вартістю, при цьому про підвищення вартості наданих послуг відповідача було повідомлено під час підписання договору, внаслідок чого у відповідачів виникла солідарна заборгованість за надані послуги за новими тарифами у розмірі 12968,12 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 16).

Ухвалою суду від 19 червня 2024 року розгляд справи призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 31, 32).

Ухвалою судді відповідачам надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Відповідачі заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направили.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва право власності на житло від 11.05.2006 року №86 виданого ГУЖЗ КМДА квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 29).

25.01.2006 року між КП з експлуатації і ремонту житлового фонду в особі директора Архіменко В.А. та ОСОБА_1 , який діяв на підставі ордеру №01081 від 05.04.2005 року укладено договір найму житла в будинках державного і комунального фонду, на підставі якого наймодавець надає наймачу та його членам сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 25).

При цьому в заключних умовах вказаного договору зазначено, що тариф може змінюватися, при зміні мінім. з/пл.

Окрім того, згідно інформації, яка надійшла до суду з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі, отже є безпосереднім споживачем житлово-комунальних послуг.

В подальшому, як зазначає позивач, що 17.04.2013р. між КП «Житло-Сервіс» ГУ ЖЗ ВО КМР (КМДА) та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у буд. АДРЕСА_2 , а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2 Договору виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структур, періодичності та строків надання послуг, які на момент укладення цього договору надаються відповідно до розпорядження КМДА №1221 від 29.12.2010 року.

Відповідно до розпорядження КМДА №1221 від 29.12.2010 року розмір щомісячної плати за надані послуги становить: у разі внесення плати за цим договором до 20 числа, що настає за розрахунковим тариф- 2,6 (2.29 поверх) грн/кв.м., у разі внесення плати за цим договором після 20 числа, що настає за розрахунковим тариф - 2,93 (2,52 1 поверх) (п.4).

Позивач додав, що вказаний договір у нього відсутній у повному обсязі, через неправомірні дії відповідача, в результаті яких наявна лише його перша сторінка.

Суд враховує ту обставину, що вказані умови договору є загальними та стосуються будинку АДРЕСА_2 в цілому, а не лише однієї квартири.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з пропозицією щодо розірвання договору, визнання договору недійсним чи неналежного надання послуг позивачем матеріали справи не містять.

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - Підприємство) створено відповідно до рішення Київської міської ради від 08 червня 2000 року 183/904 «Про створення комунального підприємства для експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс».

Відповідно до п.2.2. статуту предметом діяльності Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» є надання житлово-комунальних послуг споживачам відповідно до укладених договорів.

Згідно розрахунку заборгованості у відповідачів утворилася заборгованість за період з червня 2020 р. по березень 2024 року по оплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 12 187,04 грн, а також збитки від інфляції у розмірі 543,95 грн та 3% річних у розмірі 237,13 за період з 01.08.2020 р. по 31.01.2022 р. та з 01.01.2024 по 30.04.2024 р. (а.с. 27, 28).

04.04.2024 р. КП «Житло-Сервіс» надсилало власнику кв. АДРЕСА_1 , вимогу №22-01/654 про сплату боргу, яка станом на травень 2024 року обліковується у сумі 21 209,80 грн (а.с. 8).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, якими відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України є, зокрема, закони України.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/ або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно- технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

У відповідності до ст.ст. 64, 66, 67 Житлового кодексу УPCP, сплачується плата за користування жилим приміщенням, сплачується плата за утримання будинку та прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Закріплена в ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, суд покладає в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок, як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих сум, здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм та пропорційно до загальної площі квартири, якою користується відповідачі.

Згідно п. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, де зокрема в п. 3 зазначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України: «Під час розгляду справ про стягнення заборгованості за комунальні послуги, визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією комунальних послуг особам, які є їх споживачами (постанова від 09.11.2016р. у справі №1238/8935/12).

В пунктах 76-79 постанови Верховного Суду від 22.05.2019 року(справа №642/8210/16-ц, провадження №61-7787св18) йдеться мова про обов`язковість (з`ясування) доведення відповідного обсягу фактично наданих (а не тільки нарахованих за твердженням позивача) житлово-комунальних послуг.

Зобов`язання оплатити житлово-комунальні послуги виникає у будь-якого споживача, якщо ці послуги були фактично надані (а не тільки нараховані), а також у разі, якщо споживач фактично користувався фактично наданими комунальними послугами. Саме про це йдеться мова в постановах Верховного Суду від 20.04.2016 року (справа №6-2951цс15); від 26.09.2018 року (справа №750/12850/16-ц); від 06.11.2019 року (справа № 642/2858/16).

За приписами ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української PCP дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачами не надано, як і не надано доказів щодо належного виконання грошових зобов`язань щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, суд дійшов висновку про те, що на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки заборгованість відповідачів є грошовим зобов`язанням, вимоги про стягнення інфляційний збитків у розмірі 543,95 грн. та 3% річних у розмірі 237,13 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідачі, як споживачі наданих послуг, свої зобов`язання зі сплати за надані послуги належним чином не виконують, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, а тому , приймаючи до уваги положення ст. 625 ЦК України, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 028,00 грн відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК України; ст.ст. 4, 11, 322, 360, 509, 525, 526,610, 612, 625 ЦК Украни; ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (код за ЄДРПОУ 31025659) суму заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 12 968 (дванадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн 12 коп.

Стягнути у рівних частинах з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (код за ЄДРПОУ 31025659) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.

Позивач: Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (код за ЄДРПОУ 31025659, юридична адреса: 02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 25-Б);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 );

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 );

Відповідач: ОСОБА_3 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ).