Рішення

від 28.10.2024 по справі 944/4345/24

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 944/4345/24

Провадження №2/944/1399/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28.10.2024 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області

в складі головуючого судді Поворозника Д.Б.,

з участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Яворові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», в якому просить стягнути з відповідача на її користь 183980 грн 00 коп середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 серпня 2020 року вона була прийнята на роботу у Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, відповідно до наказу № 56 від 31 липня 2020 року. 15 листопада 2020 року вона була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» в зв`язку із закінченням терміну роботи (п.2 ст.36 КЗпП України), відповідно до наказу № 119 від 13 листопада 2020 року. На момент її звільнення утворилася заборгованість по виплаті заробітної плати за період вересень-листопад 2020 року у розмірі 18268,53 грн. Також, 11 травня 2021 року вона була прийнята на роботу у Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, відповідно до наказу № 25 від 10 травня 2021 року. 24 грудня 2021 року вона була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). На момент її звільнення утворилася заборгованість по виплаті заробітної плати за період травень-грудень 2021 року у розмірі 44 478,24 грн. Також, 10 червня 2022 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, відповідно до наказу № 64 від 09 червня 2022 року. 24 жовтня 2022 року вона була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). На момент її звільнення утворилася заборгованість по виплаті заробітної плати за період липень-жовтень 2022 року у розмірі 30 144,24 грн. На момент звернення до суду із позовною заявою, розрахунок по виплаті заборгованої заробітної плати за зазначені періоди роботи у наведених довідках із позивачем не проведено. Таким чином, в день звільнення з нею не було проведено розрахунку по виплаті заробітної плати, що є порушенням ч. 1 ст. 115 КЗпП України, згідно з якою заробітна плата повинна виплачуватися регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць та ст.116 КЗпП України, згідно з якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Таку вимогу позивач заявляла неодноразово, однак їй було відмовлено у виплаті заборгованості із заробітної плати та було повідомлено, що коштів виплатити їй заробітну плату у підприємства немає. Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Відповідно до даної статті в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або повноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2020 року по 10 травня 2021 року становить 49968,10 грн. (419,9 грн. розмір середньоденної зарплати х на 119 днів затримки у її виплаті), без врахування податків та інших обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2021 року по 25 червня 2022 року становить 62 920,00 грн. (520,00 грн. розмір середньоденної зарплати х на 121 днів затримки у її виплаті), без врахування податків та інших обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2022 року по 25 квітня 2023 року становить 71 002,00 грн. (542,42 грн. розмір середньоденної зарплати х на 131 днів затримки у її виплаті), без врахування податків та інших обов`язкових платежів. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить суму у розмірі 183 890,00 грн. (49968,10 грн.+ 62 920,00 грн. + 71 002,00 = 183 890,00 грн.).

Ухвалою судді від 20 серпня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Зозуля А.В. подав заяву, у якій просить проводити розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» в судове засідання не прибув, про розгляд справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності, а також відзиву на позов до суду не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст.280Цивільного процесуальногокодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак у таке без поважних причин не з`явився, не повідомив причини неявки, не подав відзиву, а також представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв`язку з неявкою учасників справи.

Оцінивши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 була прийнята у ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, що підтверджується наказом № 56 від 31 липня 2020 року, та 15 листопада 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» в зв`язку із закінченням терміну роботи (п.2 ст.36 КЗпП України), що підтверджується наказом № 119 від 13 листопада 2020 року.

11 травня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, що підтверджується наказом № 25 від 10 травня 2021 року, та 24 грудня 2021 року була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України), що підтверджується наказом № 169 від 23 грудня 2021 року.

10 червня 2022 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на посаду сестри медичної з фізіотерапії, що підтверджується наказом № 64 від 09 червня 2022 року, та 24 жовтня 2022 року була звільнена з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України), що підтверджується наказом № 112 від 24 жовтня 2022 року.

За період вересень-листопад 2020 року заборгованість із виплати заробітної плати у Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» перед ОСОБА_1 становила 18268,53 грн., що підтверджується виданою відповідачем Довідкою про доходи від 31 липня 2023 року № 65.

За період травень-грудень 2021 року заборгованість із виплати заробітної плати у Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» перед ОСОБА_1 становить 44 478,24 грн., що підтверджується виданою відповідачемДовідкою про доходи від 31 липня 2023 року № 63.

За період липень-жовтень 2022 року заборгованість із виплати заробітної плати у Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» перед ОСОБА_1 становить 30 144,24 грн., що підтверджується виданою відповідачем Довідкою про доходи від 21 серпня 2023 року № 66.

Відповідно до ст.117КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 15 листопада 2020 року та 24 грудня 2021 року, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, Законом України № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набув чинності 19 липня 2022 року, статтю 117КЗпП України було викладено в новій редакції, а саме визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст.117КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У п. 20 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від24грудня 1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233КЗпП України взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

При цьому, визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст. 12, 13, 81Цивільного процесуальногокодексу України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.

Як вже зазначалось, відповідач не спростував факт невиплати заробітної в повному обсязі (не подав жодних пояснень та доказів з цього приводу).

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним здійснено всі залежні від нього заходи, для проведення розрахунку з позивачем, який звільнився за угодою сторін.

В цьому контекст, також необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Враховуючи наведене, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку, оскільки не провів з працівником розрахунку в день звільнення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 08лютого 1995року №100 (далі Порядок).

Згідно з нормами зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд погоджується із наданим позивачем розрахунками, згідно яких, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 за період з 16 листопада 2020 року по 10 травня 2021 року становить 419 грн 90 коп, за період з 25 грудня 2021 року по 25 червня 2022 року становить 520 грн 00 коп, за період з 25 жовтня 2022 року по 25 квітня 2023 року становить 541 грн 42 коп.

Таким чином, кількість робочих днів за час затримки повного розрахунку із виплати заробітної плати, а саме за період з 16 листопада 2020 року по 10 травня 2021 року, становить 119 днів, за період з 25 грудня 2021 року по 25 червня 2022 року становить, становить 121 день, за період 25 жовтня 2022 року по 25 квітня 2023 року 131 день.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 21 жовтня 2020 року до 19 липня 2022 року становить 49968,10 грн. (419,9 грн. розмір середньоденної зарплати х на 119 днів затримки у її виплаті); за період з 25 грудня 2021 року по 25 червня 2022 року становить 62920,00 грн. (520,00 грн. розмір середньоденної зарплати х на 121 днів затримки у її виплаті); за період з 25 жовтня 2022 року по 25 квітня 2023 року становить 71002,00 грн. (542,42 грн. розмір середньоденної зарплати х на 131 днів затримки у її виплаті)

Також суд зазначає, що зміни, внесені до ч. 1ст. 117 КЗпП України, набули чинності з 19 липня 2022 року, не охоплюють шестимісячні періоди визначені в позові з 16 листопада 2020 року до 10 травня 2021 року та з 25 грудня 2021 року до 25 червня 2022 року, до вказаного часу норма матеріального права діяла в попередній редакції, чинній на період виникнення даних спірних правовідносин, тобто до 19 липня 2022 року, без обмеження строку виплати.

Водночас, позивач, суму середнього заробітку за зас затримки виплати зробітної плати за ці періоди визначив шестимісячними строками.

Згідно зіст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

При цьому, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбаченістаттею 117 КЗпП Україниправові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановленийстаттею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий висновок також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц, в якій Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

На підставі наведеного вище, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 18268 гривень 53 копійки середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 листопада 2020 року до 10 травня 2021 року; в розмірі 44478 гривень 24 копійок за період з 25 грудня 2021 року до 25 червня 2022 року, що дорівнює заборгованість із заробітної плати на час звільнення.

Також, як описано вище, ч. 1 ст. 117 КЗпП України з 19 липня 2022 року діє в новій редакції відповідно до змін, внесених Законом України № 2352-IX від 01 липня 2022 року, якими встановлено обмеження шістьома місяцями строку, за який виплачується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.

Таким чином, законодавець, встановивши обмеження щодо виплати роботодавцем працівнику сум середнього заробітку за час затримки терміном у шість місяців, закріпив на законодавчому рівні застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення вказаної категорії трудових спорів, про необхідність застосування яких зазначила Велика Палата Верховного суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Враховуючи наведене вище, з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 71002 грн 00 коп середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2022 року до 25 квітня 2023 року.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Згідно з ч. 1ст. 141 Цивільного процесуального кодексу Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні в сумі 183890 грн 00 коп ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1838,90 грн, що підтверджується квитанцією від 02 серпня 2024 року.

Судовий збір сплачено в розмірі, встановленомуст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме стягнув з ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» даний середній заробіток в розмірі 133748 грн 77 коп, що становить 72,73% від розміру цієї вимоги, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1337,48 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 264, 263-265, 273, 354 ЦПК України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні: в розмірі 18268 (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 53 копійки середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 листопада 2020 року до 10 травня 2021 року; в розмірі 44478 (сорок чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 24 копійок за період з 25 грудня 2021 року до 25 червня 2022 року; в розмірі 71002 (сімдесят одну тисячі дві) гривні 00 копійок за період з 25 жовтня 2022 року до 25 квітня 2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1337 (одну тисячу триста тридцять сім) гривень 48 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Яворівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», код ЄДРПОУ 32673458, юридична адреса: Львівська область, Яворівський район, смт Шкло вул. Курортна,1.

Суддя Д.Б. Поворозник