Рішення

від 15.11.2024 по справі 603/374/24

МОНАСТИРИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/374/24

Провадження №2/603/158/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2024 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Галіяна І.М.

за участі: секретаря судового засідання Сандалюка О. В.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович

відповідач: ОСОБА_2

третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Монастириська державна нотаріальна контора

предмет позову: визнання права власності на спадкове майно

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Представник позивача адвокат Андрусенко І. Я. звернувся в Монастириський районний суд Тернопільської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Монастириська державна нотаріальна контора, з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на:

-11/20 житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить одноповерховий житловий будинок під літерою «А», загальною площею 163 кв.м, житловою площею 75 кв.м, Літна кухня «Б», Сарай «В», Сарай «Г». Огорожа 1, Ворота 2.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 12.11.1976 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу, позивач змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 .

За час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилось четверо дітей: ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За час спільного проживання подружжя ОСОБА_5 набули таке майно:

-житловий будинокз господарськимибудівлями,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить одноповерховий житловий будинок під літерою «А», загальною площею 163 кв.м, житловою площею 75 кв.м Літна кухня «Б», Сарай «В», Сарай «Г», Огорожа 1, Ворота 2.

Також зазначає, що вказане майно було надбано в період спільного проживання в інтересах сім`ї, за спільний бюджет подружжя, який формувався за рахунок доходів сім`ї. В період коли позивач не мала самостійного заробітку, вона займалась веденням домашнього господарства. Договір про поділ майна подружжя та шлюбний договір подружжя не укладали.

Отже, позивач вважає, що має право на 1/2 (10/20) вищезазначеного будинку на праві спільного майна подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина та була заведена спадкова справа Монастириською державною нотаріальною конторою. На належне ОСОБА_4 спадкове майно, останній склав заповіт на ім`я дочки ОСОБА_2 .

Проте, позивач вважає, що мас право на 1/20 вищезазначеного будинку в порядку спадкування обов`язкової частки так як на час смерті спадкодавця була особою пенсійного віку (непрацездатна вдова).

ОСОБА_1 , звернувшись до нотаріальної контори для того щоб оформити спадкові права на вказане майно, нотаріусом при розгляді представлених документів, було встановлено, що існує спір між спадкоємцем ОСОБА_2 з приводу віднесення частини спадкового майна до спільного майна подружжя та обов`язкової частки. У зв`язку із чим нотаріус рекомендував позивачу звернутись до суду.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді Монастириського районного суду Тернопільської області від 11.06.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

29.07.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області підготовче провадження закрито справа призначена до судового розгляду по суті.

15.11.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області постановлено рішення про проведення заочного розгляду даної цивільної справи на підставі наявних у справі доказів.

ІІІ. Позиції сторін.

Представник позивача вважає, що позивач ОСОБА_1 має право на 1/2 (10/20) вищезазначеного будинку на праві спільного майна подружжя та має право на 1/20 вищезазначеного будинку в порядку спадкування обов`язкової частки після смерті ОСОБА_4 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, проте представником позивача подано суду заяву в якій просить розгляд справи проводити без його участі та без участі позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася, хоча судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи за останнім відомим суду місцем реєстрації (проживання), про причини неявки суд не повідомила, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалася та суду його не надіслала.

Третя особа представник Монастириської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився проте надав суду інформацію (документи) на виконання ухвали Монастириського районного суду Тернопільської області від 11.06.2024 року.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), а тому суд, дослідивши матеріали справи не вбачає підстав для відкладення справи і вважає можливим розглянути її на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

З матеріалів справи встановлено, що 12.11.1976 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 та змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 12.11.1976 року.

За час спільного проживання подружжя ОСОБА_5 набули таке майно:

-житловий будинокз господарськимибудівлями,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить одноповерховий житловий будинок під літерою «А», загальною площею 163 кв.м, житловою площею 75 кв.м Літна кухня «Б», Сарай «В», Сарай «Г», Огорожа 1, Ворота 2, що підтверджується копією технічного паспорта (а.с.16-23), де зазначено, що рік завершення будівництва даного будинку 2004.

Згідно рішення виконавчого комітету Гончарівської сільської ради №17 від 27.06.2007 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 10.10.2007 року, а саме житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

За час перебування в шлюбі в подружжя народилося чотири дитини:

-син ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 );

-дочка ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 );

-син ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 );

-дочка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 ).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 72 років у м. Монастириська Чортківського району Тернопільської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , актовий запис №100.

Згідно із складеним 22.06.2021 року ОСОБА_4 в с. Гончарівка Монастириського району Тернопільської області заповіту, зареєстрованого в реєстрі за №1-1 та посвідченого старостою с. Гончарівка, спадкодавець на випадок своєї смерті заповів усе своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, своїй дочці ОСОБА_2 , 1983 року народження.

З відповіді Монастириської державної нотаріальної контори від 14.06.2024 року №232/01-16 встановлено, що згідно даних Спадкового реєстру нотаріальною конторою заведено спадкову справу №130 за 2022 рік після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заява про прийняття спадщини 29.07.2022 року надійшла від імені ОСОБА_2 . Також, 22.03.2024 року заяву про видачу свідоцтва на спадщину та на право власності подано ОСОБА_1 .

З довідки, виданої виконкомом Монастириської міської ради Чортківського району Тернопільської області 15.03.2022 року №59, встановлено, що з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , проживала та була зареєстрована ОСОБА_1 дружина спадкодавця.

Вказану спадщину (обов`язкову частку), яка залишилася після смерті ОСОБА_4 фактично прийняла його дружина ОСОБА_1 , оскільки відноситься до спадкоємців за законом першої черги, проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини та має право на обов`язкову частку в майні спадкодавця як особа, яка на момент смерті спадкодавця досягла пенсійного віку та вважається непрацездатною вдовою.

Проте, постановою завідувача Монастириської державної нотаріальної контори від 28.05.2024 року №194/01-16 ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/20 житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в зв`язку зтим, щоіснує спір між спадкоємцем ОСОБА_2 з приводу віднесення частини спадкового майна до спільного майна поджружжя та обов`язкової частки.

V. Джерела права й акти їх застосування.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає Сімейний Кодекс України.

Згідно з положеннями ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Так, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Частина 1 ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, введення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Тобто, у ст. 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2024 в рамках справи№ 369/7426/21, провадження № 61-15433св23.

За приписами ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно зч.1ст.63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно доч.1ст.69СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1ст.70СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 з господарськими будівлями, завершено будівництвом в 2004 році, а шлюб між спадкодавцем та позивачем у справі укладено 12.11.1976 року суд дійшов висновку, що житловий будинок з господарськими будівлями набуто подружжям за час шлюбу, а тому вказане нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визначаючись із заявленою вимогою щодо права позивача ОСОБА_1 на обов`язкову частку в спадковому майні.

Відповідно до ЦК Україниособа має право розподілити спадкове майно та призначити спадкоємців за допомогою заповіту. Водночас незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов`язковою часткою, певній категорії осіб.

Коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначаєтьсяна день відкриття спадщини.

Правило про обов`язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов`язкову частку.

Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.

Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщинішляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст ст. 1241 ЦК Українийому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. У частині позбавлення права на спадкування обов`язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Непрацездатнимивважаютьсяособи, які досягли встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.02.2014 року в справі №1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України(справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої ст. 1241 ЦК України], ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК України, який відносить до категорії „непрацездатні осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний.

Згідно з ч. 3 ст. 75 СК Українинепрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

ОСОБА_1 є непрацездатною вдовою, оскільки досягла пенсійного віку на час смерті спадкодавця, а тому має право на обов`язкову частку в спадковому майні.

У відповідності до п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

У ОСОБА_4 є 5 спадкоємців за законом першої черги:

-дружина ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6

-син ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-дочка ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-син ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ,;

-дочка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У випадку успадкування після смерті ОСОБА_4 , вказаними спадкоємцями спадщини за законом, кожен із них отримав би по 2/20 частки житлового будинку, оскільки інша половина будинку 1/2 або 10/20 належить позивачу на праві спільної власності.

Половина частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) є 1/20 (половина від 2/20).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.

VІ. Висновки за результатами розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та враховуючи наявність перешкод для оформлення в нотаріальному порядку прав позивача на спадкове майно, суд дійшов висновку про необхідність захистити права позивача, як спадкоємця, шляхом визнання права власності останньої на обов`язкову частку в спадковому майні, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 319, 355, 368, 1218, 1222, 1223, 1241, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 8, 36, 60, 63, 69, 70, 75 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника позивача адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Монастириська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно а саме, на:

-11/20житлового будинкуз господарськимибудівлями,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 ,до якоговходить одноповерховийжитловий будинокпід літерою«А»,загальною площею163кв.м,житловою площею75кв.м,Літна кухня«Б»,Сарай «В»,Сарай «Г».Огорожа 1, Ворота 2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення заочного рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається позивачем безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення а у разі ухвалення заочного рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 25.11.2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_8 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання згідно позовної заяви: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Монастириська державна нотаріальна контора (Код ЄДРПОУ 02900558), юридична адреса місцезнаходження: вул. Шевченка, №12А, м. Монастириська Чортківського району Тернопільської області.

Суддя І. М. Галіян