Рішення

від 11.11.2024 по справі 463/6505/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/6505/24

Провадження №2/463/1444/24

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Жовніра Г.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Косопуд М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 236063,64 доларів США, яка складається з: 221000 доларів США основної заборгованості, 10271 доларів США договірних відсотків, 4792,64 доларів США 3 % річних. Також просить в рахунок ?часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет застави, а саме на транспортні засоби марки «Volkswagen» моделі «ID4», «Toyota» моделі «BZAX», «Toyota» моделі «BZAX», марки «Dodge» моделі «Durango 2017 SRT», шляхом продажу вказаних автомобілів з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши їх початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на ці види майна, на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов мотивує тим, що відповідач ОСОБА_2 отримав в позику грошові кошти в розмірі 76000 доларів США строком до 08 вересня 2023 року під 0,3 % в день. На підтвердження отримання грошових коштів у позику відповідачем складено розписку від 28 серпня 2023 року в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, 31 серпня 2023 року позивач надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти в розмірі 60 000 доларів США строком до 14 вересня 2023 року під 0,3 % в день. На підтвердження отримання грошових коштів у позику відповідачем складено розписку від 31 серпня 2023 року в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також, 22 вересня 2023 року позивач надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США строком до 02 жовтня 2023 року під 0,3 % в день. На підтвердження отримання грошових коштів у позику відповідачем складено розписку від 22 вересня 2023 року. Крім того, 04 листопада 2023 року позивач надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти в розмірі 70 000 доларів США строком до 04 січня 2024 року під 0,1 % в день. На підтвердження отримання грошових коштів у позику відповідачем складено розписку від 04 листопада 2023 року в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Основна сумазаборгованості становить221000доларів США. Відсотки згідно розписки від 28 серпня 2023 року становлять 2 736 доларів США, відсотки згідно розписки від 31 серпня 2023 року становлять 2 700 доларів США, відсотки згідно розписки від 22 вересня 2023 року становлять 495 доларів США, відсотки згідно розписки від 04 листопада 2023 року становлять 4 340 доларів США, що в сумі складає 10 271 доларів США, яка підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, з нього підлягають стягненню також 3 % річних від прострочених сум позик, а саме згідно розписки від 28 серпня 2023 року у розмірі 1901, 95 доларів США, згідно розписки від 31 серпня 2023 року 1 471,95 доларів США, згідно розписки від 22 вересня 2023 року 345, 79 доларів США, згідно розписки від 04 листопада 2023 року 1 072,95 доларів США, що в сумі складає 4 792,64 долари США.

Відповідач, в порушення вимог закону, безпідставно ухиляється від повернення отриманих в позику коштів. Станом на сьогодні кошти не повернуті та відповідач не має наміру їх повертати. Враховуючи вище наведене, позивач змушений звертатися до суду за захистом свої прав та просить стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики у розмірі 236 063, 64 доларів США, з яких: основна сума заборгованості - 221000 доларів США, 10271доларів СШАдоговірних відсотківзгідно ст.1048ЦПК України,4792,64доларів США3% річних.

Ухвалою судді від 12 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Відповідачу надавався п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, однак такий суду не було надано.

Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Також ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на:

oприміщення п1005 у будинку АДРЕСА_1 , площею 24,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2807267746060;

oквартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 20101320;

oтранспортний засіб марки «Jeep» моделі «Grand Cherokee», номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , з об`ємом двигуна 3605 куб.см;

oкорпоративні права, належні ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстрім вікенд» (код ЄДРПОУ 34943881), розмір частки в сумі 1 600 грн, що становить 4 % від статутного капіталу;

oкорпоративні права, належні ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у статутному капіталі Благодійної організації «Благодійний фонд «Все буде Україна»» (код ЄДРПОУ 44739113).

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання, причин неявки суду не повідомив, відзив не подавав.

У відповідності до вимог ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.265, 280-282 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задоволити частково виходячи з наступних підстав.

З врахуванням положеньст.12 ЦПК Українищодо принципу змагальності сторін, слід зазначити, що відповідач відзив на позов суду не надано, доводи позивача не спростовані.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Як вбачається із розписок про отримання коштів від 28.08.2023 року, 31.08.2023 року, 22.09.2023 року, 04.11.2023 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_6 в позику грошові кошти у загальній сумі - 221000 доларів США. Зобов`язується повернути дані кошти в повному розмірі в строки зазначені у відповідних розписках.

Також у розписках від 28.08.2023 року, 31.08.2023 року, 22.09.2023 року, 04.11.2023 року зазначено розмір відсотків за використання коштів, а саме 0,3 % в день. Так, відсотки згідно розписки від 28.08.2023 року становлять 2736 доларів США, відсотки згідно розписки від 31.08.2023 року становлять 2700 доларів США, відсотки згідно розписки від 22.09.2023 становлять 495 доларів США, відсотки згідно розписки від 04.11.2023 становлять 4340 доларів США, що в сумі складає 10271 доларів США.

Враховуючи наведене, такі розписки є доказом укладення між сторонами саме договору позики.

При цьому, оскільки як на самій розписці, так і в матеріалах цивільної справи відсутні докази про виконання боржником взятого на себе грошового зобов`язання, і відповідачем вказані обставини у встановлено порядку не спростовано, а тому слід прийти до переконання що на даний час відповідач взяті на себе зобов`язання за умовами договору позики не виконав, позику за цими договорами не повернув, а тому позивач вправі відновити своє порушене майнове право шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

В той же час суд звертає увагу на ту обставину, що предметом договору позики є грошові кошти виражені у іноземній валюті.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналізуючи наведені правові норми у своїй постанові від 23.10.2019, справа № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

В той же час констатувала, що у чинному законодавстві відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

А тому прийшла до висновку, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи вищенаведене, характер грошового зобов`язання, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача в користь позивача зазначену у боргових розписках суму в розмірі 221000 доларів США, а також відсотки в розмірі - 10271 доларів США.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За таких обставин, оскільки відповідачем у визначений договором позики не було виконано взяте на себе грошове зобов`язання, доказів його виконання не надано суду і на час розгляду цивільної справи, тому суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, як компенсації від боржника за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання.

Розрахунок наданий позивачем, проведений відповідно до вимог Закону і не спростований відповідачем, а тому враховуючи наявність у позивача права на стягнення з відповідача 3-ох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання, слід позовні вимоги в цій частині також задоволити повністю.

Враховуючи наведене вище на користь позивача з відповідача підлягають стягненню також три проценти річних від простроченої суми у розмірі - 4792, 64 долари США.

Щодо позовної вимоги про часткове погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а саме звернення стягнення на предмет застави, така не підлягає до задоволення в з наступних підстав.

Ст. 572 ЦК України, передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.574 ЦК України).

Із змісту долучених до матеріалів справи копій розписок, вбачається, що у таких відсутній такий вид забезпечення зобов`язання, як звернення стягнення на предмет застави. Такж не долучено окремих договір про заставу укладених між сторонами. Отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому, у відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір на загальну суму 15 140,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13,76-81,178, 259,263-265,268,280-283,289 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 236 063,64 долари США, з яких: основна сума заборгованості 221000 доларів США, 3% річних - 4792,64 доларів США, відсотки за договором 10271 доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати, що становлять 15140, 00 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень) судового збору.

Дата складання рішеннясуду -25 листопада 2024 року.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга позивачем протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місце знаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Суддя Г.Б. Жовнір