Рішення

від 25.11.2024 по справі 160/24901/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокуСправа №160/24901/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

УСТАНОВИВ:

16.09.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ №356 о/с від 26.07.2024 Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058) щодо звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі служби в поліції;

???- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058);

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за кожен день вимушеного прогулу до дня проведення фактичного розрахунку.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення зі службу в поліції за власним бажанням, стверджуючи, що він прийнятий з порушенням вимог ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки ґрунтується на хибних висновках на наявність у відповідача на момент його звільнення «власного бажання» позивача про звільнення зі служби в поліції, оскільки ще до дня його звільнення зі служби у поліції він реалізував своє законне право на відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, що свідчить про відсутність у відповідача на дату його звільнення волевиявлення позивача про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Також, як зазначає позивач, його звільнення відбулося з порушенням приписів Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, оскільки його звільнення відбулося раніше встановленого п. 68 цього Положення строку після поданням ним рапорту про його звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 09.10.2024 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з означеним позовом; відкрито провадження у справі №160/24901/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29.10.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивача було правомірно звільнено спірним наказом у зв`язку з поданням ним рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. На переконання відповідача, погодження керівником Головного управління рапорту про звільнення позивача та зазначення ним на цьому рапорті конкретної дати звільнення позивача, свідчить про погодження між відповідачем та позивачем конкретної дати звільнення позивача зі служби в поліції. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

01.11.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

05.11.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення, в яких було підтримано аналогічну правову позицію, що і у відзиві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю ву якому його було звільнено (травень, червень 2024 року), із зазначенням розрахунку визначення середньоденної заробітної плати позивача.

22.11.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшли витребувані ухвалою суду від 15.11.2024 документи.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.07.2024 ОСОБА_1 перебуваючи на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області подав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 за власним бажанням відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

25.07.2024 позивачем було направлено рапорт про відкликання рапорту про звільнення зі служби в Національній поліції від 24.07.2024 шляхом направлення листа через АТ «Укрпошта».

26.07.2024 відповідачем був прийнятий наказ №356 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 26.07.2024.

19.08.2024 позивачем було подано власноруч написану заяву щодо розгляду питання поновлення його на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, враховуючи обставини, за яких його було звільнено зі служби.

Проте, відповіддю начальника Головного управління Національної поліції України в Донецькій області №Щ112/12/01-2024 від 30.08.2024, позивачу було повідомлено, що згідно його власноруч написаних рапортів, в одному з яких він наполягав на його звільненні, керівництвом було розглянуто питання щодо його звільнення.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Приписами статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до ст. 2 Закону №580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону №580-VIII).

Згідно частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частиною першою статтею 60 Закону №580-VIII встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

В силу положень пункту 7 частини першої, частини другої та третьої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Положення № 114).

Суд звертає увагу, що нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час їх виникнення є Положення № 114.

Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 №21-241а14 зазначив, що згідно з пунктом 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 20.12.2019 у справі №826/375/17, від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 20.05.2020 у справі №804/868/16, від 30.09.2020 у справі №826/16621/17, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рапорт позивача від 24.07.2024 містить конкретну дату звільнення позивача зі служби в поліції з 25.07.2024, що дає підстави для висновку про відсутність між позивачем та відповідачем домовленості щодо дати звільнення, оскільки як стверджує відповідач погодженою датою звільнення між ОСОБА_1 та ГУ НП в Донецькій області було безпосередньо 26.07.2024.

При цьому, суд не приймає до уваги долучену представником відповідача до відзиву копію рапорту від 24.07.2024 із зазначенням дати звільнення 26.07.2024, оскільки у вказаному рапорті зазначена неправильна посада позивача.

Крім того, як вже зазначалося судом, згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Тобто, обов`язковою умовою для звільнення за підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Водночас про такі причини позивач у рапорті від 24.07.2024 не зазначав, відповідачем наявність таких причин не з`ясовувалася.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про недотримання відповідачем під час звільнення позивача вимог Положення №114.

Судом відхиляються доводи відповідача в частині того, що, вказавши у рапорті позивача дату його звільнення зі служби в поліції, керівник відповідача тим самим погодив з позивачем дату його звільнення зі служби в поліції, оскільки, як було встановлено судом, позивач вказував у своєму рапорті від 24.07.2024 іншу дату його звільнення зі служби в поліції (25.07.2024), що вчергове свідчить про недотримання відповідачем у спірних відносинах правових норми Положення № 114 у цій частині.

Окрім цього, згідно з частиною другою статті 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таким чином, загальними нормами трудового законодавства передбачено, що у випадку, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таке правило зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.

Отже, КЗпП України цією правовою нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №140/3179/19, від 07.03.2018 у справі №810/2728/16, від 10.03.2020 у справі №803/959/17, від 03.12.2020 у справі №140/3179/19.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем подано рапорт від 24.07.2024 про звільнення зі служби в поліції.

Водночас, до закінчення передбаченого Положенням №114 тримісячного строку, позивачем 25.07.2024 направлено до ГУНП в Донецькій області рапорт про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції, що підтверджується наявним у матеріалах справи описом вкладення поштового відправлення від 25.07.2024.

Наведені обставини свідчать про відсутність у відповідача підстав для звільнення позивача з 26.07.2024 спірним наказом від 26.07.2024 № 356 о/с у зв`язку з відсутністю у нього такого волевиявлення позивача, що підтверджується рапортом ОСОБА_1 про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність видання спірного наказу про звільнення позивача, оскільки працівник (позивач), вчасно відкликавши попередньо поданий рапорт про звільнення, виявив бажання не розривати трудові відносини з відповідачем.

При цьому судом не встановлено факт запрошення на його посаду іншої особи, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Враховуючи вищевказані правові норми та обставини справи, суд зазначає, що дії відповідача суперечать вимогам законодавства, оскільки до закінчення встановленого строку позивач мав право відкликати поданий ним рапорт, чим і скористався.

Більш того, факт подання позивачем відповідного рапорту свідчить про відсутність його волевиявлення щодо звільнення. У свою чергу, відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру працівника звільнитись саме за власним бажанням.

Окрім того, суд зазначає, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило, за яким звільнення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення обумовленого сторонами строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться.

Також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Саме така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №380/7509/22.

Таким чином, оскільки позивач у рапорті від 24.07.2024 просив звільнити його за власним бажанням, проте, до закінчення строку, визначеного Положенням №114 та до моменту його фактичного звільнення зі служби в поліції подав рапорт про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних доказів запрошення на його посаду іншої особи, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі спірного наказу.

Виходячи з аналізу викладених норм чинного законодавства, дослідження наявних доказів у справі, суд дійшов висновку, що звільнення позивача за рапортом про звільнення за власним бажанням від 24.07.2024 та без врахування рапорту позивача від 25.07.2024 про відкликання рапорту про звільнення, є порушенням його прав як працівника поліції, а тому є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу від 26.07.2024 №356 о/с.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 26.07.2024 №356 о/с підлягають задоволенню у повному обсязі як такі, що знайшли своє документальне та нормативне підтвердження під час судового розгляду справи.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд також враховує, що відповідно до частин першої-другої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічні приписи містить пункт 24 Положення № 114, відповідно до якого у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Отже, належним способом поновлення порушених прав позивача є поновлення його на посаді, з якої його було незаконного звільнено, а саме на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Оскільки позивача звільнено з посади з 26.07.2024, який уважається останнім днем його роботи, то поновленню на посаді він підлягає з наступного дня, тобто з 27.07.2024.

За змістом приписів частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 27.07.2024 по 25.11.2024, суд зазначає таке.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку №100, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У той же час, ч. 2 ст. 94 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції повинен визначатися Міністерством внутрішніх справ. Дані норми є відсилочними та обумовлюють існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським, яким є Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок № 260).

Норми Порядку №260 закріплюють необхідність обрахунку середнього грошового забезпечення поліцейських за час вимушеного прогулу, виходячи з календарних днів такого прогулу. Водночас, відповідно до п. 2 Порядку № 260, останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Закон України «Про Національну поліцію» був опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 за № 141-142, отже, він набрав чинності 07.11.2015 року (окрім норм, визначених п. 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»).

У даній справі, період вимушеного прогулу позивача тривав з 27.07.2024 (дата, яка слідує за датою з якої позивача звільнено) по 25.11.2024 (дата розгляду по суті цієї справи), тобто, як протягом дії Порядку №100, так і Порядку № 260, з урахуванням чого слід обраховувати середнє грошове забезпечення позивача.

Враховуючи, що 26.07.2024 був останнім робочим днем позивача, за який йому мало бути нараховано та виплачено грошове забезпечення, тому стягненню підлягає грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з наступного дня, тобто з 27.07.2024.

Отже, у період з 27.07.2024 по 25.11.2024 застосуванню під час обчислення середньомісячної заробітної плати підлягають положення Порядку № 100, з урахуванням положень Порядку № 260. У вказаний період кількість календарних днів становила 121 день.

Відповідно до відомостей довідки про доходи позивача виданої ГУНП в Донецькій області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 за травень та червень 2024 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 22 298,02 грн та 22 298,02 грн відповідно, а середньоденна заробітна плата, складає 731,08 грн.

Як обумовлено приписами розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, розрахована наступним чином: 731,08 грн х 121 календарний день, що становить у загальному розмірі 88 460,68 грн.

На підставі викладеного, суд вказує про необхідність стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.07.2024 по 25.11.2024 у розмірі 88 460,68 грн.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення повністю.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд дійшов висновку про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 27.07.2024 та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць відповідно до ст. 371 КАС України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 371 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ №356 о/с від 26.07.2024 Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 27.07.2024.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 27.07.2024 по 25.11.2024 у сумі 88 460,68 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за діяльністю блокпостів і виконання підрозділами поліції завдань в зоні проведення ООС управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 27.07.2024 відповідно до ст. 371 КАС України.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць відповідно до ст. 371 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко