Ухвала

від 20.11.2024 по справі 607/24832/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.11.2024 Справа №607/24832/24 Провадження №1-кс/607/6817/2024

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 ,підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Тернопільській області майор поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні 42023210000000100 від 19.06.2023 прозастосуваннязапобіжного заходуу видітримання підвартою відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, який зареєстрований в АДРЕСА_1 та фактично проживає в АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого, на утриманні неповнолітня дитина, ФОП, раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 332 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Тернопільській області майора поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні 42023210000000100 від 19.06.2023 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 332 КК України.

В обґрунтування клопотання сторона обвинувачення вказує на наступне.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Верховною Радою України 24.02.2022 прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX, яким затверджено Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено до 05 год. 30 хв. 07.02.2025.

Згідно ч.3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводяться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 (надалі Закон України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно ч.8 «Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.20221 №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Пункт 2-9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 (надалі Правила) передбачають, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.

Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки (далі ЄКІС).

На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати:

- один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата;

- два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів (абзац восьмий пункту 2-9 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1285 від 15.11.2022) з дня перетину державного кордону.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у лютому 2023 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_4 , який являється фізичною особою-підприємцем та має чинну ліцензію, отриману в державній службі України з безпеки на транспорті, з дозволеними видами робіт: внутрішні перевезення пасажирів на таксі, міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями), виник злочинний умисел на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_4 , у лютому 2023 року, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, під час розмови з ОСОБА_7 дізнався про те, що останній у порушення вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану», має намір незаконно виїхати за межі України.

Надалі, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про встановлені на період дії воєнного стану правила перетину державного кордону України, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, але не пізніше 12.02.2023, під час розмови з ОСОБА_7 , повідомив йому про те, що організує та посприяє в перетині державного кордону України, а також забезпечить його транспортним засобом для цього.

Після цього, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_7 його персональні дані, а саме прізвище, ім`я, по батькові та серію і номер паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

В подальшому, ОСОБА_4 , маючи ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, з метою усунення перешкод в перетині державного кордону України ОСОБА_8 , будучи обізнаним про те, що останній бажає виїхати за межі України та усвідомлюючи, що останній фактично не перебуває у трудових відносинах з ним, в порушення пунктів 2-9 Правил, 12.02.2023

о 12 год. 54 хв. за допомогою власного електронного цифрового підпису авторизувався за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та вніс недостовірну інформацію до автоматизованої системи ЄКІС («Шлях»), адміністратором якої є Укртрансбезпека, про те, що ОСОБА_7 , є водієм вантажного транспортного засобу ФОП ОСОБА_4 , а саме автомобіля марки «RENAULT» моделі «MASTER», н.з. НОМЕР_1 .

В подальшому, 13.02.2023, точного часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, забезпечив ОСОБА_7 транспортним засобом, а саме автомобілем марки «RENAULT» моделі «MASTER», н.з. НОМЕР_1 .

13.02.2023 ОСОБА_7 на транспортному засобі марки «RENAULT» моделі «MASTER», н.з. НОМЕР_1 , дотримуючись вказівок та порад ОСОБА_4 о 16 год. 29 хв, перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Шегині» на кордоні із Республікою Польща та не повернувся на територію України.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, у лютому 2023 року, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, ОСОБА_4 під час розмови з ОСОБА_9 , дізнався про те, що останній у порушення вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану», має намір незаконно виїхати за межі України.

Надалі, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про встановлені на період дії воєнного стану правила перетину державного кордону України, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, але не пізніше 28.02.2023, під час розмови з ОСОБА_9 , повідомив йому про те, що організує та посприяє в перетині державного кордону України, а також забезпечить його транспортним засобом для цього.

Після цього, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_9 його персональні дані,

а саме прізвище, ім`я, по батькові та серію і номер паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

В подальшому ОСОБА_4 , маючи отриману в державній службі ліцензію Україниз безпекина транспортіна право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, з метою усунення перешкод в перетині державного кордону України ОСОБА_9 , будучи обізнаним про те, що останній бажає виїхати за межі України, діючи повторно, в порушення вимог законодавства, а саме пунктів 2-9 Правил, 28.02.2023о 14год 13хв.за допомогоювласного електронногоцифрового підписуавторизувався за посиланням« ІНФОРМАЦІЯ_2 »та внісінформацію доавтоматизованої системи ЄКІС («Шлях»),адміністратором якоїє Укртрансбезпека,про те,що ОСОБА_9 є водіємвантажного транспортногозасобу ФОП ОСОБА_4 , а саме автомобіля марки «RENAULT» моделі «MASTER», н.з. НОМЕР_1 .

Надалі,01.03.2023, точногочасу тамісця досудовимрозслідуванням невстановлено, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, забезпечив ОСОБА_9 транспортним засобом, а саме автомобілем марки «RENAULT» моделі «MASTER», н.з. НОМЕР_1 .

01.03.2023 ОСОБА_9 на транспортному засобі марки «RENAULT»моделі «MASTER»,н.з. НОМЕР_1 , дотримуючись вказівок та порад ОСОБА_4 , о 10 год. 36 хв перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Шегині» на кордоні із Республікою Польща та не повернувся на територію України.

Окрім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, у грудні 2023 року, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, ОСОБА_4 під час розмови з ОСОБА_10 дізнався про те, що останній у порушення вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» має намір незаконно виїхати за межі України.

Надалі, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про встановлені на період дії воєнного стану правила перетину державного кордону України, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, але не пізніше 29.12.2023, під час розмови з ОСОБА_10 повідомив йому про те, що організує та посприяє в перетині державного кордону України, а також забезпечить його транспортним засобом для цього.

Після цього, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_10 , його персональні дані, а саме прізвище, ім`я, по батькові та серію і номер паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

В подальшому, ОСОБА_4 з метою усунення перешкод в перетині державного кордону України ОСОБА_10 , будучи обізнаним про те, що останній бажає виїхати за межі України, діючи повторно в порушення вимог законодавства, а саме пунктів 2-9 Правил, 29.12.2023 о 11 год. 05 хв. забезпечив внесення відомостей про ОСОБА_10 доавтоматизованої системи ЄКІС(«Шлях»),адміністратором якоїє Укртрансбезпека,про те,що ОСОБА_10 є водіємвантажного транспортногозасобу ФОП ОСОБА_11 , а саме автомобіля марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER 311 CDI», н.з. НОМЕР_2 .

Надалі,29.12.2023, точногочасу тамісця досудовимрозслідуванням невстановлено, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, забезпечив ОСОБА_10 транспортним засобом, а саме автомобілем марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER 311 CDI», н.з. НОМЕР_2 .

29.12.2023, ОСОБА_10 на транспортному засобі марки «MERSEDES-BENZ»моделі «SPRINTER311CDI»,н.з. НОМЕР_2 , дотримуючись вказівок та порад ОСОБА_4 о 18 год. 27 хв. перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Шегині» на кордоні із Республікою Польща, та не повернувся на територію України.

19.11.2024 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприянню їх вчиненню наданням засобів та усуненням перешкод, вчиненому повторно.

В обґрунтування клопотання слідчий посилається на обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 332 КК України, один з яких відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином та метою застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам передбачених ст.177 КПК України, а саме: п.1 переховуватись від органів досудового розслідування та суду;п.4 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні;п.5 вчинити інше кримінальне правопорушення.

З урахуванням викладеного, даних про особу підозрюваного ОСОБА_4 , слідчий вважає, що є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальних обов`язків, тому просить обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 діб із визначенням розміру застави в розмірі 242240 грн. та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, вважаючи мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 обґрунтованими.

В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_12 заперечили щодо задоволення клопотання слідчого та просили у його задоволенні відмовити, зсилаючись на необґрунтованість підозри та недоведеністю ризиків, на які вказує прокурор, оскільки підозрюваний сприяв слідству, сам з`явився на виклик до слідчого та суду. Натомість просять обрати щодо підозрюваного запобіжний захід у виді застави, а у разі, коли суд дійде висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, визначити суму застави в мінімальному розмірі, зважаючи на міцні соціальні зв`язки підозрюваного, його матеріальний стан та перебування на його утриманні неповнолітньої дитини та дружини, отримання ним грамот та відзнак від громадських та державних організацій.

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши додані до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до таких висновків.

Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити, як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи підозрюваного та інших обставин, в тому числі ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ст.131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити речові докази, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому суд повинен врахувати обставини, які вказані в ст. 178 КПК України.

Відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, зокрема, слідчий суддя зобов`язаний оцінити, в тому числі вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, розмір майнової шкоди, а також дані, що характеризують особу підозрюваного.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно положень ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Тернопільській області здійснюєтсья досудове розслідування кримінального провадження №42023210000000100 від 19.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 332 КК України.

У даному провадженні 19.11.2024 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприянню їх вчиненню наданням засобів та усуненням перешкод, вчиненому повторно.

На думку слідчого судді, наведені в клопотанні обставини та додані до нього документи, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2ст.332 КК України. Зокрема такими доказами є: інформація про осіб, які були внесені в інформаційну систему «Шлях», адміністратором якої є Укртрансбезпека, наданою Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека); інформація про осіб, які перетнули державний кордон України; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж відносно ОСОБА_4 від 19.02.2024; протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_13 від 15.11.2024; протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 24.06.2024; інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності.

Зазначені відомості у сукупності з інформацією, викладеною у дослідженому під час судового засідання повідомленні про підозру, вважаються переконливими для слідчого судді в тому, що відповідне кримінальне правопорушення могло бути вчинено, а надані слідчим до клопотання відомості в достатній мірі вказують на можливість вчинення підозрюваним ОСОБА_4 кримінальних правопорушень.

Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.

Водночас слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року) суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

В свою чергу, підозрюваним та його захисником не наведено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_4 до злочинів, у вчиненні яких йому повідомлено про підозру, або необґрунтованість повідомленої підозри, а за такого на цій стадії досудового розслідування відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру є вочевидь необґрунтованим, а тому доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри слідчий суддя вважає передчасними.

Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2ст.332 КК України, за вчинення одного з яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років, яке відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Оцінюючи наявність ризиків, на існування яких посилається сторона обвинувачення, обґрунтовуючи подане щодо ОСОБА_4 клопотання, слідчий суддя виходить із такого.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Оцінивши доводи, наведені у клопотанні слідчий суддя вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що існують ризики того, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Такий висновок ґрунтується на тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , оскільки він обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Усвідомлюючи тяжкість вчинення кримінального правопорушення та розмір покарання, яке йому загрожує, може умисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду як на території України так і поза її межами з метою уникнення від відповідальності. Крім того, призначення навіть мінімального покарання, за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого діяння, може стати підставою та мотивом для його переховування від органів досудового розслідування та суду.

Також, підозрюваний документований паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 19.01.2023 та дійсний до 19.01.2033, GA059603, виданий 26.03.2021 та дійсний до 26.03.2031, за якими неодноразово перетинав державний кордон України під час дії на території України воєнного стану та користується посвідченням на право керування транспортними засобами, має практичні навички керування автомобілями, що дає підстави вважати, що останній, при обрані йому більш м`якшого запобіжного заходу, а ніж тримання під вартою, в умовах безвізового режиму України з країнами Європейського Союзу, та з метою уникнути покарання за вчинений тяжкий злочин, зможе швидко та безперешкодно виїхати за межі України і таким чином переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) застосовується судом як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обґрунтовуючи необхідність застосування підозрюваному виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід врахувати, правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні по справах «Москаленко проти України», від 20.05.2010, «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, де Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від суду.

Як зазначено у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Becciev v. Moldova» від 04.10.2005 року (Бекчієв проти Молдови), ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Також ОСОБА_4 особисто або через третіх осіб може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні з метою ненадання ними показань чи їх надання в його користь.

Поряд з цим, відповідно до положення ч. 2 ст. 23 КПК України, не можуть бути визнанні доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, а також, згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Ризиком того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, продовжить вчиняти кримінальні правопорушення є те, що, зважаючи на спосіб вчинення інкримінуваних йому злочинних діянь, маючи отриману в державній службі України з безпеки на транспорті ліцензію з дозволеними видами робіт: внутрішні перевезення пасажирів на таксі, міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, зможе продовжити вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення. Крім того, він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, пов`язаного з організацією та сприянням в незаконному перетині військовозобов`язаними особами державного кордону України, який вчинено ним під час дії на території України правового режиму воєнного стану.

Вищевказане в цілому свідчить про те, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою уникнення відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування і суду, незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Тому, в разі застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, під час досудового розслідування не буде можливості запобігти вищевказаним ризикам.

Відомостей, які б вказували на неможливість утримування підозрюваного ОСОБА_4 під вартою, на даний час не здобуто.

Згідно з положенням ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Отже, слідчий суддя доходить переконання про існування вказаних ризиків, а доводи сторони захисту про їх відсутність спростовані встановленими обставинами.

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

Втім, за наведених вище обставин, на переконання слідчого судді, застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не гарантує унеможливлення запобігання існуючим ризикам, навіть у разі внесення застави, тим паче у разі застосування особистого зобов`язання.

Доводи сторони захисту, зокрема, що підозрюваний сам з`явився до органу досудового розслідування на виклик, сприяв досудовому розслідуванню, має міцні соціальні зв`язки, отримав відзнаки від державних та громадських організацій, не надають підстав для можливості застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, оскільки застосування таких запобіжних заходів не забезпечить в повній мірі дотримання належної процесуальної поведінки підозрюваного на даному етапі досудового розслідування.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя доходить висновку про те, що підстави і обставини, які зазначені в клопотанні слідчого, є достатньо обґрунтованими, вони вказують на те, що слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження права підозрюваного ОСОБА_4 на свободу. За встановлених обставин слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу, і що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним і таким, що забезпечить на даному етапі досудового розслідування виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, що зможе запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При прийнятті рішення слідчий суддя також враховує, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Даний вид запобіжного заходу є співмірним з існуючими ризиками, відповідає даним про особу підозрюваного ОСОБА_4 , який хоча і раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки, офіційно працевлаштований, ФОП, має міцні соціальні зв`язки, у нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина, він отримав відзнаки від державних та громадських організацій, та тяжкості злочинів, у вчиненні яких йому пред`явлено підозру, оскільки він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, пов`язаного з організацією та сприянням в незаконному перетині військовозобов`язаними особами державного кордону України, який вчинено ним під час дії на території України правового режиму воєнного стану, зможе у повній мірі забезпечити виконання ним процесуальних обов`язків та унеможливить настання ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Таким чином, в судовому засіданні прокурором доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти встановленим під час розгляду ризикам, оскільки у кримінальному провадженні зібрані докази, які у своїй сукупності вказують на обґрунтованість підозри про вчинення ОСОБА_4 інкримінований йому кримінальних правопорушень, наявні обґрунтовані ризики, передбачені пунктами 1, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Слідчий суддя вважає, що слідчим та прокурором доведено наявність усіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, що свідчить про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого, погоджене прокурором, необхідно задовольнити і застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.

За змістом ч.3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, з урахуванням встановлених в ході розгляду клопотання обставин та характеризуючих даних про особу підозрюваного, вважає за необхідне визначити підозрюваному ОСОБА_4 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним передбачених КПК України обов`язків, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, необхідність покладення яких вбачається з наведеного в обґрунтування даного клопотання.

Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п.1 ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При визначенні ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя поряд із положеннями ст.ст. 182, 183 КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріальне становище підозрюваного, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , слідчий суддя вважає, що застава у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, зможе забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків.

Слідчий суддя також враховує, що метою застави має бути забезпечення процесуальних обов`язків і попередження ризиків, а не штрафну чи каральну функцію, що вплине на підозрюваного ОСОБА_4 .

Крім того, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного, в разі внесення ним застави, обов`язки, що визначені ч.5 ст.194 КПК України.

За таких обставин, слідчий суддя вважає безпідставним клопотання підозрюваного та його захисника про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави, у зв`язку із чим в його задоволенні слід відмовити, а клопотання слідчого задовольнити.

Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань підозрюваного та його захисника про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відмовити.

Клопотання сторони обвинувачення задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 332 КК України,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 23 год. 59 хв. 16 січня 2025 року.

Визначити підозрюваному ОСОБА_4 заставув розмірі 80 (вісімдесяти)розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок)гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; отримувач: ТУ ДСАУ у Тернопільській області; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA358201720355219001000003454; призначення платежу: застава за ОСОБА_4 у справі №607/24832/24 згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.11.2024.

Роз`яснити, що підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 строком до 23 год. 59 хв. 16.01.2025, наступні обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;утриматись від спілкування із свідком ОСОБА_14 ; здати на зберігання до УДМСУ в Тернопільській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд за кордон.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Підозрюваного ОСОБА_4 після оголошення ухвали негайно взяти під варту з залу суду.

Копію ухвали вручити підозрюваному ОСОБА_4 негайно після її оголошення, прокурору та надіслати уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Слідчий суддя Тернопільського

міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1