Рішення

від 25.11.2024 по справі 380/12968/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року м. Львівсправа № 380/12968/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії № 133950014575 від 24 квітня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 16 квітня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 16 квітня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років. До заяви позивачка долучила усі необхідні для призначення пенсії документи. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24 квітня 2024 року № 133950014575, прийнятим за принципом екстериторіальності (далі також оскаржуване/спірне рішення), їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та пенсійного віку.

Зазначене рішення відповідача-1 позивачка вважає протиправним та таким, що його належить скасувати, оскільки на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 з одного боку та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за списком № 2, а також необхідного мінімального загального страхового стажу. Перший із цих законів визначав вік для позивачки у 50 років та мінімальний загальний страховий стаж у 20 років, тоді як другий визначав вік у 55 років та мінімальний загальний страховий стаж у 25 років.

Позивачка, покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, вказує, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Тому у цьому випадку застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, відповідно до яких право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 мають жінки, які досягли віку 50 років та мають стаж роботи не менше 20 років, з яких не менше 10 на роботах, що дають право на пільгове забезпечення.

Позивачка вважає, що належним способом захисту її порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 16 квітня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.

У зв`язку з наведеним позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону № 1788-ХІІ. Тож питання призначення дострокових пенсій за віком на пільгових умовах на сьогодні врегульовано саме частиною другою статті 114 Закону № 1058-ІV. Тому призначити відповідний вид пенсії можливо з урахуванням всіх необхідних складових відповідно до вимог саме Закону № 1058-ІV за умови необхідного страхового стажу та пенсійного віку. Призначення позивачці дострокової пенсії за віком на пільгових умовах буде можливо лише відповідно до Закону № 1058-ІV та за умови досягнення нею віку 55 років. Оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивачка досягла віку 52 років. Страховий стаж позивачки становив 23 роки 03 дні, з яких 12 років 01 місяць 05 днів пільговий стаж роботи за списком № 2. Відповідно до вимог пункту другого частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам після досягнення віку 55 років та за наявності не менше 10 років пільгового стажу роботи та 25 років страхового стажу. Тому відповідач-2 уважає, що питання призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту другого частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV може розглядатися після досягнення нею віку 55 років за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Однак станом на дату звернення позивачки за призначенням пенсії право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 у неї відсутнє.

На думку відповідача-2, покликання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення на спірні правовідносини не впливає, позаяк норми пункту другого частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV на час розгляду заяви про призначення пенсії були чинними (не визнані неконституційними та не скасовані).

Отже, спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 24 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 02 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

16 квітня 2024 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2. До заяви позивачка долучила документи, необхідні для призначення такої пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24 квітня 2024 року № 133950014575, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.

В рішенні зазначено, зокрема, таке:

«(…) Пенсійний вік становить 55 років.

Вік заявниці 52 роки 03 місяці 20 днів.

Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 25 років.

Страховий стаж заявника становить 23 роки 03 місяці 03 дні.

Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 10 років.

Пільговий стаж особи становить 12 років 01 місяць 05 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 01.08.1995 по 04.01.2000, оскільки відсутня підстава про прийняття (дата та номер наказу). Період зараховано згідно даних реєстру застрахованих осіб (ОК-5).

Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного страхового та пенсійного віку (…)».

Позивачка, вважаючи зазначене рішення відповідача-1 протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: 1) правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24 квітня 2024 року № 133950014575 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2; 2) наявності підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 16 квітня 2024 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Суд відзначає, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, адміністративне провадження № Пз/9901/32/20 від 21 квітня 2021 року, зміненому у мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

03 жовтня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт другий частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, рішенням від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення).

Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отож, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та необхідного загального страхового стажу.

Перший із цих законів визначав вік у 50 років та мінімальний загальний страховий стаж у 20 років, тоді як другий визначав вік у 55 років та мінімальний загальний страховий стаж у 25 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії паспорта серії НОМЕР_1 суд встановив, що позивачка народилася 26 грудня 1971 року.

На час звернення позивачки до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 (16 квітня 2024 року) позивачці виповнилося 52 роки.

Загальний страховий стаж позивачки становив 23 роки 00 місяців 03 дні.

Тому відмова відповідача-1 у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 52 років та мала загальний страховий стаж повних 23 роки, з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку та недостатності у неї загального страхового стажу 25 років, визначених пунктом другим частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Адже відмовляючи позивачці оскаржуваним рішенням у призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка діяла до прийняття Закону № 213-VIII, відповідач-1 не врахував правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, у зв`язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для позивачки закону.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване рішення відповідача-1, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які визначені у пунктах першому, третьому, п`ятому, шостому частини другої статті 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати, а першу позовну вимогу задовольнити повністю.

Щодо другої позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 16 квітня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ, суд зазначає таке.

У межах розгляду цієї справи суд встановив, що станом на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (16 квітня 2024 року) позивачка досягла віку 52 років за необхідних 50 років).

Також зі змісту оскаржуваного рішення відповідача-1 слідує, що страховий стаж позивачки становить 23 роки 00 місяці 03 дні (за необхідних 20 років), а пільговий стаж роботи за списком № 2 становить 12 років 01 місяць 05 днів (за необхідних 10 років). На роботах за списком № 2 позивачка почала працювати до 01 квітня 2015 року.

Отже, у спірному випадку щодо позивачки повною мірою виконуються умови, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію позивачці.

Щодо дня, з якого позивачці належить призначити пенсію, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки за пенсією позивачка звернулася пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то з урахуванням вимог пункту першого частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 належить призначити позивачці з 16 квітня 2024 року, тобто з дня звернення.

Водночас підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачки, відсутні, оскільки наданих позивачкою документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо призначення позивачці пільгової пенсії за віком не вирішував, тож прав позивачки у межах спірних правовідносин не порушував. Оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії за наслідками розгляду наданих документів приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а тому саме цей пенсійний орган як порушника прав позивачки належить зобов`язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачки.

Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.

З огляду на вказане у сукупності позовну вимогу у частині, яка розглядається, належить задовольнити частково, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 16 квітня 2024 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, 69057), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24 квітня 2024 року № 133950014575 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 16 квітня 2024 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна