Ухвала

від 25.11.2024 по справі 523/18784/24

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/18784/24

Провадження №2/523/6771/24

У Х В А Л А

"25" листопада 2024 р. м. Одеса

Суддя Суворовського районного суду міста Одеси Далеко К.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» про стягнення заборгованості.

Суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст.14,33 ЦПК України.

В період часу з 18.11.2024р по 22.11.2024р суддя Далеко К.О. перебувала на семінарі Одеського РВ НШСУ по періодичній підготовці суддів місцевих та апеляційних судів.

Відповідно до заявлених вимог позивач просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» суму заборгованості у розмірі 297136 грн.

Вивчивши матеріали поданої заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшла наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).

Обґрунтовуючи звернення до даного суду, серед іншого, що є важливим для суду під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі, позивача зазначив, що станом на тепер відповідач ТОВ «Вайт Шаркс Групп» фактично припинив свою діяльність, а його власник перебуває за кордоном, що ускладнює та робить не можливим виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Так, суд було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024 р. відкрито провадження у справі № 910/9250/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп».

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» про стягнення заборгованості, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з урахуванням наступного.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно положень частини 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Убачається, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, яке визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, і до якого віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20).

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Згідно із частинами першою - третьою статті 3 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21.10.2019 введено в дію КУзПБ).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21.10.2019, з набранням чинності КУзПБ.

Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Вказані правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц висловилася, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги усі істотні обставини заявленого позову, предмет та підстави позову, наявність справи щодо банкрутства ТОВ « Вайт Шаркс Групп», суд доходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» про стягнення заборгованості, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а заявлені вимоги мають бути вирішені господарським судом в межах справи про банкрутство.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12 44, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Шаркс Групп» про стягнення заборгованості.

Копію ухвали разом із заявою та всіма доданими до неї документами невідкладно надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначення строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 25.11.2024р.

Суддя: