Ухвала

від 08.11.2024 по справі 761/41430/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/41430/24

Провадження № 2-о/761/629/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Кондратенко О.О. розглянувши матеріали заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 Шевченківський районний у м. Києві ТЦК та СП про встановлення факту самостійного виховання дитини

в с т а н о в и в:

В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив суд:

-встановити факт самостійного виховання заявником ( ОСОБА_1 ) своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свою заяву обґрунтовує тим, що майже від самого народження вихованням, утримання та доглядом дитини займається батько та бабуся. Жодної участі у вихованні дитини та її матеріальному забезпеченні мати дитини не приймає. Заявником також зазначено, що факт самостійного виховання і утримання останнім його неповнолітньої доньки підтверджує і сама заінтересована особа (мати дитини) у своїй нотаріально посвідченій заяві.

Встановлення вищезазначеного факту йому необхідно для того, щоб отримати відстрочку від мобілізації під час дії воєнного стану, відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України ?Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію?.

Суд, вивчивши матеріали заяви, прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 3 ст.294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (окрім тих, що визначені ч. 1 ст. 315 ЦПК України), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до положення ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з?ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов?язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов?язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред?явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021р. в справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021р. в справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 12 січня 2022р. в справі № 227/2188/21 (провадження № 61-18156св21) та від 26 січня 2022р. в справі № 568/310/21 (провадження № 61-16757св21).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У відповідності ст.141 СК України, мати та батько мають рівні права та обов?язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно ч.1 ст.161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020р. у справі №200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995р. ?Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?, звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком без участі матері необхідне заявникові для забезпечення можливості захисту, як прав та інтересів дитини, так і прав та інтересів батька, а саме: отримання відстрочки від мобілізації під час дії воєнного стану, відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України ?Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію?.

Разом з цим, на переконання суду, саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов?язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, батько (мати) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов?язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв?язку з не виконання не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов?язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України ?Про охорону дитинства? визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов?язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров?я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім?ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов?язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов?язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов?язки батьків висвітлені в ст.150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов?язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім?ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов?язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч.2 ст.12 Закону України ?Про охорону дитинства?, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.293, 315 ЦПК України, оскільки, для цього необхідно застосовувати засади змагальності цивільного судочинства, які не притаманні окремому провадженню.

При цьому, як наголошено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 ?Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?, суд роз?яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно із ч.4 ст.315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку відмовити у відкритті провадження у порядку окремого провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.293, 294, 315, 318, 353 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 Шевченківський районний у м.Києві ТЦК та СП про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Роз?яснити заявнику право звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Суддя: