Ухвала

від 26.11.2024 по справі 759/24852/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-о/759/1042/24

ун. № 759/24852/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ ведення реєстру територіальної громади про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2024 до Святошинського районного суд м. Києва надійшла вказана заява в якій заявник просить встановити факт, що має юридичне значення а саме: а саме: проживання особи за відповідною адресою. Метою встановлення даного факту, заявник зазначив, з метою призначення пільгової пенсії .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, місто Ірпінь, селища Коцюбинське, Ворзель, Гостомель, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

У даній заяві заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою АДРЕСА_1 (гурт) з травня 1990 р. по грудень 1993 р. (на території зони посиленого радіоекологічного контролю).

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років.

Стаття 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Як на підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю), заявник посилався на те, що встановлення вказаного факту є необхідним заявнику для призначення пенсії. При цьому як заінтересовану особу, заявник не вказав відповідний Пенсійний фонд.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення до суду із заявою. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Разом із тим, згідно із частиною другою статті 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить заявник.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Водночас із заявлених вимог вбачається, що між заявником і визначення належної заінтересованої особи (Пенсійний фонд) виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах, що передбачено статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви та розгляду справи судом першої інстанції) (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні адміністративним судам.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява? не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між ним та пенсійним фондом щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикційності спору викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18).

В даному випадку суд вважає, що є підстави для відмови у відкритті провадження на підставі наведеного.

Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається в разі, зокрема, відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно квитанції від 20.11.2024 року заявником сплачено судовий збір при подачі до суду вищевказаного позову в розмірі 605.60 грн.

За вказаних обставин, згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню в зв`язку з відмовою у відкритті провадження у справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 186 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження в справі за заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ ведення реєстру територіальної громади про встановлення факту, що має юридичне значення.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути заявнику - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 605,60 грн. сплачений за квитанцією від 20.11.2024 року.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Д. Бабич