Рішення

від 26.11.2024 по справі 420/13294/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13294/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 29.09.2023 року по 29.03.2024 року у сумі 75907,36 (за шість місяців) враховуючи судові рішення по справі 420/25082/23;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 29.03.2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 29.03.2024 року у розмірі 147988,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 18.06.1993 року по 30.06.2020 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 30.06.2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №138 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. У день виключення позивача зі списків особового складу з нею не було проведено усіх необхідних розрахунків. З метою захисту своїх прав, позивач звернулася до суду. На виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23, яке набрало законної сили 24.01.2024 року, позивачу 29.03.2024 року виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 196437,44 грн. Таким чином, військова частини НОМЕР_1 здійснила остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача із списків особового складу 30.06.2020 року, а лише 29.03.2024 року, тобто несвоєчасно. З цих підстав, позивач вважає, що вона має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців або за 184 календарних дня (з 28.09.2023 по 29.03.2024), а також має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 29.03.2024 року у розмірі 147988,76 грн.

Ухвалою від 02.05.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/13294/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

07.05.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить закрити провадження по справі та повернути позовну заяву позивачу без розгляду. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем зловживається право на судовий захист щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, оскільки ним вже подана аналогічна позовна заява до Одеського окружного адміністративного суду (справа №420/13295/24 суддя Танцюра К.О.) з аналогічним предметом позову та з аналогічних підстав. Розрахунок з позивачем відповідно до рішень суду №420/25082/23 в сумі 196 437,44 грн. та №420/25083/23 в сумі 35258,20 грн., проведено 29.03.2024 року, що підтверджується самим позивачем. Тобто останнім днем розрахунку з позивачем по двом рішенням суду є 29.03.2024 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 18.06.1993 року по 30.06.2020 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Після звільнення зі служби, позивач вважаючи, що з нею не було проведено усіх необхідних розрахунків, звернулася з позовами до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію-різницю грошового забезпечення з розрахунку 4055,42 грн. за період 01.03.2018 року по 30.06.2020 року у загальній сумі 113551,76 грн., відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.

29.03.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 196437,44 грн., що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що враховуючи судове рішення по справі 420/25082/23 вона має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців або за 184 календарних дня (з 28.09.2023 по 29.03.2024) у сумі 75907,36 грн., а також має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 29.03.2024 року у розмірі 147988,76 грн., а тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 року по справі 420/25083/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 30.06.2020 р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 р.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 30.06.2020 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Згідно даних комп`ютерної програми «ДСС», 30.04.2024 року позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 29.09.2023 по 29.03.2024 у сумі 75 907,36 грн. (за шість місяців) враховуючи судові рішення по справі 420/25083/23.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі 420/13295/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.06.2020 (з урахуванням обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями) у розмірі 75494,82 грн. (сімдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто чотири гривні вісімдесят дві копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року у справі №420/13295/24 залишено без змін.

Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Таким чином, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.

Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.

Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що позивачка була виключена зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 30.06.2020 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію-різницю грошового забезпечення з розрахунку 4055,42 грн. за період 01.03.2018 року по 30.06.2020 року у загальній сумі 113551,76 грн., відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 року по справі 420/25083/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 30.06.2020 р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 р.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 30.06.2020 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., на відповідний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Розрахунок з позивачем відповідно до рішень суду №420/25082/23 в сумі 196437,44 грн. та №420/25083/23 в сумі 35258,20 грн., проведено 29.03.2024 року.

При цьому, згідно даних комп`ютерної програми «ДСС» вбачається, що відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі 420/13295/24, залишеним без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.06.2020 (з урахуванням обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями) у розмірі 75494,82 грн. (сімдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто чотири гривні вісімдесят дві копійки).

Отже, у зв`язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі № 420/13295/24 на відповідача покладено обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців було вирішено у справі № 420/13295/24.

Суд звертає увагу, що стаття 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір.

Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізувала надане їй право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України, а середній заробіток за шість місяців вже було стягнуто.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому суд дійшов в висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв`язку із чим відсутні підстави для повторного притягнення його до відповідальності.

Вимог про стягнення середнього заробітку за період з 30.06.2020 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, позивачем не заявлено.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 29.09.2023 року по 29.03.2024 року у сумі 75907,36 (за шість місяців) враховуючи судове рішення по справі 420/25082/23, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплатити компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового, суд зазначає наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-ІV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі № 465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ та окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі № 814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі № 816/301/16, від 04.01.2019 року у справі № 159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі № 2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі № 240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі № 264/6796/16-а.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу..

Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.

Як встановив суд, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23, відбулась лише 29.03.2024 року.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Виходячи з наведеного, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 29.03.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 29.03.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 29.03.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 29.03.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі 420/25082/23.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 26.11.2024 року.

Суддя Г. В. Лебедєва