Рішення

від 26.11.2024 по справі 607/25166/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2024Справа №607/25166/24

26 листопада 2024 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Демборинського М.Р.

-з участю: заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,-

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою, в якій просила встановити факт смерті її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Олександрівка Генічеського району Херсонської області.

В обґрунтування вимог заявник вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з похилим віком та погіршенням стану здоров`я. ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала у с. Олександрівка Генічеського району Херсонської області, яке на даний час відноситься до тимчасово окупованих територій України. На даний час в неї відсутні документи, на підставі яких можна здійснити державну реєстрацію смерті матері та отримати свідоцтво про її смерть, встановленого Україною зразка.

Встановлення даного факту необхідне їй для проведення державної реєстрації смерті матері та отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 встановленого зразка.

Посилаючись на наведене та те, що іншого способу встановлення такого факту не має, просила задовольнити заяву.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначеного справу до судового розгляду.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 заяву підтримала та просила задовольнити. Зазначила, що вона разом з матір`ю проживала в селищі Олександрівка Генічеського району Херсонської області. Її батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір померла в силу свого похилого віку та погіршення стану здоров`я.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився. Попередньо подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 , батьками якої зазначено « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03 липня 1991 року. Вказане свідоцтво про народження складене на російській мові.

11 серпня 1973 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 11 серпня 1973 року. Вказане свідоцтво про укладення шлюбу складене на російській мові.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько заявника ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 11 квітня 2012 року, виданим Олександрівською сільською радою Новотроїцького району Херсонської області.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 14 травня 1998 року Новотроїцьким РВ УМВС України в Херсонській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

Як слідує з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за №6117-5003500322 від 23 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 фактично проживає по АДРЕСА_2 .

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 03 квітня 2024 року, виданого установою, яка розташована на території непідконтрольній українській владі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Олександрівка Генічеського району (Новотроїцького району) Херсонської області.

Відповідно до вимог ч. ч. 3-4 статті 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року.

Відповідно до вимог підпункту 2.2. Розділу 2 вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до вимог частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з вимогами пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження.

Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частина перша-друга статті 318 ЦПК України).

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Вимогами статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Вимогами статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу 360 від 14 жовтня 2024 року), вся територія Генічеського району Херсонської області тимчасово окупована російською федерацією з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, с. Олександрівка Генічеського району Херсонської області станом на 24 листопада 2023 року було тимчасово окупованою територією України, однак відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та в порядку вимог ст. 1 цього Закону воно є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що матір заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олександрівка Генічеського району Херсонської області.

Із пояснень заявника в судовому засіданні встановлено, що необхідність встановлення факту смерті матері зумовлена необхідністю отримання свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України.

Відтак, заявник є заінтересованою особою.

Іншого способу встановлення даного факту немає.

Такі обставини зумовлюють неможливість реєстрації смерті ОСОБА_2 у встановленому законом порядку шляхом звернення до органів реєстрації актів цивільного стану.

За таких обставин, суд вважає, що для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 в позасудовому порядку існують об`єктивні перешкоди, а тому заяву ОСОБА_1 слід задовольнити та встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Україна, Херсонська область Генічеський район село Олександрівка.

Відповідно до вимог статті 317, пункту 8 частини першої статті 430 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту смерті допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 81, 315, 317, 318, 354, 355 ЦПК України, на підставі Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Україна, Херсонська область Генічеський район село Олександрівка.

Рішення підлягає до негайного виконання.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для державної реєстрації смерті особи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .

Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса місця знаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 04014068.

Повне рішення складено 26 листопада 2024 року.

Головуюча суддя Черніцька І.М.