Рішення

від 26.11.2024 по справі 420/24299/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/24299/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 по 11.07.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 cepедній зapoбiток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 по 11.07.2024 у сумі 119618,95 грн.

Ухвалою суду від 06.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді ОСОБА_2 у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до наказу №21-ОС від 10.09.2021 її звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Вказує, що у період проходження військової служби їй виплачувалось грошове забезпечення не у повному розмірі. Так, 05.06.2024 відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 по справі №420/14735/22 було здійснено перерахунок та виплату їй грошового забезпечення у загальній сумі 42310,52 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі №420/15339/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2021 по 04.06.2023 включно в сумі 15169,03 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. Надалі, 12.07.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 по справі №420/28958/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 10.09.2021 у загальній сумі 58895,12 грн (із одночасним утриманням військового збору 1,5%). Позивач зазначає, що оскільки її було виключено зі списків особового складу 10.09.2021, а крайню виплату відповідачем здійснено 12.07.2024, то відповідачем затримано розрахунок з 11.09.2021 по 11.07.2024, тобто на 1035 днів, що є підставою для відповідальності, визначеної статтями 116, 117 КЗпП України.

12.08.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Позивач звільнявся у відповідності до Положення, а розрахунок проводився у відповідності до «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, а не в порядку, визначеному КЗпП України. Тому, твердження Позивача про набуття права на середній заробіток як відповідальність за неналежний розрахунок при звільненні хибне, адже в даній ситуації, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України, які закріплюють відповідальність роботодавця за затримку розрахунку саме при звільненні з роботи. Відповідач також вказує, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Крім того, зазначає, що «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація».

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 у період з 28.07.2020 по 10.09.2021 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та була звільнена у зв`язку з закінченням строку контракту.

При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №420/28958/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.07.2020 року по 10.09.2021 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.07.2020 року по 10.09.2021 року включно у загальній сумі 59792, 00 грн. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

12.07.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/28958/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача суму індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 10.09.2021 у розмірі 58895,12 грн (із одночасним утриманням військового збору 1,5%).

Військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Згідно статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловила правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, та у якій зазначено: статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з нею повного розрахунку, зокрема не була у повному обсязі виплачена індексація грошового забезпечення за період з 28.07.2020 року по 10.09.2021, що свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Як вже встановлено судом, 10.09.2021 позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Разом із тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 12.07.2024 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період є протиправною.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Відповідно до наказу №21-ОС від 10.09.2021 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10.09.2021.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 11.09.2021, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Однак, визначаючи період затримки розрахунку при звільненні у даній справі, суд враховує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 по справі №420/15339/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2021 по 04.06.2023 включно в сумі 15169,03 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Відтак, період затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 по 04.06.2023 вже охоплено наведеним рішенням суду і включення цього ж періоду до загального періоду затримки розрахунку при звільненні в межах цієї справи призведе до подвійного притягнення відповідача до відповідальності.

Отже, суд вважає за необхідне відраховувати початок строку затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2023 по 11.07.2024 (день, що передував остаточному розрахунку).

Аналогічна правова позиція зазначена в пункті 68 постанови Верховного Суду 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Відповідно до довідки про розмір та склад грошового забезпечення від 09.08.2024 № 126, загальний розмір виплаченого грошового забезпечення позивача за липень-серпень 2021 року склав 28642,80 грн (14321,40 грн + 14321,40 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62 календарних дні.

Тому середній заробіток позивача складає 461,98 грн (28642,80 грн : 62 день).

Суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статтю 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням вищевикладеного, а саме визначення строку затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2023 по 11.07.2024, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 05.06.2023 по 04.12.2023 (шість місяців), що становить 183 календарні дні.

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статті 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 84542,34 грн. (461,98 грн. х 183 календарні дні).

Однак, суд зауважує, що у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Викладене, згідно з позицією Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року.

Відтак, суд вважає, що зазначена сума підлягає зменшенню до розумних, пропорційних та справедливих розмірів виходячи з наступного.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, зважаючи на поведінку позивача у даній справі та враховуючи, що із позовом про нарахування та виплату належної їй індексації грошового забезпечення, позивач звернулась до суду зі збігом тривалого часу, а зокрема більш ніж через два роки від дати звільнення, що значно впливає на розмір розрахованого середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 10.09.2021, а тому розмір присудженої на користь позивача суми повинен відповідати критерію пропорційності з урахуванням принципів розумності та справедливості.

Крім того, суд бере до уваги, що позивач вже зверталася до суду з позовом щодо перерахунку та виплати їй грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 10.09.2021 та з позовом про стягнення середнього за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2021 по 04.06.2023.

За наведеного, суд дійшов висновку, що справедливою та такою, що відповідатиме обставинам цієї справи сумою середнього заробітку є сума, яка буде рівнозначною несвоєчасно виплаченій індексації грошового забезпечення у розмірі 58895,12 грн.

Разом з тим, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде не зобов`язання нарахувати та виплатити суму за затримку розрахунку, а її стягнення з відповідача, оскільки вона визначена вищенаведеними розрахунками суду. Зазначене не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог, а є одним із способів ефективного захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 58895,12 грн.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 58895,12 грн (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот дев`яносто п`ять грн 12 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.